Західний світ: від благодійності до філантропії
У далекому 1889 р. "батько" американської філантропії Ендрю Карнегі написав відому статтю "Багатство", в якій закликав американських мільйонерів віддавати надлишкові кошти на благодійність, а не витрачати їх на розкіш та зайву екстравагантність. Стверджуючи, що, "помираючи у багатстві, людина помирає в ганьбі", Карнегі фактично заклав моральні основи західного капіталізму та дав поштовх стрімкому розвиткові благодійності у США.
Для західної еліти заклик Карнегі залишається актуальним і сьогодні. Мільярдери "нової хвилі" - Білл Гейтс, П'єр Омідьяр, Джеффрі Сколл, Сергій Брін, Ларрі Пейдж, які заробили свої статки на розвиткові комп'ютерних технологій, вивели філантропію на рівень глобального політичного впливу. До ініціативи Гейтса та Баффетта The Giving Pledge ("клятва дарування") вже долучилося більше ста мільярдерів, які пообіцяли віддати на філантропію 50 відсотків своїх статків. Такий потужний фінансовий внесок робить засновників нових фондів поважними партнерами урядів та міжнародних організацій у втіленні проектів з гуманітарного і соціального розвитку.
Західна благодійність не лише наростила фінансово-політичні "м'язи", вона набула якісно нового змісту. Це вже не просто робота з роздачі милостині, а системна філантропія, візитними картками якої стали такі поняття як "соціальне інвестування", "соціальне підприємництво", "потрійний результат діяльності". За влучним висловом бізнес-редактора журналу The Ecomomist Метью Бішопа, світ увійшов у еру "філантрокапіталізму", або часу, коли багаті не лише діляться заробленим із бідними, а й шукають причини бідності як такої.
Долати проблеми соціальної нерівності сучасним філантропам вдається завдяки підвищеній вимогливості як до себе, так і до національних урядів. Розуміючи, що благодійні кошти несумірні з ресурсами держапаратів, меценати вимагають від політиків справжньої демократії та соціально-економічних реформ. Хоч би якими великими були благодійні пожертви, їх завжди бракуватиме, якщо країни корумповані, а державні бюджети елементарно розкрадаються.
Україна: яка еліта,
така й філантропія
На тлі системної й затятої роботи західних філантропів (чого варті лише мільярдні інвестиції фонду Білла та Мелінди Гейтс у розробку вакцин від поліомієліту і малярії, яким Гейтс хоче покласти край вже за кілька років), українські благодійники виглядають як "діти в коротких штанцях". Засновані ними фонди переважно непрозорі, неефективні, не здатні до соціальної інновації й не готові впливати на політичні процеси в країні.
Українська благодійність переважно представлена багатими і дуже багатими людьми. Досить лише назвати найбільші благодійні фонди, щоб зрозуміти, про кого йдеться: фонд Р.Ахметова "Розвиток України", фонд Д.Фірташа, фонд В.Пінчука, фонд братів Кличків, фонд А.Яценюка "Відкрий Україну", фонд П.Порошенка, фонд О.Фельдмана тощо. На противагу західним благодійним фондам, вітчизняні переважно не готові об'єднувати ресурси та організаційні зусилля задля системної роботи і вирішення найболючіших проблем країни у сфері освіти, медицини, культури.
Багато з них також не оприлюднюють фінансових та аналітичних звітів, обмежуються лише публікаціями добре розрекламованих прес-релізів або яскравих буклетів, схожих на проплачену "джинсу", а не на системну аналітику. За інформацією Українського форуму благодійників, від дня заснування фонду Ахметова на його сайті не було розміщено жодного річного звіту організації. Ми також не змогли відшукати звітів благодійного фонду Фірташа. Без такого публічного звітування суспільство не має реальної можливості отримати прозору інформацію про роботу фондів і оцінити їхню результативність.
Однак найбільшою проблемою залишається інше. Битву за політичний вплив та адвокацію прав громадян на соціальний захист так звані "українські благодійники" програли, навіть не розпочавши! Попри контроль над цілими фракціями чи групами депутатів у парламенті, наші "філантропи", радше, дадуть вам цукерку для тимчасового зняття больового синдрому бідності, ніж перекриють краник корупційним схемам, повз який із державного бюджету рік у рік "витікають" мільярди гривень - тих самих коштів, на які могли будуватися школи, лікарні, музеї.
Представлений найбагатшими українцями сектор благодійних організацій фактично став відображенням клептократично-олігархічного ладу країни. За фасадами благодійних фондів переважно працюють розгалужені відділи піару або сервіси з відмивання репутації їх засновників. Бізнесмен Костянтин Жеваго в інтерв'ю "УП" окреслив це так: "легко одержати щось на кілька мільярдів дешевше [від держави], а потім на цю різницю стати досить відомим меценатом. Я вважаю, що це чистої води пограбування і намагання з цих вкрадених коштів відбілити свою репутацію. Але від цього крадій не перестає бути крадієм".
Величезні кошти, зібрані українським суспільством на підтримку героїв Євромайдану, національного війська та громадського мовлення, демонструють, що, попри всі скандали в секторі благодійності, українці готові виявляти милосердя. Сьогодні вкрай важливо не втратити цю суспільну енергію та підвищувати довіру до благодійних організацій.
Для цього сектор благодійності потребує якісного оновлення і переоцінки своєї місії. Допомогти цьому не зможе жодна атестаційна комісія чи контрольний орган. Знаки якості або сертифікати доброчесності професіонали сектору мають надавати одне одному шляхом відвертої публічної оцінки своєї роботи. Без люстрації фондів за походженням коштів та ефективністю їх використання українська філантропія ризикує знову потонути у морі профанації й нещирості бізнесменів-(псевдо)філантропів, для яких благодійність була лише способом ведення політичної агітації, підкупу населення і задоволення власного его. Їм на зміну мають прийти соціальні підприємці, розробники нових платформ інтернет-благодійності та краудфандингу, а також системних всеукраїнських благодійних проектів, очолюваних достойними наглядовими радами і професійними менеджерами.