Відтворення не спотвореного мітами, які продукувалися в столицях наших сусідів — чи то Москві, чи то Варшаві, — широкого життєпису України –нагальна проблема державотворення. Дені Дідро і французькі енциклопедисти як ніхто консолідували французьку націю. Славетна Encyclopaedia Britannica є візитівкою Великої Британії, як Біг Бен чи Тауер. Німецький енциклопедист Фрідріх-Арнольд Брокгауз, творець Conversation Lexikon, — то ціла епоха, і не лише Німеччини. Російські енциклопедії Брокгауза і Єфрона кінця XIX — початку XX ст. також відіграли величезну освітянську роль. Масштабний проект Наукового товариства імені Шевченка, яким опікувався в еміграції Володимир Кубійович, — 14-томна «Енциклопедія українознавства» (1949—1995) — став в умовах панування комуністичної ідеології візитівкою України у світі.
Видання науково-популярної історичної літератури в Україні (тим більше енциклопедичних видань) і сьогодні, на 18-му році незалежності держави, — майже суцільна лакуна. Відвідуючи київський книжковий ринок «Петрівка», засвідчуєшся: інформаційне поле України перенасичене російськими історичними опусами про царів, великих князів, комуністичних вождів, діячів сучасності… Звісно, написаними в певному ідеологічному ключі. Незаперечно, є серед цих видань і чимало шедеврів. Але чому державні інституції в Україні рік у рік лише декларують «підтримку національного книговидання»? Чи можемо ми сказати, що знаємося на історії рідної землі? Адже століттями нас повчали, «перековували», намагалися витравити українськість як таку і імперські шовіністи, і творці Совєтської імперії.
1992 року в Києві було засновано видавництво «Генеза», яке спеціалізується на навчальній літературі. Вже за рік вийшов друком перший том «Довідника з історії України» (за редакцією Ігоря Підкови та Романа Шуста). Львівські вчені спробували, не завжди вдало, синтезувати розпорошені в багатьох книжках і архівах знання про Україну. Місяць за місяцем «Генеза» долучала до співпраці авторів. І 1995 року вийшов другий том «Довідника» (43 автори), а 1999 р. – третій том (200 авторів). До десятої річниці незалежності України, після опрацювання і доповнень, Довідник вийшов однією книжкою. З кожним новим кроком видання стає більш академічним (у хорошому сенсі слова), позбавляючись вад, які є зворотним боком популяризації.
І ось нарешті завершено копітку працю «Генези» (керівник проекту, директор видавництва Олексій Дубас; упорядкування і наукове редагування — Ігор Підкова, Роман Шуст та Ігор Гирич) зі складання ґрунтовно переробленого енциклопедичного довідника з історії України. 1520 (!) сторінок, майже 4200 статей, понад 1000 малюнків та 20 ексклюзивних карт (Оксана Юркова), широкий масив пристатейної бібліографії (Олексій Ясь).
Справжнім «мотором» проекту став кандидат історичних наук Ігор Гирич. Не побоюся сказати, що без його фантастичної енергії та вдумливої, прискіпливої роботи з авторами і матеріалом навряд чи побачили б ми цю історичну енциклопедію у переддень свята незалежності.
Вдале поєднання навчальної функції з академічним підходом зацікавить і фахівців, і студентів, і школярів – усіх, хто любить історію рідного краю. Ігор Гирич говорив про недоліки — незбіг науково-популярного рівня деяких статей з першого видання і наукового стилю останнього. Він наголошував на тому, що не охоплені повною мірою «старогромадівці» другої половини XIX ст., погано представлені діячі культури, мистецтва, літератури… «Але маємо український погляд — на українську історію», — відзначив І.Гирич. Серед авторів проекту – гранди історичної науки Ярослав Ісаєвич, Станіслав Кульчицький, Юрій Шаповал, Ярослав Грицак тощо.
Видавництво «Генеза» не полишає працю над енциклопедією, що триває вже 16 років! Потребують переробки до 500 статей з попередніх видань, історико-культурологічна частина. Але ці вади на видноті. Наклад просто мізерний — 2000 примірників. І в цій ситуації необхідна конкретна допомога держави. Щоб у кожній бібліотеці (в університетах, інститутах, школах тощо) обов’язково була ця книжка, що стала раритетом уже на виході.
Енциклопедичний довідник. Історія України: А—Я. Видання третє, доопрацьоване і доповнене.
«Генеза», Київ, 2008 (НАН України, Інститут історії України).