У 1990 році «примусовий» радянський молодіжний рух комуністів (комсомольців, піонерів, жовтенят) впевнено відійшов у минуле. Гасло «Партія сказала — треба, комсомол відповів — буде» не спрацювало. Адже в період перебудови вже існували потужні неформальні об‘єднання молоді, які вносили дисонанс у комсомольську гармонію, були провісниками свободи. «Оксамитове покоління», романтизоване, піднесене, яке захоплювалось ідеями демократії, незалежної України, вдалось до радикальних дій — революції на граніті. Студенти не пішли на компроміс із номенклатурою, як це зробила опозиція, не злякались міліцейського натиску, можливого відрахування з вузів, звільнення з роботи і навіть за своє життя. Тверде переконання молодих людей певною мірою дало поштовх появі на політичній карті світу нової незалежної держави — України.
Молодіжний максималізм і безкомпромісність відіграють чи не найважливішу роль у суспільно значущі моменти життя країни. Це добре розуміють ті, хто вже давно є повноправними лідерами на політичному олімпі. Як правило, гра у політику з молодіжними лідерами починається перед самими виборами або ж перед акціями протесту. Деякі політики та партії йдуть на незначні поступки у вирішенні молодіжних проблем, тим самим задовольняючи власні політичні амбіції. Часто-густо юні лідери просто не помічають цієї гри або не хочуть помічати своєї слабкості і, задовольнившись малим, поступово відходять у затінок. Молодіжна ж більшість, бачачи всі промахи своїх лідерів, перестає вірити у політичну справедливість. Про це свідчать дані соціологічного опитування «Молодіжної альтернативи»: 35% молоді переконані, що політика — це брудна справа, 13% — не хотіли б займатися політикою, оскільки вважають її безперспективною, 44% зазначають, що з часу здобуття Україною незалежності говорити про оновлення влади і суттєву зміну кадрів у органах влади не доводиться. Також слід відзначити, що, незважаючи на часткову байдужість до політики, 53% молодих людей — таки цікавляться нею, 17% — дуже цікавляться і 17% — зовсім не цікавляться.
Молодь має власний погляд на події в державі, інша річ — із цим поглядом не завжди рахуються. Практично проблеми молоді перебувають поза сферою державних інтересів, молодіжна політика відсунута на задній план. До речі, в розвинених демократичних країнах сформоване громадянське суспільство плекає демократичні традиції, поважає людські права і свободи, бере до уваги думки молоді щодо державної політики. Хтось може мені заперечити, апелюючи до законодавчих актів, які регулюють молодіжну політику в Україні. Можна також почути думку, що наше законодавство з молодіжної політики — одне з найкращих не тільки на пострадянському просторі, а й у всьому «старому світі». Можливо, однак тільки на папері.
Говорячи про молодіжну політику, було б гріх не згадати державні органи, які так чи інакше працюють у цьому напрямі, — це Комітет ВРУ з питань молодіжної політики, спорту та туризму, Нацрада з питань молодіжної політики при Президентові України, Держкомітет з питань сім’ї та молоді. Деякі лідери громадських організацій, та й сама молодь, відзначають, що часто державні органи дублюють роботу одне одного, їм бракує відкритої фінансової звітності, джерел поширення інформації, а також — реальної грунтовної та чесної співпраці з молодіжними організаціями.
Багато хто з молодих людей просто не вірить у те, що працюють програми надання державних кредитів на житло, навчання, створення молодіжних бізнес-інкубаторів, проект молодіжного підприємництва, а тим більше в те, що держава забезпечує молоді надання першого робочого місця на термін не менше двох років по закінченні навчання. А багато хто про ці програми і проекти навіть не чув, оскільки доступ до реальної інформації обмежений. Навіщо всім знати про поступки, на які йде держава, — все одно кількість тих, хто може скористатися державним фінансуванням молодіжної сфери, дуже обмежена. У чергах, яким немає ні кінця ні краю, можна стояти дуже довго, аж до моменту, коли, за законом, вас перестануть вважати молодим (28—30 років). Нагадує радянські часи. На моє глибоке переконання, в такі проекти вірять або дуже наївні, або ті, кому вже ні на що сподіватися, або ті, хто реально може скористатися своїм соціальним становищем і таки добитися кредиту на житло, навчання тощо. Багато молодих політиків заощадило таким чином гроші і нерви. Простим смертним краще було б усе-таки розраховувати на власні сили, адже держава неспроможна допомогти всім «знедоленим».
Сумно констатувати, однак, за експертними оцінками, Україна втрачає щороку від 2700 до 5000 спеціалістів зі свого «золотого фонду» — найбільш освічених, талановитих перспективних молодих людей, які змушені влаштовуватися на роботу за кордоном, оскільки на батьківщині вони або безробітні, або ж їхня праця не оцінюється належним чином. Відомо, що рівень безробіття в Україні найвищий саме серед молоді. У деяких областях (Тернопільська, Чернівецька) він сягає 17–18%. За офіційними даними, кількість зареєстрованих безробітних серед молоді становить 320 тис., а за критеріями міжнародної методології організації праці — разом із незареєстрованими їх втричі більше.
За статистикою Держкомстату, за десятиріччя незалежності України кількість шлюбів зменшилася на 36%, народжуваність — майже вдвічі. З 2,5 млн. молодих сімей 800 тис. потребують поліпшення житлових умов. Звичними стали зубожіння переважної більшості молоді, дитяча смертність, тенденція зростання захворювань на туберкульоз, наркоманію, алкоголізм, психічні розлади.
Як наслідок соціально-економічних проблем молоді, за минуле десятиріччя в Україні виявлено 1 млн. 654 тис. чоловік віком від 14 до 29 років, що вчинили злочини, третина з них неповнолітні. Торік поставлено на облік 5,3 тис. неповнолітніх споживачів наркотиків. Порівняно з 1995 роком, на 11,5% зросла кількість неповнолітніх дівчат, притягнутих до адміністративної відповідальності за проституцію.
Рік у рік зростає кількість дітей-сиріт (7,5 тис.), дітей-жебраків (27 тис.). За даними ООН, 16% українських учнів не відвідують школу.
Може, саме зараз час бити на сполох усім молодіжним організаціям України? Де воно, наше «оксамитове покоління»? Воно розкололось на велику кількість громадських молодіжних організацій, які поодинці не мають особливого впливу на владу. Об’єднана молодь — це сила, яка може «вишикувати» будь-яку владу.
Саме цей принцип узятий в основу роботи молодіжних організацій Німеччини. Франк Шауф, спікер Німецького національного комітету з питань міжнародної роботи з молоддю (DNK), поділився німецьким досвідом роботи у молодіжній політиці, який вважається одним із найліпших у Європі. DNK — це зовнішнє представництво ФРН в ООН, Раді Європи, Єврокомісії, дахове представництво усіх німецьких молодіжних організацій, яке може впливати на загальнодержавну політику, відстоювати інтереси молодих людей. Франк Шауф відзначив, що, на відміну від України, в Німеччині існує чіткий поділ на сферу партійно-політичних (5) і сферу непартійно-політичних (25: протестантська, християнська, культурна молодь тощо) організацій на місцевому, федеральному, національному рівнях. Єдине місце перетинання партійних і непартійних молодіжних організацій з усієї ФРН — це DNK, на зібраннях якого обговорюються питання проблем молоді національного рівня, що потім виносяться в бундестаг чи й вище. Зрозуміло, діяльність молодіжних організацій без реальної фінансової підтримки і жорсткого контролю за використанням виділених державою коштів була б неможлива. Так, коли у деяких федераціях почали запроваджувати плату за навчання, щоб залатати великий дефіцит бюджету, німецька молодь відстояла своє право на безкоштовну вищу освіту. У молодіжну політику молодь Німеччини входить з 14 років, спочатку шляхом цільових школярських груп, а згодом і студентського самоуправління. В Німеччині вузи — це держава в державі. Студенти самі обирають ректора, керівників, а учні шкіл займаються питаннями навчальних планів.
Як бачимо, молодь відіграє ключову роль у демократичних перетвореннях суспільства. Однак в Україні жити на самому ентузіазмі стає дедалі тяжче. Саме тому молодь потребує реальної, а не декларативної підтримки з боку держави.
Те, що молодь ще тільки грається у свободу та в політику, цілком зрозуміло. На те вона й молодь. Подейкують, що витає ідея зміни політичного істеблішменту пенсійного віку на більш молодих політиків, держслужбовців на кшталт Польщі, Угорщини, де середній вік політиків становить 30—40 років. Як тільки цю ідею буде реалізовано, українська молодь перестане гратися. Вона буде діяти за принципами демократії, згідно з потребами сьогодення.