Навчання. У більшості з нас це слово викликає спогади, пов’язані з якимось нудним, нецікавим процесом, неминучим, як вирок суду, й огидно тяглистий, як жувальна гумка у волоссі. Кожен дорослий уже проскочив цей період і тепер вбачає своє завдання в тому, аби з фельдфебельським занудством і педантичністю вимагати від своїх дітей дотримання тих самих норм і правил, які в самого викликали найбільший протест і роздратування. Щось тут явно не так.
У XXI столітті суспільство дедалі більше набуває рис інформаційного. На перший план виходить уже не матеріальна, а інтелектуальна власність. Потік інформації повсякчас збільшується. Знання стають дедалі ймовірніснішими й неоднозначнішими. Тепер необхідно не стільки заучувати, скільки швидко зрозуміти загальну ідею, її взаємозв’язок з іншими й використовувати ці знання на практиці. Учитися доводиться не лише в школі та в інституті — а все життя. Гостро постає питання про перехід від заучування до навчання прийомів ефективного навчання — навчитися вчитися. Як же зробити цей процес ефективним і приємним, що несе радість перемоги, а не розчарування й відчуття безпомічності та неповноцінності?
У суспільстві існує інтерес до людей, котрі навчаються ефективно. Про це свідчить популярність програм типу «Найрозумніший» і т.д. Навряд чи ерудованість і енциклопедичні знання, що демонструють їх учасники, — це те, що потрібно людям для успішності в житті. Ті, хто знайомий із комп’ютерами, знає, що просте додавання оперативної пам’яті й заміна процесора на потужніший не дає якісного стрибка в роботі комп’ютера. Усе залежить від керуючих його роботою програм. Серед програмістів вважається особливим шиком, коли вдається створити програму, яка дозволяє успішно вирішувати поставлені завдання на комп’ютері, обладнаному звичайними процесором, вінчестером і оперативною пам’яттю.
Проблемою ефективного навчання я зацікавився в 70-х роках, ще навчаючись у школі. Я тоді натрапив на статтю про донецького вчителя Шаталова. Він творив справжні дива — брав найбільш відсталий клас, і через кілька років 100% учнів вступали до вузів. І це при тім, що виконання домашніх завдань забирало в дітей мінімум часу. Мені також хотілося встигати в спортивну секцію, гуляти у дворі, займатися тим, що подобається, а на уроки витрачати не більш як півтори години на день. І при цьому мати добру успішність у школі. Відтоді я намагався знайти та прочитати все, що стосується швидкого, легкого, ефективного навчання.
За 30 років накопав дуже багато. Багато чого випробував на собі та своїх дітях і переконався: це завдання піддається розв’язанню та не є таким уже складним, як видається на перший погляд. Постараюся викласти свої погляди максимально просто — без використання специфічних психологічних, фізіологічних та інших термінів.
Перше і, на мій погляд, найважливіше — необхідно взяти за основу те, що кожна звичайна дитина може й хоче добре вчитися. Якщо вона навчається погано — у неї просто не виходить краще. Це дуже важливо, тому поясню. Уявімо знайому ситуацію: школяр погано відповідає домашнє завдання. Після цього відбувається діалог: «Чому ти не готовий?» Відповідь: «Я вчив». Учитель: «Виходить, погано вчив. Потрібно було вчити краще». Виникає запитання: а як вчити краще? Що конкретно слід робити? Можливо, прочитати параграф не два-три рази, а 50? Так либонь це під силу лише найзапеклішим «ботанікам». Як потрібно сісти? О котрій годині? Як встановити світло? Про що думати перед початком навчання? Що собі уявляти? За що «зачепитися» в новому тексті? Які образи вибудовувати в уяві? Що накреслити в чернетці тощо. Тобто, яка детальна структура ефективного навчання? А що таке структура? Це алгоритм, програма, послідовність дій, сформульована так, аби її можна було зрозуміти й легко виконувати. Інакше настанови вчителя звучать як «піди туди, не знаю куди, зроби те, не знаю що, але так, щоб усе було добре».
Другою умовою успішності навчання є позитивне налаштування. Учень спочатку має сформулювати в уяві яскравий, привабливий образ того, як буде чудово, коли він опанує знання. І він повинен бути впевнений, що він може це зробити й від нього не вимагатимуть якихось надзусиль або надпосидючості. Тобто потрібно навчатися не для того, аби уникнути покарання чи поганої оцінки, а для того, аби діставати радість і задоволення від пізнавання нового, від того, що стаєш трохи кращим.
На перший погляд, ця різниця майже несуттєва — начебто голе гасло, яке просто красиво лунає. Але між цими двома установками — прірва. Психологія й фізіологія свідчать: під час стресу людина не здатна навчатися. Якщо на початку уроку вчитель улаштував прочухан одному з учнів — на цьому уроці не вчитиметься не лише цей учень, а й увесь клас. Точнісінько так само, якщо перед тим, як дитина сіла виконувати домашнє завдання, їй влаштувати прочуханку за погане навчання — цього вечора користі від її сидіння за уроками не буде.
Ефективне навчання — то є велика тема. Рамки статті не дозволяють розкрити її повністю, тому, не заглиблюючись у деталі, хочу поділитися тезово деякими корисними прийомами.
Постійно переконуйте дитину в тому, що вона може легко та швидко вчитися. Забудьте про критику. Коли є необхідність щось виправити — просто підкажіть варіанти поведінки та розв’язання проблем. Діти чекають від нас допомоги, а не безкінечних осудів домашніх прокурорів-параноїків.
Телебачення має забирати не більш як півтори години на день. Ці яскраві картинки на блакитному екрані віднімають ресурси мозку навіть після закінчення перегляду. Тільки потрібно ввести це обмеження не забороною, а відволіканням. Найкраще підійде фізкультура, спорт, ігри, пов’язані з дотиком — ліплення, конструктор тощо.
Привчіть дитину приймати душ щодня. Це не лише гігієна. Подразнення шкірних рецепторів позбавляє негативних емоцій і готує мозок до сприйняття нової інформації.
Бажано спланувати день так, щоб з 13:00 до 17:00 і після 20:00 або не навчатися, або виконувати які-небудь другорядні, підготовчі дії, бо в цей час навчатися найгірше.
Під час навчання добре щось пити — мінералку, чай. Мені особисто найкраще підходить чай із лимоном та з медом. Це добряче допомагає підтримувати працездатність.
Робочий стіл має бути добре освітлений, бо яскраві картинки й текст запам’ятовуються краще.
Коли вчиш щось складне, потрібно мати під рукою чернетку й різнокольорові ручки. Якщо в процесі навчання складати схеми із зазначенням зв’язків кольоровими ручками, це запам’ятовується швидко й надовго.
Навчати дітей правопису потрібно не на слух, а зорово, уявляючи подумки правильне написання складного слова.
Фізика й математика зазвичай викликають у дітей найбільші утруднення. А річ у тому, що вчити їх потрібно просто інакше, ніж історію й літературу. Спочатку розбирається визначення закону чи теореми так, аби стало зрозуміло буквально на пальцях. Потім формулюєш його своїми словами, далі повертаєшся до вихідного формулювання і продумуєш його детально. Потім розбирається формула до закону чи теореми та її варіанти — як інакше висловити одне через друге. І лише після цього читається й вивчається супутній текст. Повірте, це дуже просто. Я пробував і на собі, і на своїх дітях.
Якщо тема дуже складна, потрібно знайти в ній те, що вже знайоме бодай трішечки. І, розвиваючи, рухатися від цієї зачіпки до освоєння теми.
Гумор допомагає й у житті, і в навчанні. Адже гумор — це несподівана комбінація відомих понять. Він робить мислення багатоваріантним, розкутим і підвищує настрій.
Я цілком переконаний: люди можуть учитися легко й ефективно. Потрібно просто робити це інакше — використовуючи прийоми, які дозволяють бути успішним.
Можливо, я не сказав нічого нового для фахівців системи освіти, але виникає запитання — чому ми не бачимо прикладів ефективного навчання в школах, де навчаються наші діти? Ми бачимо результат, що нас не влаштовує, тому ми — батьки — маємо подбати про впровадження прийомів ефективного навчання наших дітей самі.