Ще не так давно долі модельєра-дизайнера в Японії важко було позаздрити. Власне, такого фаху в цій країні не було взагалі, і фахівці зі створення одягу могли претендувати лише на скромне звання кравця, котрого, так само, як торговців рибою та сажотрусів, пускали до знатних домів тільки зі службового ходу. І навіть міжнародне визнання, яке окремим найталановитішим вихідцям із Японії вдалося завоювати на світових подіумах, не додало їм авторитету на батьківщині. І всі їхні покази проходять переважно в Парижі. Корінних японців (і навіть японок) абсолютно не хвилювало те, від чого божеволіли європейки й американки, навіть коли це були геніальні творіння таких їхніх співвітчизників, як Йоші Ямамото чи Рей Кавакубо. З одного боку, творіння, що на височенних манекенницях мали такий елегантний вигляд, на мініатюрних японках були б цілком безглуздими, з іншого — давався взнаки традиційний японський консерватизм.
Проте за останнє десятиліття ситуація в країні змінилася. Ціле покоління молодих японських дизайнерів змогло задати тон не лише у вітчизняній моді, а й привернути увагу провідних оглядачів моди найсолідніших міжнародних видань, зокрема Сюзі Менке з International Herald Tribune. На думку пані Менке, саме японським дизайнерам удається створювати нині такі колекції, які одразу ж опиняються на міських вулицях. Чого, на жаль, не можна сказати ні про європейських, ні про американських дизайнерів.
Сучасний образ молодої японки цілком незвичний. Передусім, це білявка. Навіть блакитноока або — ще крутіше — власниця сріблястих очних лінз. Крім того, японські дизайнери рішуче відкинули чутки про категоричну неактуальність платформ, які вже другий сезон дефілюють на паризьких подіумах. Десятисантиметрова платформа для повсякденного взуття японської ділової жінки — річ абсолютно звична й, до того ж, відмінно узгоджується з пропонованим наймоднішими японськими дизайнерами. Зате десятисантиметрова шпилька, яку настирливо нав’язує європейкам і американкам інтернаціональна мода, добре приживається лише на сторінках модних часописів.
Щоправда, значно краще на японському грунті прижилися інші віяння західної моди. Мікро- міні-спідниці й такі самі шорти, що вирушили в міжнародне турне з легкої руки Дольче й Габбано, як виявилося, поєднуються з височенною платформою нітрохи не гірше, ніж зі шпилькою. Та й підкреслена увага до аксесуарів теж припала японкам до смаку. Правда, ціни на картаті шарфики в стилі Берберрі й екстравагантні сумочки в стилі Луїс Віттон дуже відрізняються від оригінальних. І в цьому полягає ще один секрет приголомшливого успіху молодих японських дизайнерів. Символом їхнього комерційного прориву став «Палац ста єн» — багатоповерховий торговельний комплекс у центрі Токіо, де будь-яку модну одиницю одягу чи навіть інтер’єру можна купити за сто єн (приблизно за долар).
Ціни в модних бутиках зазвичай трохи вищі, ніж у цьому палаці, проте й там високоякісні й ультрамодні топики на змійці з трикотажної тканини з ефектом начосу приголомшливих забарвлень можна купити лише за 18 доларів. «Дешево, але розкішно» — саме під цим гаслом працюють цілі колективи молодих японських дизайнерів, котрі об’єднуються під окремими торговельними марками типу Multiple Marmelade або Lad Musician. Ці «команди» вже стали законодавцями моди так званого паназійського стилю, і цілком можливо, що найближчими роками їхні імена стануть знаковими для західних модниць.