Оцінка людського життя — винахід не сучасний. Це поняття з’явилося в глибокій давнині, так само, як і уявлення про те, що одні життя цінніші за інші. Проте досі нікому так і не вдалося вивести досконалу формулу — як визначити принципово невираховувану суму, адже життя кожної людини унікальне.
На думку історика Джона Фосберрі, автора книжки «Історія кримінального правосуддя», найдавнішим юридичним документом, у якому оцінюється життя людини, є Кодекс Хаммурапі, що діяв у Вавілонії приблизно в 1760-ті роки до н.е.
Першою значною міжнародною угодою, у рамках якої сторони намагалися оцінити вартість життів своїх убитих громадян, був Версальський договір 1919 року, підписаний після закінчення Першої світової війни. Тоді державам, які програли війну, поставили за обов’язок сплачувати репарації переможцям (практика, відома з давнини). Росія у Версальській конференції не брала участі і свою частку репарацій не одержала. Маргарет Макміллан, автор книжки «Париж, 1919 рік», підкреслює: під час переговорів делегація Великобританії декларувала, що отримані нею від Німеччини кошти будуть спрямовані на виплати пенсій і допомоги вдовам, сиротам та інвалідам війни. Проте сім’ям загиблих дісталася незначна частина репарацій, отриманих їхньою державою. Інші країни-переможниці до такої аргументації не вдавалися.
Після Другої світової війни розгромлена Німеччина також була зобов’язана виплачувати репарації. Проте в тексті Потсдамського договору не згадується про те, що ці кошти виплачуються як компенсація за життя людей, які стали жертвами німецької агресії.
Методологія
Спроби оцінити вартість життя людини робляться тому, що держави та бізнес-структури зобов’язані враховувати цей чинник під час розробки законів і стратегій. Сьогодні існує кілька методів, на підставі яких оцінюється вартість людського життя. Жоден із них не може вважатися абсолютно точним.
Перший заснований на простому арифметичному підрахунку. Беруться до уваги такі чинники, як рівень освіти людини, стан її здоров’я, вік, реальний дохід та інше. На основі цих даних вираховується, скільки грошей спроможна заробити ця людина за певний період свого майбутнього життя. Отримана сума показує приблизну вартість її життя. Таку методологію зазвичай застосовують страхові компанії, оцінюючи обсяги потенційних виплат спадкоємцям покійного. Умовна ціна людського життя застосовується і під час розрахунку компенсацій потенційним жертвам, наприклад, нещасних випадків на виробництві.
Використання цього методу апріорі призводить до того, що найвище цінується життя молодих, багатих і здорових людей. Критики вказують, що це мало відповідає дійс-
ності. Приміром, великий фізик Стівен Хокінг — інвалід, не здатний навіть говорити, зробив колосальний внесок у скарбницю знань людства.
Другий метод грунтується на аналізі раніше реалізованих проектів. Його застосовує, наприклад, Агентство з охорони навколишнього середовища США. Умовна вартість людського життя використовується під час прийняття рішень про посилення екологічних вимог (що неминуче пов’язано з додатковими ви-
тратами та збитками) з погляду збереження людських життів. Приклад розрахунку: якщо на пожвавленому перехресті кожного року гинуло три пішоходи, що спричинило побудову в цьому небезпечному місці підземного пішохідного переходу вартістю 9 млн. дол., то ціна людського життя становитиме 3 млн. дол. Для такого методу всі людські життя однакові — незалежно від віку, доходу, освіти, здоров’я тощо.
Третій метод за основу бере думки самих володарів життя — тобто людей, котрі прямо чи побічно просять оцінити себе. Більшість дослідників ставляться до цієї методики скептично. І все ж суб’єктивні оцінки мають право на існування, оскільки бодай приблизно визначають уявлення реальних людей про цінність власної персони.
Четвертий базується на під-
рахунку сум, які люди згодні платити за збереження своїх життів, купуючи пристрої, що підвищують рівень безпеки. Умовний приклад: гальма нової конструкції вартістю 300 дол., можуть скоротити гальмівний шлях автомобіля і у такий спосіб зменшити ймовірність ДТП з летальним кінцем. Припустімо, ймовірність смерті водія чи пасажира автомобіля внаслідок ДТП оцінюється як 1 до 100 000. Відповідно, встановлюючи на свою машину нові гальма, автовласник оцінює своє життя в 30 млн. дол. Критики цього підходу стверджують, що людина використовує десятки і сотні пристроїв, потенційно спроможних врятувати її життя, — від велосипедних шоломів до гумових рукавичок. Їхню сукупну вартість і кумулятивний ефект неможливо визначити.
Крім того, багато дослідників, намагаючись знайти золоту середину, комбінують перелічені методи. Розмаїтість вражає. Проте поки жодна зі спроб не була визнана стовідсотково вдалою.
Єдиного тарифу на вартість людського життя немає навіть у держструктурах США. Так, традиційно найвище людське життя оцінює Агентство з охорони навколишнього середовища США — 6,9 млн. дол. Набагато менше дає Міністерство транспорту — 5,8 млн. дол.
Комісія з безпеки споживчих товарів для розрахунку компенсації, яку вправі отримувати споживачі, убиті недоброякісними виробами, використовує цифру 2 млн. дол. Адміністрація з контролю за продовольством і медикаментами — 5,5 млн. дол. Федеральна авіаційна адміністрація — 3 млн., а Бюро статистики праці — 4 млн. дол.
Великобританія, Канада й Австралія за багатьма показниками (наприклад, за тривалістю та рівнем життя населення) схожі зі США. Для порівняння: Міністерство навколишнього середовища, транспорту і регіонів Великобританії оцінює життя громадянина в 1,2 млн. дол., уряд Канади — у 1,7—5,7 млн. дол., австралійське Бюро економіки транспорту і комунікацій — у 700 тис. дол. У травні 2008 року журнал Time повідомив, що здебільшого медичні страхові компанії, які працюють в індустріально розвинених країнах світу, оцінюють людське життя максимум у 50 тис. дол.
Свої та чужі
Більшість досліджень показують: чим багатша країна, тим вище вона оцінює життя своїх громадян. Аллан Фелдман, автор книжки «Переоцінка ціни життя», використовував для підрахунку шкалу порівняльної купівельної спроможності жителів різних країн. За його оцінками, вартість життя француза становить приблизно 2,18 млн. дол., китайця — 687 тис. дол., індуса — близько 16 тис. дол.
Попри те, що вартість людського життя теоретично має бути однаковою для всіх, на практиці цей прин-
цип ігнорується. Одні життя виявляються більш «дорогими», ніж інші.
Показовий приклад оцінки життів людей, які загинули під час воєнних дій. Так, Міністерство оборони США сьогодні виплачує сім’ї загиблого військового 100 тис. дол. Ці гроші йдуть на оплату похорону, одноразову допомогу і т.п. Крім того, більшість американських військових отримують страхові поліси у військовій страховій компанії. У разі смерті військового страховики виплачують його спадкоємцям до 400 тис. дол. Неповнолітні діти загиблого солдата та його вдови також отримують пенсію і ряд пільг — наприклад медичні страховки. Таким чином, життя солдата коштує від 500 тис. до 1,5 — 1,7 млн. дол. (залежно від кількості і віку дітей).
Існують способи розрахунку вартості життя й для інших категорій жертв війни. 2007 року Контрольна палата США опублікувала звіт про те, яким чином Пентагон компенсує втрати жителям Іраку й Афганістану, котрі потерпіли внаслідок дій американських військових. Такими коштами розпоряджаються три структури: Держдепартамент, Міністерство оборони й Агентство США з міжнародного розвитку. Своєю чергою, Пентагон може витрачати гроші трьома шляхами: по-перше, виконувати рішення судових органів, які встановили, що американські військові завдали певних збитків; по-друге, виплачувати кошти для компенсації збитків; по-третє, передавати потерпілим гроші як акт співчуття. У другому і третьому випадках особливо наголошується, що передача грошей не є фактом визнання Пентагоном своєї провини. Це лише своєрідний жест доброї волі, що має на меті підтримання добрих стосунків із місцевим населенням. Контрольна палата проаналізувала тільки ці два способи виплат, які становлять приблизно п’ять-вісім відсотків від загальної суми компенсацій США, виплачуваних афганцям та іракцям.
Американські військові можуть асигнувати на ті цілі необмежені суми. Проте де-факто в Іраку обсяги «співчутливих» виплат не перевищують 2,5 тис. дол. (за смерть, поранення чи пошкодження/знищення власності). В Афганістані прейскурант дещо інший: приблизно 2,3 тис. дол. за смерть і близько 467 дол. — за тяжке поранення. Таким чином, життя іракця або афганця, загиблого з вини американського солдата, коштує в 200 разів менше, ніж життя останнього.
Частини тіла та душа
Визначають ціну людського життя і з допомогою нестандартних методів. 1985 року американський фантаст Артур Порджес уперше виступив із новою ідеєю: він підрахував вартість хімічних сполук у тілі людини і визначив їхню сукупну вартість у 1,8 дол. 2006 року Бюро у справах хімії та грунтів (діє в складі Міністерства сільського господарства США) підняло ціну до 4,5 дол. Вартість субстанцій людини була визначена з допомогою біржових котувань.
2002 року журнал Wired ви-
значив максимальну ціну людського тіла. Методика грунтувалася на офіційній вартості окремих людських органів, застосовуваних у медицині та біотехнологічній індустрії США. Ціни «чорного» ринку до розрахунку не бралися. Так, кістковий мозок був оцінений у 23 млн. дол., легені — 116,4 тис., нирки — 91,4 тис., серце — 57 тис. дол. Крім того, визначалися комерційні можливості здавання яйцеклітин жінками та сперми чоловіками. У результаті здорове людське тіло було оцінено в 45 млн. дол.
Широко відома також практика страхування діячами мистецтв своїх найцінніших частин тіла та органів — голосу, рук, ніг, грудей, носів, профілів, волосся, зубів, смакових рецепторів і т.п. Страхові суми відрізняються надзвичайною розмаїтістю, і з їх допомогою важко зрозуміти, у скільки ж оцінюється людина мистецтва цілком. Крім того, багато таких повідомлень, опублікованих «жовтими» виданнями, не відповідають дійсності.
А от успіхи продавців безплотної субстанції, що начебто перебуває в тілі людини, — душі — дуже помірні. Першопрохідником тут став американський студент Адам Бартл, котрий 2001 року виставив свою душу на інтернет-аукціоні eBay. Максимальна запропонована пропозиція становила 400 дол.
2004 року молодий американець із дипломом юриста, який готувався отримати адвокатську ліцензію, вивісив на дошку інтернет-оголошень Craig’s List анонімну пропозицію щодо продажу своєї душі (у комплекті з нею йшов сертифікат про власність і привабливий контейнер). Продавець пояснював: інформація про роботу адвоката, отримана ним, дає йому всі підстави припускати, що душа йому не буде потрібна. Результат продажу невідомий.
Остання угода такого роду відбулася в Новій Зеландії в липні 2008 року. 24-літній Уолтер Скотт продав свою безсмертну душу мережі піцерій «Диявольська піца» за 3,8 тис. дол.