Що означає «бути чоловіком»? Можна назвати багато визначальних ознак від банальних до суперечливих. Людина народжується, уже належачи до тієї чи іншої статі, та ця приналежність ще нічого не гарантує, оскільки далі вступають у гру культура, виховання і засвоєння статевих ролей, прийнятих у тому чи іншому суспільстві. До того ж неможливо визначити мужність або, точніше, маскулінність, безвідносно до ролі чоловіка в житті жінки.
Мужність, як і жіночність, виявляється і зовнішньо, і внутрішньо. Багато чого у визначенні маскулінності пов’язане з фізичною силою, оскільки очікується, що чоловіки захищатимуть жінок.
«Мачо-мен»?
У своєму бестселері «Про те, як зрадили американських чоловіків», журналістка Сьюзен Фалуді нагадує, що масова культура любить подавати американця часів освоєння Дикого Заходу як «мачо-мена»: самотній вовк у сідлі та з рушницею, переможець, якого ніщо не зупинить. Автор закликає не прогледіти за цим міфом реальної американізації Заходу, що будувалася на взаємодопомозі й творенні.
Проте відлуння цього міфу помітні й нині. Так, у південно-західних штатах Америки явною ознакою мужності є приналежність до класу ковбоїв. Тому навіть ті сучасні чоловіки, які не вміють сидіти в сідлі (як, приміром, нинішній американський президент Буш-молодший), вважають своїм обов’язком носити ковбойські чоботи, і взагалі, виглядати в стилі знаменитої реклами сигарет Marlboro. Мільйони американців володіють зброєю і не бажають ії позбуватися. Опитування газети Washington Post показало, як сприймається ідея прийняття закону про контроль за особистою зброєю: проти нього висловилися 51% чоловіків і 29% жінок.
Не секрет, що в телеглядачів чоловічої статі улюбленими серіалами є «поліцейські». Та й Голлівуд завжди знав, як залучити чоловіків до кінотеатрів: Клінт Іствуд, Сільвестр Сталлоне, Брюс Вілліс і чимало інших, включаючи нинішнього губернатора Каліфорнії, створювали образи «справжніх чоловіків» — хоробрих, сильних м’язами та духом, які вміють перемагати біль і нехтувати небезпекою. Проте останнім часом як серед екранних, так і реальних поліцейських, дедалі більше жінок. «Реальних» полічити легше: якщо 1970 року їхня частка становила лише 3, то 2001-го уже 14%. Проникли жінки й до армії. У відповідь на зміни в реальному житті Голлівуд і телебачення взялися створювати образи «крутих жінок» — із різним ступенем достовірності й таланту.
Хоч як там було, але так звана форсована мужність, що асоціюється з агресією і брутальністю, явно виходить в Америці з моди. Крім того, як стверджують історики культури, англосаксонський чоловічий стиль, із якого природним чином виріс американський, — це зовсім не горезвісний «мачизм», а швидше спортивність.
Спортсмен?
Протягом багатьох століть спорт був виключно чоловічою справою, видатні спортсмени виступали моделлю для побратимів за статтю. Разючі переміни в цій галузі сталися в Америці після прийняття 1972 року поправки 9 до закону про освіту, що зобов’язала вузи виділяти рівну кількість грошей на жіночі та чоловічі команди. Кількість жіночих команд в американських вузах відтоді подвоїлася, а учасниць у них — стало вп’ятеро більше. І оскільки спортивний бюджет при цьому залишився приблизно таким самим, це призвело до скорочення деяких чоловічих команд. Цікаво, що нове вузівське законодавство вплинуло на загальну ситуацію зі спортом. Характерний приклад — знаменитий нью-йоркський марафон. За період із 1980 по 2002 рік кількість його учасниць зросла вшестеро, тоді як кількість чоловіків ледь подвоїлася. Ще більш вражаючий факт — серед першої сотні фіналістів 2002 року було вже 16 жінок, а це означає, що кожна з них пробігла марафон швидше, ніж 99,6% усіх учасників-чоловіків.
У Сьюзен Фалуді, як завжди, є оригінальні роздуми щодо цього. На її думку, постать «ідеального чоловіка» стала надто декоративною: накачаний кіноактор, кримезний спортсмен, красень із реклами Келвіна Кляйна... Середній американець прекрасно розуміє, що не схожий на Шварценеггера. І якщо з юності його привчають до того, що мужність з’являється лише з фізичних, зовнішніх якостей людини, він має право відмовитися від неї. Та й самим американкам уже давно не потрібен чоловік-атлет для захисту. Далеко не всі з них опанували карате, але варто заглянути в будь-який американський спортклуб, щоб переконатися, як багато там жінок.
Сексуальний гігант?
Як стверджує у своїй гучній книжці «Невідповідність» соціолог Ендрю Хекер, у минулому більшість чоловіків доводили свою мужність за допомогою виводка дітей. Приблизно з XVIII століття на Заході з’явився новий образ: героя-коханця, який втілився у постаті легендарного Казанови. Справжній чоловік епохи «модерн» — це завойовник сердець багатьох жінок. Він міг мати гарну зовнішність, веселу вдачу й гарні манери. Та все одно головним було розуміння, чого прагне жінка.
Одним із наслідків сучасної сексуальної революції стало більш пізнє заміжжя. У наш час жінка за бажання може мати дошлюбний секс із кількома партнерами, і вона мимоволі порівнює їхні достоїнства. Щоб видавати себе за сексуального гіганта, чоловіку вже не досить розповідати байки приятелям за кухлем пива. Арбітром виступає жінка, і вона оцінює чоловіка за тим, наскільки добре він може задовольнити її емоційно та фізично.
За результатами більшості опитувань регулярно відчувають оргазм три чверті чоловіків, тоді як у жінок цей показник становить лише 30%. Причина жіночої незадоволеності, як правило, пов’язана з так званою передчасною еякуляцією. Причому «передчасна» тут означає лише те, що це сталося «раніше, ніж потрібно було»...
Батьківство як мета і засіб справжньої мужності
Американський психолог Френк Піттман присвятив дослідженню мужності книжку за назвою «Цілком чоловік: Батьки та сини в пошуках маскулінності». Він вважає, що патріархальне суспільство при всіх його недоліках принаймні тримало батьків у сім’ї. Приблизно дві сотні років тому, із настанням індустріальної революції, концепція батьківства змінилася. Економіка зажадала, щоб хтось із сім’ї залишив її та пішов на роботу. Цим «кимось» виявився чоловік через свою нездатність виробляти молоко.
У результаті мужність перестала визначатися в термінах, пов’язаних із мистецтвом бути батьком і чоловіком. Натомість виник образ батька-здобувача, який приносить у дім блага, а не живе в сім’ї та працює разом із сім’єю. Поволі до цього образу додалася ще кілька функцій: батько-каратель («Ну, постривай, ось батько з роботи прийде, він тобі покаже!») і батько-публіка («А тепер розкажи таткові, що ти сьогодні робила...»)
Відтоді як суспільство вирішило, що виховувати дітей — жіноча справа, а заробляти гроші — чоловіча, виросло не одне покоління синів, переконаних, що життя батька проходить на роботі й сім’я не має надто розраховувати на нього. Звідси часті скарги батьків на кшталт: «Не розумію, як дружина могла так зіпсувати сина. Адже я знаю, що тут немає моєї провини — я працював, забезпечував їх усім, а виховання дитини було повністю на ній». От і виходить, що життя багатьох хлопчиків і дорослих чоловіків виявляється підсвідомим і безуспішним пошуком втраченого батька, який не забезпечив свого часу захист і турботу, не став рольовою моделлю і, головне, не здійснив символічну процедуру «миропомазання» — передачі сину «у спадщину» усього навколишнього світу. Безбатченківщина породжує галерею синів-невдах. Це й «круті хлопці», які поповнюють тюремний контингент, і нікчемні чоловіки, котрі не мають поняття, як уживатися з жінкою, і акули великого бізнесу, які прагнуть отримати дедалі більше в сподіванні, що це поліпшить їхнє самопочуття та підвищить самооцінку, і «фатальні чоловіки», серійні розбивателі жіночих сердець, маніпулятори та бабії...
Френк Піттман переконаний: батьківство — ось найбільш маскулінна властивість. Суть її не просто в тому, щоб МАТИ дітей. Головне — РОСТИТИ дітей. Щоб сини, зростаючи, ставали чоловіками, здатними любити, жити у злагоді та співробітництві з оточенням. Хлопчики, у яких були батьки, самі хочуть стати батьками. Ті ж, у кого не було батька, лякаються батьківства. Вони схильні соромитися та відступати за будь-яких спроб установлення людської близькості з іншими людьми — чи то чоловіки, жінки або діти.
Батько, який бавиться зі своїми дітьми, воскрешає в собі радість власного дитинства. Батьківство дає чоловіку можливість відчути свою силу, правоту і значущість. Воно ж вселяє в дитину впевненість у тому, що він улюблений і цінний. Заміна образу батька-добувача на образ батька-вихователя дасть можливість чоловіку повніше виразити свою мужність та свою людяність.
Фемінізація чоловіків
чи фемінізація цивілізації?
Багато людей, які живуть в Америці, включаючи російського письменника Олександра Геніса, переконані, що в цій «окремо взятій країні» уже переміг фемінізм. При цьому боротьба за жіночу рівноправність призвела зовсім не до стирання статевих кордонів, а до зміни сексуальних стереотипів. Сучасні американки краще навчаються, довше живуть і часто більше заробляють, ніж американці. Міцно піднявшись на ноги, американська жінка цінує знайдену в боях незалежність і не поспішає її втрачати. Такій оновленій жінці потрібні інші чоловіки. Замість загостреної і забіякуватої мужності з’явився попит на м’якість, чуйність і почуття гумору. Навіть Джеймс Бонд навчився бачити у своїх дамах не гарем, а партнерів. Думка Геніса: за зрушеннями в статевій психології стоять більш серйозні зміни. Слід говорити про фемінізацію не чоловіків, а всієї західної цивілізації. Суфражистки свого часу мріяли, щоб жінок прийняли в чоловічий світ. Увійшовши в нього, вони змінили його самою своєю присутністю. На наших очах світ стає більш жіночним, жіноча частка в ньому постійно зростає, підпорядковуючи собі мету й засоби. І Америка просто далі за інших пішла цим шляхом, але вона зовсім не виняток. Цю саму ідею, сформульовану в термінах розвитку особистості, висловлює канадський психотерапевт Френк Карделл, який займається проблемами самореалізації та лідерства, автор книжки «З тіні у світло». Він вважає, що старі стереотипи мужності та жіночності вимагають глобального перегляду. Якості, що традиційно вважалися чоловічими чи жіночими, насправді потрібні й тим, й іншим. Прагнучи слідувати образам справжнього чоловіка або справжньої жінки, люди не можуть повністю реалізувати свій особистісний потенціал, оскільки спроба орієнтуватися виключно на «статеві функції» порушує особистісну цілісність. Американський професор Воррен Фарелл у книжці «Міф про чоловічу могутність» підкреслює, що сучасним чоловікам важко змагатися, а то й протистояти жінкам, яких вони так довго навчалися захищати та оберігати. Ще важче відсторонитися та відокремити себе від них. Вся надія на взаємодопомогу. Чоловіки поволі перестануть ставитися до жінок лише як до об’єкта сексуального потягу. Жінки перестануть ставитися до чоловіків лише як до джерела матеріального добробуту.