Перший добровольчий мобільний шпиталь (ПДМШ) імені Миколи Пирогова відомий в Україні як один з найуспішніших волонтерських проектів, у рамках якого до надання медичної допомоги в зоні проведення АТО були активно залучені цивільні медики.
Втім, завдяки співпраці з державними органами влади - Міністерством охорони здоров'я і Міністерством оборони - шпиталь отримав статус зведеного загону медицини катастроф, а його лікарі-добровольці - офіційну можливість оформляти відрядження за основним місцем роботи і правові підстави працювати на базі місцевих лікарень. Це було потрібно для реалізації основної концепції ПДМШ імені Пирогова, заради чого його, власне, й створювали: надавати необхідну допомогу пораненим протягом "золотої години", тобто якомога швидше, фактично в зоні бойових дій, у польових умовах, коли кожна хвилина буквально на вагу життя. Для цього у шпиталі обладнали дві унікальні мобільні операційні і чотири реанімобілі. Проте скрізь, де могли, співробітники ПДМШ намагалися використовувати для своєї роботи площі й можливості місцевих медичних закладів - тієї ж таки цивільної медицини, бо це зручніше й звичніше. А крім того, у місцях, де розгортався шпиталь, медики не лише рятували поранених військовослужбовців, а й постійно і безоплатно надавали допомогу місцевому населенню, практично виконуючи функції державної системи охорони здоров'я, яка на території, де фактично велися воєнні дії, була швидше мертва, ніж жива.
Мабуть, тому, під час затишшя на фронті, колектив ПДМШ імені Пирогова замість відпочивати взявся за нову масштабну справу. Цього разу - в далекому начебто тилу, на Хмельниччині. Протягом неповних двох місяців - з 28 вересня до
21 листопада - одинадцять бригад шпиталю невтомно курсували подільськими селами й містечками, проводячи медогляд їхніх мешканців. Медогляд включав кардіограму 4-го покоління (розробка групи українських науковців, співробітників Інституту кібернетики імені Глушкова НАН України, під керівництвом кандидата медичних наук Іллі Чайковського), вимірювання тиску й рівня глюкози в крові. Його провели в 565 населених пунктах області, обстеживши понад 22 тис. подолян.
Безпрецедентно масштабний для сучасної української медицини проект завершився наприкінці листопада в Хмельницькому - скромно, без торжеств і промов, звичайним робочим днем у суботній вихідний. Кілька бригад медиків у приміщенні обласного Благодійного фонду "Карітас" приймали всіх охочих, серед яких були учасники бойових дій на Сході країни, вимушені переселенці з Криму й Донбасу, ветерани праці і юні допризовники - словом, мирне населення глибокого тилу, для якого повністю безплатне медичне обстеження з допомогою надсучасної медичної апаратури з наданням результатів і рекомендацій прямо тут і зараз було чимось із царини фантастики.
І не те щоб населення міст і сіл області було зовсім позбавлене можливості обстежитися: традиційно провідні фахівці в різних галузях медицини з обласного центру за графіком виїжджають до райцентрів, де приймають хворих за своїм профілем. Але то все вже тоді, коли людину щось непокоїть (а з нашою традицією терпіти до останнього, бо, як завжди, "до лікарні тільки крайньому випадку", це означає, що все вже запущено до краю) і вона цілеспрямовано йде до лікаря, зажурена й тим, що болить, і тим, що треба мати з чого платити і за обстеження і, вже напевно, за майбутнє лікування. А так, щоб медики приїхали мало не до кожного села і провели кардіодіагностику, приймаючи всіх, і кожному розповіли про проблеми з серцем і судинами, якщо вони є чи тільки намічаються, одразу підкріпивши сказане результатами кардіоскринінгу, - ні, такого ніколи не було, бо "так не буває".
Але, виявляється, буває.
- Це наш спільний проект з Першим національним аграрним кооперативом (ПНАК) за підтримки благодійного фонду "Зміцнення громад", - пояснює правник, волонтер, співзасновник і голова наглядової ради ПДМШ імені Пирогова Геннадій Друзенко. - Власне, цей кооператив, точніше один з його учасників - аграрна корпорація "Сварог Вест Груп", і допоміг нам створити шпиталь. Я розповів про ідею голові правління корпорації Андрієві Гордійчуку, і її керівництво, не роздумуючи, всі кошти, відкладені на новорічні корпоративи (680 тис. грн), віддало на створення шпиталю. Та й пізніше, коли шпиталь працював безпосередньо в зоні бойових дій, рятуючи наших вояків і мирне населення, корпорація завжди була нашим стратегічним партнером. А тепер ми разом вирішили реалізувати ще й проект, у рамках якого можна надавати медичну допомогу сільським мешканцям Хмельниччини, з якими співпрацює ПНАК.
Щоб знати, на що треба звернути увагу, яких саме медичних послуг потребує сільське населення, створили програму "Здорова громада". Треба ж медицину вести до людей, а не людей до медицини, особливо по нашому бездоріжжю. Щоб перевірити наші темпи й можливості, ми провели пілотне обстеження в селі Михайлючка Шепетівського району. Планували обстежити 20 тисяч людей протягом двох місяців. А обстежили понад 22 тисячі практично за півтора місяця!
Ми звикли так працювати - не рахуючись ні з часом, ні з утомою, ні з чим. Треба приймати людей до пізньої ночі - будемо приймати, аж поки приймемо всіх. У нас навіть рекордсмени є серед лікарів. Терапевт Людмила Глиняна, скажімо, прийняла протягом дня 107 пацієнтів. Це не дивно. Тут у нас працюють люди, які йшли на фронт просто з Майдану, - лікар "швидкої допомоги" з Києва Софія Грабовська, наприклад. Ви ж розумієте, вони не можуть працювати абияк. Вони працюють системно, самовіддано і здатні творити справжні дива.
Лікар з 30-річним стажем Людмила Глиняна свій рекорд сприймає філософськи. Ніхто ж не гнався за кількістю, просто всі працювали, як звикли на фронті, - відповідально і з повною віддачею. На запитання, чи її сім'я не протестувала проти таких тривалих відряджень - спершу в зону АТО, а потім у тил, далекий від її рідної Дніпропетровщини, пані Людмила усміхається:
- Моя сім'я - це донька. Коли почався Євромайдан, я без кінця їй телефонувала (вона навчалась у Києво-Могилянській академії): "Ти ж там нікуди не лізь, не втручайся". А вона: "Ну що ти, ні-ні, я на парах!" Наче я не знаю, де були в той час студенти Могилянки. Та й не можна сидіти вдома, коли в країні біда.
Координати шпиталю я торік знайшла в інтернеті, познайомилася з Друзенком, і вже на початку лютого виїхала на роботу в Артемівськ. Була головним лікарем центру медико-санітарної допомоги. Працювали на базі залізничної і центральної районної лікарень. А це ж лютий, війна, холод - застуди, пневмонії, бронхіти… Нам ліків багато надсилали - допомагали всі. Потім у травні приїхали в АТО, працювали переважно з 30-ю бригадою, це бійці з Хмельницької області, Житомирської.
Ми виїжджали в частини з флюорографом, переносною лазнею, яку нам вінницькі волонтери доправили. Був там батальйон "Горяна" - а тут річка Горяна є: то звідки ж ті вояки, як не звідси? Три місяці в АТО і майже два тут, на Хмельниччині, вразили мене визначеністю долі. Єдині вони - війна і тил. Єдине ціле…
От приходить до мене на прийом мама загиблого героя зі 128-ї бригади. А ми в Артемівську бійців саме з цієї частини найбільше приймали після оточення в Дебальцевому - там справді переважно з Хмельниччини були хлопці. Або інша жінка: син в АТО, чоловік в АТО - то як же серцю не боліти? Або учасники бойових дій перед тобою, і ти відчуваєш якесь нове до них ставлення - особисте. Відповідальність за їхнє здоров'я, щастя від того, що саме ти їм допомагаєш. Ця наша "тилова" робота - наче програма виходу з війни. Хоча вийти з неї неможливо. Та всі працівники шпиталю - люди з активною життєвою і політичною позицією: і АТО вони сприйняли не як сторонні спостерігачі, і тут працюють не шкодуючи сил. Усе це - війна і тил - об'єдналися в моїй душі, бо й у житті вони єдині.
Оце ми зібралися разом, щоб підбити підсумки, і навіть не віриться, як усе подужали… Велика удача - бути учасниками такої досконалої, передової, прогресивної наукової програми. Кардіоскринінг - це унікальний досвід. А досвід роботи з дітьми! До нас же цілими школами приходили... Дуже цікавий і повчальний цей новітній формат роботи з пацієнтами. Спасибі Чайковському - він ентузіаст, це він усе придумав. Вважаю, що ця програма, створена для детального клінічного обстеження, має продовжуватися.
Розробник портативного електрокардіографа кандидат медичних наук Ілля Чайковський - фахівець з функціональної діагностики. Розповідаючи про програмно-апаратний комплект (ПАК) Академії наук, виготовлений на початку 2014 року на ніжинському підприємстві "Медикол" на замовлення Держкомінформнауки, він насамперед наголошує на його значенні для скринінгу мобілізованих військовослужбовців і абітурієнтів військових вишів. Адже за ПАК легко визначити роботу серця, біоресурс бійця. Тому його негайно "взяли на озброєння" в Головному військовому госпіталі й Українській військово-медичній академії. Але тепер цей надсучасний вітчизняний апарат використовується вже й у цивільній медицині - в Інституті педіатрії, акушерства і гінекології та в деяких столичних лікарнях, як-от в інфарктному відділенні Клінічної лікарні №5 м. Києва. Що ж до застосування ПАК у кардіоскринінгу на Хмельниччині, то керівник проекту Євген Найштетік і координатор Олександр Гагаєв наголошують на його незамінності. Без такої надійної і досконалої апаратури проект у таких грандіозних масштабах навряд чи був би можливий. "ПДМШ - це універсальний інструмент, у якому поєдналися техніка, технології, бажання. В сукупності це дозволило виконати роботу високої складності", - без зайвої скромності констатують організатори.
Перший національний аграрний кооператив і благодійний фонд "Зміцнення громад" вважають зроблене лише першим етапом. Після багаторівневого аналізу результатів обстеження, над яким працюватиме наукова робоча група, заплановано реалізувати лікувальні програми. Це буде спільно із закордонними партнерами благодійного фонду. На запитання кореспондента DТ.UA про співпрацю з державною структурою охорони здоров'я Г.Друзенко відповів: "Ми звернулися з листом і отримали благословення на обстеження від керівника обласного департаменту охорони здоров'я - оце й усе".
Директор цього департаменту Яків Цуглевич був не менш лаконічний: "Вони дадуть нам статистику. Коли? Ну… коли дадуть. Ні, ми про терміни не домовлялися".
Зайве розумувати про цінність даних масового кардіоскринінгу, проведеного медиками ПДМШ імені Пирогова на Хмельниччині. Зайве говорити про те, що державна медицина мала би бути зацікавлена якщо вже не в участі в самому процесі обстеження, то бодай в аналізі його даних. Адже на колегії Хмельницької облдержадміністрації 24 листопада прозвучала цифра, що говорить сама за себе: лише 45% школярів області пройшли профілактичний медичний огляд. А результати такого аналізу дають можливість ухвалювати аргументовані організаційні рішення в охороні здоров'я на державному рівні. Проте для цього чиновники від медицини мають хоча б уповні усвідомити, що їхній службовий обов'язок - охорона здоров'я населення. А тим часом цим уже і в тилу почали опікуватися не ті, кому держава платить за це наші гроші, а волонтери.