Під вигуки середньовічних воїнів під яскравим світлом смолоскипів триває штурм уявної фортеці. Ми — поряд чи не єдиного у світі наскального міста-фортеці Тустань, що поблизу села Урич на Львівщині. Нині тут лицарський фестиваль.
Розташована на перетині торгового шляху між Португалією і давнім Китаєм та соляного шляху з Дрогобича до карпатського перевалу, фортеця Тустань кілька століть поспіль була оборонним і митним форпостом південно-східних рубежів Київської Русі. Проте розвиток цивілізацій вніс свої корективи — торговці з коліс пересіли на кораблі. Збезлюднів колись гамірний край, воїни полишили фортецю, що вірою і правдою служила їм прихистком від монголо-татарських та угорських набігів.
Лише тепер, після багатьох століть забуття, сюди приходять помилуватися цією унікальною пам’яткою історії, археології, архітектури та природи. Три скелі — Малу, Камінь та Гострий камінь поблизу села Урич — тисячу років тому використав для захисту місцевості гарнізон Тустані. Воїни цінували надзвичайно вигідні в оборонному значенні скелі, які на 87 метрів височіють над рівнем моря. А щоб укріплення були міцніші, майстри доповнили їх дерев’яними укріпленнями. Історики стверджують — тут було справжнє багатоповерхове диво! Оборонну споруду не раз спалювала блискавка, проте щоразу високо над землею воїни знову і знову відбудовували її.
Найбільших масштабів об’єкт досяг у ХІІІ ст., коли (важко навіть уявити!) лише житлова забудова на скелі мала висоту п’ятиповерхового будинку. В історії схожі випадки відомі лише в Коломенському (Росія), де фортеця періоду ХVІІ ст. мала висоту чотириповерхової будівлі. Нині від колишньої величі Тустані залишилася лише її основа — височенні скелі з ледь помітними пазами для дерев’яних укріплень — та залишки кам’яних стін. За підрахунками відомого дослідника Михайла Рожка, постійний гарнізон фортеці налічував 50 осіб. Підтверджують це дві криниці із запасом води на 180 і 250 днів.
Давній фортифікаційний об’єкт здавна вабив пошуковців. Однак ніхто з них його серйозно не вивчав. Допоки пам’яткою не зацікавився відомий дослідник мілітарної архітектури Михайло Рожко. Художник за професією, він вирішив відтворити на папері образ давньої фортеці. І загалом витратив на її дослідження близько тридцяти років. Закінчити роботу не встиг, проте фортеці пощастило — справу батька продовжив його син Василь Рожко, архітектор за освітою. Саме з його ініціативи три роки тому в Тустані пройшов всеукраїнський фестиваль, започаткувавши добру справу — популяризувати славне минуле цього давньоруського краю.
Після майже тисячолітньої тиші тепер щороку, як тільки навколишні ліси вкриває золотом осінь, у Тустані лунають звуки фестивальних заходів — боїв, нічного штурму фортеці, битви зміїв, середньовічних танців. Нині тут зібралося майже шість тисяч гостей.
Віддавши належне організаторам за чудово сплановане дійство, а надто — за театр вогнів, який вразив своєю фантастичністю, не можна не завважити прикрих моментів: розбиті дороги, відсутність бодай селянських садиб, які б прихистили на ніч учасників фестивалю. Звичайно, можна заночувати й зігрітися в наметі.
І тоді вже точно побачити себе вві сні давньоруським воїном...