Наш сьогоднішній день уже вчорашній.
Так казав вуйко Дезьо
Можна як завгодно завзято боротися з символами минулого, але, якщо при цьому не маєш образу майбутнього, ти приречений все повторити знову.
Якщо ми хочемо відповідально сформувати образ майбутньої України, то повинні визначити засадничі питання, дійти згоди щодо відповідей на них і будувати образ принципів, а не дискурсів. Стрімкий час не дозволяє зосереджуватися на деталях і способі дій, їх підкаже життя. Наш сьогоднішній день уже вчорашній.
Для ілюстрації такого підходу можна використати модель скверу, через який потрібно прокласти доріжки для пішоходів. Якщо розглядати це як крайові задачі, то тут можливі два варіанти: або ми формуємо доріжки як нав'язані порядки - прокладаємо й асфальтуємо їх на основі якоїсь доцільності (бюджетної, естетичної, суб'єктивної тощо), або ж довіримо цю роботу людям, тобто спонтанним порядкам, і, коли люди протопчуть стежки, заасфальтуємо їх.
Побудова образу майбутнього - це вгадування візерунка майбутніх стежок.
Перше, щодо чого ми повинні дійти згоди, - який з двох варіантів будемо застосовувати для планування: Україна майбутнього - це порядки нав'язані чи спонтанні? У формалізмі крайових задач це означає вибір: або сильна держава, яка диктує суспільству, або сильне суспільство, до якого держава прислухається.
Можна, спираючись на очікування Революції Гідності, стверджувати, що образ майбутнього слід формувати за другою версією - сильне суспільство, пріоритет спонтанних порядків перед нав'язаними.
Повернімося до моделі скверу.
Для відповідальної роботи ми повинні дослідити спонукальну логіку, яка визначає стежки. Як і в житті, це багатофакторна задача з неймовірною кількістю інтерпретацій та імпровізацій. Але в моделі завжди можна виділити домінуючі фактори. В нашому випадку напрямки стежок формуватимуться зовнішньою інфраструктурою: розташуванням навколо скверу магазинів, шкіл, садочків, аптек, зупинок транспорту, профілем поверхні тощо. Але така картина завжди є лише доктриною моменту. Щоб сформувати образ майбутнього скверу, ми повинні передбачити, де саме будуть майбутні магазини, школи, садочки тощо.
Задача побудови образу майбутнього стане ще складнішою, якщо усвідомити, що ми не лише не знаємо напевно майбутньої інфраструктури навколо скверу - ми важко уявляємо собі, й якими ж будуть "магазини", "школи", "садочки", "аптеки" майбутнього. А яким буде "транспорт"? Якими стануть поняття "робота" і "дозвілля"?
Усе це означає, що побудова образу майбутнього скверу не можлива у стереотипах попереднього планування. Нове планування - це планування концепцій.
З нашого прикладу випливає, що образ майбутнього скверу визначається ініціативою пішоходів, яка заохочується, а смисли інфраструктури навколо нього формуються імпровізаціями людей, що їх вітають і підтримують. Ми отримуємо динамічний образ, у якому забезпечується перехід від планування дискурсів до планування розвитку концепцій.
Якщо перенести зазначені положення на формування образу майбутньої України, то як варіант ми можемо отримати таку фантазію.
Україна, як і інші країни, переживає часи, коли постдемократія і постправда, як один з її проявів, деформували уявлення про світ. Визначення епохи, в якій ми живемо, втрачає сенс через дегенерацію міри буття людства. (Уявіть собі базар, де зникли міри довжини, ваги, якості тощо. Він уже не базар.)
Розмиваються співвідношення між суверенітетами еліт і суспільства. Природа влади вже не визначена в системі чітких взаємних прав. Ставлення до базисних понять (права людини, свобода слова, свобода віри тощо) втрачає смисл імперативу як беззастережного морального закону.
Співвідношення глобального і локального стає деструктивним, а часом і конфліктогенним. Дегенерація смислів понять, розмиття взаємних прав призводять до втрати координації між конституцією, законом і суспільним договором. Це призводить до послаблення довіри в міжнародних відносинах і в суспільстві, зростають економічні й соціальні транзакційні витрати, що негайно позначається на суспільному діалозі: він стає млявим або агресивним, тобто не продуктивним.
Що це означає для України?
Якщо повернутися до моделі, то в нашому сквері з'явилися калюжі, болото, яри й сміття. Але це не означає, що ми маємо від усього відмовитися. Просто в нашому плануванні з'явилися нові фактори, частина з яких є нав'язаними, і вони зникнуть відразу, щойно зникне ресурс деструктивної сили. Калюжі висохнуть, болота можна перетворити на ставки, яри засадити деревами, а сміття прибрати.
Та, щоб зробити цю роботу вправно, потрібно мати перед собою той-таки образ майбутньої України - систему координат, базу порівняння, з якими ми будемо узгоджувати свої дії.
Якщо образ майбутнього сприймати як сукупність засадничих концепцій, то для України з її ресурсами в умовах сучасного світу, на думку автора, найкраще підходить концепція одного з гарантів продовольчої безпеки світу. Якщо погодитися із цим фундаментальним концептом її майбутнього образу, то зрозумілою стає послідовність дій.
В Україні потрібно сформувати систему прав землеволодіння, яка не обмежуватиметься вульгарною формулою купівлі-продажу землі. Не право продажу землі, а саме система взаємних прав, що обов'язково врахує впровадження нових енергетичних технологій, які зроблять фермера, кооператив тощо енергетично незалежними, повинна стати основою для створення нового аграрного сектора країни.
До прикладу: енергетична незалежність дасть у розрахунках зовсім інші розміри площі землі, що забезпечують беззбитковість господарства.
Ми вже переживаємо енергетичну революцію, яка може абсолютно інакше скласти пазли латифундій, кооперативів, дрібних виробників у картині майбутньої аграрної України. Та й виключно аграрною її можна буде називати лише умовно.
Енергетична самодостатність домогосподарства у формалізмі нашої моделі скверу означатиме зміну смислів понять "робота", "дозвілля", "школа", "транспорт", "аптека" тощо, що змінить логістику життя в цілому - напрямки стежок. Образ майбутнього повинен ураховувати саме це. Інакше ми отримаємо повторення всіх негативних наслідків ваучерної приватизації, тільки тепер уже на селі.
Наступною гранню образу України має бути система виробництва продовольства. Вона повинна буде сформувати завдання для науки, селекціонерів, машинобудування, хімічної промисловості. Та найголовніші її завдання мають стосуватися системи освіти, яка повинна буде підготувати нового фахівця.
Все зазначене має знайти своє продовження в системі закупівель продовольства, формування його запасів та зберігання. Це - нова логістика країни: її елеватори, склади, дороги, транспорт, порти, кордони тощо.
Переробка врожаю, що забезпечує глибину й накопичення доданої вартості, сформує нові завдання машинобудуванню, освіті, торгівлі на внутрішньому й зовнішньому ринках.
Цей образ повинен включати в себе й систему продовольчої допомоги населенню країни і поза її межами, моніторингових та соціальних установ.
Якщо нам вдасться сформувати такий образ майбутньої країни, то, втіливши його, ми перетворимо образ України на величну місію. І тоді зроблене автором припущення щодо "фантазії" ми зможемо взяти в лапки. Головне, щоб ми спиралися при цьому на початковий висновок: ініціатива людей заохочується, а їхні імпровізації вітаються й підтримуються, якщо людей об'єднує спільний образ майбутнього.
У формалізмі нашої моделі це означатиме, що сквер перетвориться на затишний парк, де бавляться з дітьми молоді матусі, учні йдуть до школи, дорослі - на роботу, молодь гуляє тінистими алеями, а на лавочці на сонечку сидять літні люди й годують білих лебедів, що плавають в озерах на місці, де колись було болото і куди давно однієї весни ці лебеді прилетіли, і серед них був один "чорний".