Незчулися — аж ваша «дитина» вже одружується або виходить заміж. Для батьків це серйозний стрес, випробування на витримку, толерантність і мудрість. Їм тяжко ще й тому, що в центрі уваги — нова сім’я, а переживання батьків, які «втрачають» свого сина або доньку, залишаються «за дужками». Опинившись у такій ситуації, однаково небезпечно як удатися в егоїзм, так і перейнятися нездоровою жертовністю. А головне завдання — зуміти так відпустити свою дитину, щоб вона залишилася з вами.
Хто болісніше сприймає одруження сина або заміжжя доньки — чоловіки чи жінки? Перше, що спадає на думку, — звісно, жінки! Нехай про тещ розповідають анекдоти, а про свекрух «страшилки», але факт залишається фактом — жінки переносять свій новий статус набагато драматичніше. Для цього є низка причин.
Загострене почуття власниці — МОЯ дитина! — притаманне більшості жінок. У них говорить здоровий інстинкт, він спонукує захищати й оберігати маля від будь-яких небезпек, зокрема й від того, щоб його не відняли. Все це абсолютно нормально, поки дитина мала. Але якщо жінку «заклинює» на первісних материнських інстинктах, це може стати причиною труднощів у відносинах спочатку з дітьми, котрі подорослішали, а згодом і з їхніми «половинами».
Дитина росте, і поступово слабшає зв’язок між нею і матір’ю: ось її відрізали від пуповини; настав час відлучати від грудей; ось вона вже вириває свою ручку з маминої руки: «я сама!»; згодом доведеться почути: «я не піду з тобою, інші вже самі ходять до школи». А попереду перехідний вік — переломний не лише для підлітка, а й для його матері: настає час відпустити свою дитину в невідомий загадковий підлітковий світ, сповнений спокус і небезпек. І, нарешті, матері потрібно буде виконати останнє завдання — прийняти свою дитину як дорослу людину, котра сама відповідає за свої вчинки, свій вибір, своє майбутнє.
І те, як складуться відносини з невісткою або зятем, багато в чому залежить від того, чи зуміли ви подолати всі ці етапи, чи не намагаєтеся «загальмувати» час, чи не ставитеся до вашого вже дорослого нащадка як до нетями, котрий без мами й тата не розв’яже свої проблеми.
Жінки, як правило, більш відкрито й набагато експресивніше реагують на свій новий статус, саме тому на них зосереджується увага оточуючих. Але це зовсім не означає, що чоловіки спокійно й безболісно сприймають свою роль тестя або свекра. Для них це теж непросто.
Особливо тяжко доводиться тим, хто довго був у сім’ї незаперечним лідером. Такі чоловіки дуже болісно для себе й оточуючих переживають заміжжя доньок. Поява в сім’ї суперника, який позбавляє недавнього повновладного главу сім’ї ролі «ватажка», може створити неабияку напругу в сім’ї. Такий тесть може стати справжнім тираном або (що нітрохи не краще) стороною, яка «нагнітає обстановку». При цьому активна роль може бути відведена тещі, але витоки невдоволення будуть походити саме від тестя. Що ж до одруження сина, то чоловіків, схильних до авторитарного стилю «правління», дратуватиме будь-яка інша модель відносин у молодій сім’ї. На сина в такому разі чекають нескінченні повчання, як потрібно «виховувати» дружину. Не уникнути йому і звинувачень у тому, що він «слабак», «підкаблучник» тощо.
Зрозуміло, ми пишемо насамперед про ті випадки, коли молоді змушені жити з батьками. Саме в такій ситуації протиріччя між усіма, хто живе під одним дахом, можуть набути форми нерозв’язних, а часом і патологічних.
Власне кажучи, у батьків молодих фактично є лише дві моделі поведінки: прийняти нового члена сім’ї таким, який він є, або ж стати на шлях критиканства, постійних повчань, вишукування вад і нескінченного доведення синові або доньці, що їхній вибір є невдалим. Другий варіант, на жаль, трапляється частіше, хоча далеко не всі йдуть цим шляхом усвідомлено. Багато хто діє інстинктивно, не замислюючись над тим, чого ж вони зрештою домагаються. У цьому разі сторона-«розлучниця» неминуче виявляється у програші: якщо донька/син стають на сторону чоловіка/дружини, то неминуче віддаляються від батьківської сім’ї (іноді аж до повного розриву); якщо намагаються зберегти свій шлюб, то життя всіх сторін, утягнутих у конфлікт, безнадійно зіпсоване; якщо йдуть на розлучення, то на батьків нерідко чекають докори, ущент зіпсовані стосунки, комплекс вини за невлаштовану долю своєї дитини.
Тому єдиний можливий варіант — це прийняти вибір доньки або сина як даність, як факт, на який ви не тільки не можете, а й не повинні впливати. Навіть коли шлюб явно невдалий, дайте можливість молодим самим переконатися в цьому. Цілком можливо, що все закінчиться банальним розлученням. Але це буде їхнє життя, їхнє рішення, наслідки їхніх помилок.
Якщо ви вчасно навчилися сприймати свою дитину як дорослу людину; якщо ваші стосунки з нею перестали нагадувати «війну світів» — дорослого і молодіжного; якщо ви сприймаєте її як особистість, котра має право діяти на власний розсуд, ви поважатимете і її вибір. І якщо ви вчасно перестали виховувати і повчати вашу дорослу дитину й навчилися спілкуватися з нею як із цікавою для вас особистістю, вам буде неважко налагодити стосунки і з її законною половиною. Головне, що варто зрозуміти, — ви не маєте права вирішувати, наскільки підходить їй супутник життя, і тим більше не маєте права судити, наскільки він гарний. Потрібно постійно тамувати в собі бажання впливати на долю вашої вже не дитини.
Від самого початку є сенс налаштуватися на толерантність і терпіння. Не змальовуйте собі майбутнє ні в чорних, ні в рожевих тонах: на вас чекають звичайні будні, робота над собою, притирання, пошук поступок. Спробуйте знайти в душі два основних почуття: доброзичливість і великодушність. Прийняти людину такою, якою вона є, — дуже непросто. Для цього потрібно багато душевних сил і бажання зрозуміти мотиви вчинків іншої людини. Спробуйте відчути себе мудрішими й досвідченішими. Але не в готуванні їжі, веденні господарства або зароблянні грошей, а в умінні вибудовувати свої стосунки з людьми.
Але що робити, коли стосунки, незважаючи на всі ваші зусилля, не складаються? Життя є життя, і ви можете зіткнутися з відвертим хамством, загарбницькими настроями і повним небажанням йти на найменші поступки. В цьому разі будьте тверді у відстоюванні своїх інтересів. Не впадайте в жертовність, не давайте сісти собі на голову. Докладіть усіх зусиль, аби молоді жили окремо. Щоб допомогти їм із власним житлом, ідіть на будь-які матеріальні жертви, сідайте на хліб і воду, але не доводьте стосунки до фази бурхливих конфліктів. Головне завдання — розійтися так, щоб зберегти нормальні стосунки не лише з сім’єю сина або доньки, а й із вашими майбутніми онуками.
Але навіть проживаючи окремо, багато батьків примудряються постійно втручатися у життя молодої сім’ї. Не варто цього робити. Відразу потрібно проаналізувати, наскільки вас дратує стиль стосунків між молодим подружжям, їхній стиль життя, спосіб ведення господарства. Від цього залежить та дистанція, яку варто встановити між двома сім’ями: батьківською і молодою. І чим менше вам подобається, як складається сімейне життя сина або доньки, тим більшою має бути дистанція. Не несіть у сім’ю своєї дитини негативний заряд, більше зустрічайтеся у вас удома, менше вникайте в нюанси її сімейного життя, не беріть на себе роль судді у разі конфліктів. Не обурюйтеся бурхливо, якщо ваші син або донька скаржитимуться на свого супутника життя. Не забувайте, що ваша роль — вислуховувати скарги, співчувати та заспокоювати, а не підкидати дрова в багаттячко незначного конфлікту. Втім, про функції кожного з членів сім’ї ми поговоримо докладніше в нашій наступній статті.