UA / RU
Підтримати ZN.ua

УКРАЇНА — КАНАДА: ІСТОРІЯ ВІДНОСИН В АРХІВНИХ ДОКУМЕНТАХ

З проголошенням державної незалежності України пішли в небуття часи, коли українців Канади з їхньою історичною батьківщиною розділяв не лише океан...

Автор: Олександр Артеменко

З проголошенням державної незалежності України пішли в небуття часи, коли українців Канади з їхньою історичною батьківщиною розділяв не лише океан. Сто років на заваді стояли різні підходи в оцінці політичних, економічних, соціальних, національних та релігійних процесів. Лише тепер, на думку академіка НАН України П.Тронька, стало можливим всебічно проаналізувати тодішні стосунки між органами державної влади та управління України і українською громадою в Канаді, дати їм чесну й неупереджену оцінку. Про це Петро Тимофійович пише у вступному слові до щойно виданого друком збірника «На скрижалях історії», до якого вперше в українській історіографії увійшли документи й матеріали, що висвітлюють найбільш яскраві сторінки політичних, культурних та наукових взаємовідносин України та українсько-канадської громади як по лінії державних органів, громадських організацій, так і на основі персонально-групових контактів у другій половині 1940-х —1980-ті роки. Збірник є першою книгою, що започатковує багатотомну серію «Україна —Канада: історія та сучасність».

Загальновизнаною історичною датою «народження» української канадської громади вважається 1891 рік, коли два українських селянина — Іван Пилипів та Василь Єленяк здійснили подорож до Західної Канади. Їх позитивне враження від цього краю сприяло виникненню першої хвилі української еміграції.

111-річну присутність українців у Канаді відповідно до хвиль еміграції та політичних і географічних змін в Україні можна поділити на чотири періоди. Перші три охопили ціле сторіччя: з 1891 року до кінця Першої світової війни, з 1918 — до нападу нацистів на Радянський Союз і з 1941 по 1991 рік. Четверта хвиля виникла після проголошення незалежності України.

Як уже зазначалося, до збірника увійшли документи і матеріали, що стосуються третього періоду. З огляду на політичні реалії зрозуміло, що в ті часи переважали зв’язки між лівим крилом української канадської громади та Радянською Україною. Однак, і українські канадці-націоналісти відігравали важливу роль у їхніх стосунках (особливо, починаючи з 70-х років), і це теж знайшло відображення у документах, опублікованих у книзі. У ній, на відміну від видань недалекого минулого, немає й натяку на ідеологічну заангажованість та будь-які спроби протиставити діяльність тих чи інших українських громадських організацій. Бо якими б не були світоглядні переконання членів кожної з них, Україна для всіх завжди була і залишається єдиною матір’ю.

У збірнику використані документальні матеріали майже всіх центральних архівів України, дипломатичного архіву Міністерства закордонних справ України, державного архіву Служби безпеки України, значна частина яких чи не вперше стає доступною для дослідників.

Українські канадці ніколи не поривали зв’язків із землею своїх предків, маючи в цьому невичерпне джерело натхнення й сили для етнічного самовизначення. Опубліковані документи свідчать про значну допомогу, яку вони надавали своїй історичній батьківщині вже у другій половині 1940-х років, збираючи кошти, жертвуючи власні скромні заощадження на придбання медикаментів, медичного обладнання і устаткування, яких так потребувала повоєнна Україна.

Проте не слід вважати, що це був односторонній процес. Вже з 1950-х років Україна докладала всіх зусиль для збереження самобутності українського населення в Канаді, його давніх яскравих традицій. За спільними програмами державних та громадських організацій України, українських товариств Канади на Американському континенті були збудовані пам’ятники Тарасові Шевченку, Лесі Українці, Василю Стефанику, іншим видатним діячам української культури. На запрошення своїх земляків Канаду відвідували Зоя Гайдай, Іван Паторжинський, Анатолій Солов’яненко, Дмитро Гнатюк, Євгенія Мірошниченко, Анатолій Авдієвський. Не залишилися осторонь плідних контактів і молоді митці 1980—1990 років.

Власне, й видання збірника «На скрижалях історії» є незаперечним свідченням міцності цих зв’язків, творчої співпраці академіка НАН України Петра Тронька, академіка, головного вченого секретаря Української академії історичних наук Юрія Данилюка, кандидата історичних наук, старшого наукового співробітника Інституту історії України Олега Бажана з їхніми колегами — канадцями-українцями Юрієм Москалем, який є одним із директорів Фундації української спадщини Альберти, президентом цієї фундації Володимиром Маковецьким і її управляючим директором та секретарем правління директорів Маршалом Олександром Наєм.

Майбутня серія видань, започаткована збірником «На скрижалях історії», безумовно, сприятиме об’єднанню українців у світі, їх кращому порозумінню, культурному взаємозбагаченню. І немає сумнівів, що для реалізації такого важливого завдання докладуть всіх зусиль ініціатори цього проекту — Інститут історії НАН України, Держкомархів України, Фундація української спадщини Альберти (Канада).