Добре, що диктофон у мене завжди з собою, а то нелегко було б запам’ятовувати, що говорив під час нашої зустрічі головний тренер збірної України з фехтування Віктор Харитонович Биков. На нинішньому етапі його турбував — з огляду на підготовку до Олімпіади — чемпіонат Європи.
— Мене, як головного тренера, насамперед цікавлять не досягнення, місця та медалі, а правильний добір команди, — розповідає Биков. — Річ у тім, що в складі олімпійської збірної у нас три командних види — це дві рапіри (чоловіча та жіноча) і шабля. Єдиний «самостійник» у чоловічій шпазі, то це Сашко Горбачук із Харкова, бо він виступає поза командою. Нам треба не помилитися, оскільки запасних на Олімпійських іграх нині немає і виступають у команді троє. І ніяк не можна промахнутися, адже дуже часто буває, що перший спортсмен сильніший у чомусь одному, другий — у чомусь іншому. Вгадувати мені не хочеться...
— А як же тоді?
— Треба подивитися все, що робилося впродовж цих років і що робиться останнім часом уже в процесі безпосередньої підготовки, і вельми важливо побачити, хто себе як проявить на чемпіонаті Європи. Правда, у нас іще чемпіонат України, але це різні речі, коли спортсмени змагаються вдома або в іншій країні.
— А провідні майстри, скажімо, Сергій Голубицький, у чемпіонаті України виступає?
— Ні, Голубицький не виступає, але йому і не треба — не тільки за рівнем його підготовки, а й відповідно до його особистого плану. У нього досить насичений турнірами рік...
— Йому, ймовірно, й не треба, а от іншим подивитися на живу людину з Голландії, може, й корисно?
— Ми змушені рахуватися з видатними спортсменами, а коли вони піднімаються на вершини — у них свої плани, свої погляди, які не завжди збігаються з інтересами країни, суспільства, команди. Але хочу підкреслити: якщо це виправдано результатами, то заперечувати не варто. Слід потерпіти.
— А є в нас феномени, крім згаданого вище Голубицького, за яких можна порадіти?
— Я відповім, що Олімпійські ігри — це саме той випадок, коли, як правило, перемагають не феномени. По-перше, чотирирічний цикл являє собою досить велику дистанцію, а найголовніше — це незвичайна психологічна ситуація. Турнір короткотерміновий, набагато менший за чемпіонат світу і навіть Європи, але за напругою абсолютно ні з чим не порівнюваний. Звичайно, класність спортсмена має велике значення, як і інші його необхідні якості. Але на перше місце виходить психологічна підготовка, вміння себе настроїти, вміння щось потерпіти, вміння десь почекати, повірити у свою перемогу, стримати зайві емоції. Зрозуміло, що велике значення має і суддівство. Здається, що вже всіх, у тому числі й майстрів шаблі, судять на електричній фіксації, але тактичну правомірність прийому визначають арбітри. І часто перемагають міцні середняки. На олімпіадах вони збирають воєдино все, що в них є, не просто високий клас, не просто авторитет, а все в комплексі. Ось чому чемпіонат Європи для нас має величезне значення і як самопідготовка, і як перевірка власних можливостей.
Тому що подальший навчально-тренувальний процес не цікавий навіть за самою назвою. Чого вже там навчатися, що тренувати? Це — саме підготовка, куди входить і відновлення, і відпочинок, і, коли хочете, якась культурна програма, щоб відволікатися від напруги. І скоріше відбувається шліфовка всіх якостей, усіх прийомів, окремих елементів техніки. Коротше кажучи, філігранна робота.
— Харитоновичу, я спираюся на різноманітні чутки про фехтування, а тому прошу пробачити мені наступне запитання. Ось один фехтувальник випив перед боєм склянку горілки, а інший — ні. Хто переможе?
— Так не буває. Напередодні бою не можна. Дуже часто трапляється, що хтось увечері перед боєм вип’є, звісно ж, не склянку горілки, а від 50 до 100 грамів коньячку чи келих шампанського, аби просто добре заснути, не мучитися півночі — а що буде завтра? Таких випадків я знаю багато, і ці люди вигравали. А ті, у кого нормальна психіка, кому не потрібні додаткові засоби для заспокоєння і настрою, якщо почнуть чимось частуватися, можуть мати сумні наслідки.
— Ну, бажаю нашим хлопцям на Олімпійських іграх усіх «колоти» без промаху, а інших відважно «рубати» шаблями!
— Дякую за побажання, але я думаю, що все вже визначено й надалі важливо, як хто поводитиметься. Не треба перевантажуватися й, водночас, треба ще попрацювати. Тобто слід знайти оптимальний варіант поведінки взагалі, не тільки на доріжці, на змаганнях, а оптимальний варіант поведінки в житті. І в побуті, і на тренуванні. Той і переможе. У нас молода команда. У збірній СРСР останніми роками наші хлопці були п’ятими-шостими номерами. Нині в самостійній команді ми піднялися, знайшли «свою гру», у щось повірили, знайшли молодих людей для омолодження та оновлення складу. Ми сподіваємося й не безпідставно — адже потрапили на Ігри три наші команди. Більше представництво тільки в німців, китайців, італійців.
— Китайців, напевно, ми навчали?
— Спочатку, звичайно, були колись там радянські тренери. А потім китайці запросили провідних фахівців із Франції, Італії, Польщі, Угорщини. Китайці різняться від усіх дисциплінованістю. Сказано — треба перемогти, і вони все роблять, щоб мета стала реальністю, працюють серйозно, потужно, цілодобово, поняття «втомився» у них немає. Я б хотів додати, що в нас не просто три команди. Це три команди, які вже у вісімці. Це вже пристойний результат, а нині залишилося поборотися за медалі. Звісно ж, ми поборемося. Що з цього вийде? Я не любив ніколи вгадувати, спорт абсолютно непередбачуваний. Тут має значення безліч чинників: щось удома трапилося, яке суддівство, сталася випадкова травма. Але все одно перемагають найсильніші!
* * *
Чемпіонат Європи в Фуншалі (Португалія) закінчився. У збірній України добре виступили жінки в змаганнях з рапіри (5-е місце), чоловіки тут були дев’ятими. В особистих змаганнях рапіристів кращим серед наших був Олексій Кругляк, а в Сергія Голубицького провальне 17-е місце...