Назву запропонованої статті вибрано як антитезу статті відомого українського дослідника, доктора історичних наук Станіслава Кульчицького «Український Голодомор у радянській державі-комуні» («ДТ» №34, 13.09.2008 р.). У ній коротко викладено концепцію Голодомору в контексті побудови комунізму в СРСР. На думку вченого, Сталін прагнув реалізувати ленінську ідею побудови держави-комуни: без приватної власності й товарно-грошових відносин. Проте останні - як «пережиток капіталізму» - йому не вдалося ліквідувати.
Товарно-грошові відносини, незважаючи на їх специфіку та обмеженість застосування, стали невід’ємною, органічною складовою частиною радянської економіки, що розвивалася. Те ж саме й відбувалося з відносинами найму робочої сили. З цього випливає: держава-комуна не відбулася! Однак тоді постає запитання: що ж було побудовано в СРСР?
Нижче викладено альтернативний погляд на суспільно-економічний лад, створений Леніним-Сталіним, який, сподіваюся, знайде розуміння чи принаймні отримає публічну оцінку.
На початку статті С.Кульчицький пише: «К.Маркс уявляв собі комунізм як продукт природничо-історичного процесу: зріє і впаде людям на голову, як стиглий плід». Якщо теорія «стиглого плоду» - не імпровізація пана Кульчицького, то що це? Маркс до неї не міг би додуматися. Логіка його вчення про історичний розвиток людського суспільства відсилає до постулату, що новий суспільний лад народжується в муках старого, у непримиренній класовій боротьбі. Сказане С.Кульчицьким - або нерозуміння Маркса, або легковажний вислів, розрахований на необізнаного читача. До речі, далі він сам зазначає, що Ленін узяв за основу саме «революційний марксизм часів «Маніфесту», який вимагає насильницького повалення капіталістичного ладу, а не соціал-демократичну доктрину еволюційного шляху розвитку суспільства.
Суворо за Марксом: комунізм характеризується безкласовим суспільним ладом, у якому народне господарство базується на суспільній (спільній для всіх членів суспільства) власності на засоби виробництва та продукти праці і який організований як асоціація вільних (не найманих) виробників. За логікою Маркса: суспільна власність і купівля-продаж робочої сили несумісні.
У чому ж Станіслав Кульчицький побачив факт встановлення комунізму в СРСР? Вочевидь, у тому, що було ліквідовано приватну власність. Однак із запровадженням у 1921 році Леніним непу виникла дивна, непоясненна, з погляду марксизму, ситуація: одночасне мирне співіснування націоналізованої власності з товарно-грошовими відносинами і найманою працею у виробництві, що є прикметними, іманентними капіталізму атрибутами. Відповідно до Маркса, наявність ринкових відносин означає, що є відчуженість продукту від його виробника - найманого працівника, позбавленого власності на засоби виробництва.
Цей феномен можна адекватно пояснити однозначним визнанням того, що ліквідація приватної власності не веде, безумовно, до встановлення суспільної власності. Зазначений висновок є ключовим для розуміння справжньої природи націоналізованої власності. Вона стає тільки державною власністю! Що означає: державу в цьому контексті слід розглядати як соціальну організацію, інституціональну систему для здійснення влади та управління в суспільстві. Так, у Радянському Союзі її представляла ієрархічно організована структура, яка складалася з партійних, радянських та господарських органів, а також каральних установ, які забезпечували правопорядок.
У СРСР держава-організація виявилася суб’єктом виключного права володіння й використання всієї націоналізованої і новостворюваної власності. Насамперед це стосувалося «командних висот» (С.Кульчицький). Отже, вона стала абсолютним монополістом у сфері економічних відносин - будь-який антимонопольний комітет це підтвердив би. І, природно, стала диктувати свою волю решті суб’єктів господарювання. Так, домінуючий її характер у сільськогосподарській сфері проявився у реквізиціях під час продрозкладки (1918-1921), в експропріації майна розкуркулених селян у період колективізації (1929-1931), у непомірному відчужуванні продукції в радгоспів та колгоспів (1931-1933), у позбавленні селянських господарств насущних запасів продовольства, призначених для посівної кампанії та особистого споживання (1932-1933). І лише в умовах наближення економічної катастрофи, що загрожувала політичному режимові, держава-організація пом’якшувала диктат і запроваджувала податок у натуральній формі (продподаток у 1921 р. і обов’язкові поставки в 1933 р.).
Із введенням непу радянська дер-
жава-організація стає повноцінним підприємцем, у чиїх руках - весь національний капітал (фінансовий, промисловий, ресурсний etcetera) і можливість наймати робочу силу. Як підприємець вона створювала промислові та сільськогосподарські підприємства, призначала вищу адміністрацію, що організовувала виробництво - набір працівників, поставку, збут і виконання плану. Слід зазначити, що колгос-
пи формально не були вмонтовані в адміністративно-командну систему економіки, оскільки їхнє господарство базувалося на так званій колективній власності й на колективній (не найманій) праці. Проте економічно вони повністю залежали від держави-організації, тому що вся земля перебувала у державній власності. Вона виділяла їм також матеріальні ресурси (машинну техніку, пальне тощо) та обігові кошти, неначе в борг, який, проте, систематично списувала. Крім того, колгос-
пне керівництво було залежне й політично - воно не могло не виконувати розпоряджень партійних органів.
За марксистськими поняттями держава-організація стала сукупним капіталістом, що експлуатував трудящих, насамперед - робітників, службовців, інтелігенцію. Так, народ створював багатства. Та оскільки держава-організація була господарем усієї власності на засоби виробництва, то вона й привласнювала створений суспільством продукт. Вона розподіляла його згідно з розробленими вищим керівництвом країни цілями та політикою, здійснення яких в умовах відсутності демократії не могло не призводити до колосальних недоліків у задоволенні життєво насущних потреб і прав як окремих громадян та груп, так і суспільства загалом.
Міф про суспільну власність (народ її власник), породжений марксистсько-ленінською ідеологією і насаджуваний державною пропагандою, виявився дуже живучим. Досі наші ліві щиро вважають, буцімто багатства, створені суспільною працею радянських людей, належать народові. І нібито їх у результаті реформ, що настали після розвалу СРСР, було відібрано в народу. Постає запитання: чи можна було відібрати в народу те, чого він не мав? Причина помилки проста: в ототожненні державної власності і власності суспільної.
З вищесказаного логічно випливає, що жодної побудови комунізму в СРСР не було. Натомість відбувалося становлення не передбаченого основоположниками марксизму нового ладу - державного капіталізму. Саме так уперше його стали називати В.Ленін та економісти-більшовики. Втім, Ленін закликав не боятися цього явища як тимчасового відступу від ідеї комуни: за його словами, політична влада у країні належить робітникам. Проте ми тепер переконалися, що в цьому він дуже помилявся. Після смерті Леніна дедалі чіткіше стали окреслюватися монопольне становище єдиної політичної сили та диктатура її вождя (у С.Кульчицького це добре прописано).
Особливістю подій в СРСР стало те, що суспільні процеси і явища були продуктом держкапіталістичного ладу гіпертрофованої форми, який існує в симбіозі з марксистсько-ленінською ідеологією та політичною диктатурою.
Народжується новий клас, уже радянської буржуазії, носієм якого була керівна, переважно малоосвічена й малокультурна (у широкому сенсі) номенклатурна верхівка. Неадекватно сприймаючи поточні процеси й перебуваючи в умовах абсолютного політичного, економічного і соціального монопольного свого становища, номенклатура, за повної відсутності в суспільстві системи конституційних механізмів стримувань та противаг (властивих розвиненому демократичному суспільству) і при абсолютній нерозвиненості громадянського суспільства могла дозволяти собі будь-які, навіть найжахливіші експерименти в економіці. До яких належать і насильницька колективізація, і маніпуляції над соціумом, зокрема над українським селянством, що призвело до трагедії Голодомору 1932-1933 років.