…Закінчився найтяжчий період війни, коли Червона армія відступала під натиском фашистських військ. Момент істини настав у Московській і Сталінградській битвах. У результаті Гітлер уперше підписав директиву про перехід німецьких збройних сил до стратегічної оборони на всьому радянсько-німецькому фронті. І вже 18 грудня 1942 р. у східні райони Ворошиловградської області увійшли полки 195-ї стрілецької дивізії полковника В.Каруна — почалося визволення української землі від фашистських загарбників. На осінь 1943 р. війська п’яти фронтів визволили Ворошиловград (Луганськ), Харків, Суми, Сталіно (Донецьк), Чернігів, Полтаву, Запоріжжя. 6 листопада 1943 р. війська 1-го Українського фронту генерала М.Ватутіна визволили Київ.
Щоразу, коли радянські війська визволяли обласні центри, столиці союзних республік, важливі у стратегічному плані міста і в інших видатних випадках, Верховний головнокомандуючий видавав наказ для військ фронту, котрий відзначився. У наказі стисло викладалися бойові подвиги радянських військ, перелічувалися з’єднання та частини, які брали участь у бойових діях, вказувалися прізвища командирів частин, які відзначилися. Далі йшлося про представлення частин і з’єднань, які найбільше відзначилися, до присвоєння почесних найменувань і нагородження орденами. Після цього в наказі оголошувалася подяка особовому складу військ, і війська фронту оповіщалися про те, що «столиця нашої Батьківщини Москва від імені Батьківщини салютує доблесним військам» того або іншого фронту. Завершувалися такі накази словами: «Вічна слава героям, що загинули в боях за свободу і незалежність нашої Батьківщини! Смерть німецьким загарбникам!»
Накази Верховного головнокомандуючого передавалися Центральною радіостанцією Москви і транслювалися всіма радіостанціями CCСР. Підготовка привітального наказу — завдання Генерального штабу. Всього з січня 1943 р. до закінчення війни було видано 375 привітальних наказів Верховного, у 355 з них оголошувалися подяки особовому складу фронтів і в 354 — призначався салют.
Виконання кожного привітального наказу потребувало чіткої роботи підрозділів протиповітряної оборони Москви. Адже саме вони мали на озброєнні зенітні установки для салюту, прожектори для підсвічування нічного неба і сигнальні ракети для святкового феєрверка. Офіцери військ ППО повинні були розставити вогневі та сигнальні засоби і синхронізувати залпи. Турбот із наказами Сталіна вистачало не тільки генштабістам і офіцерам ППО. Оголошені Верховним головнокомандуючим подяки слід було занести в червоноармійські книжки солдатів і особисті справи офіцерів усіх частин, які відзначилися.
Перший салют було призначено на 5 серпня 1943 р. у зв’язку з визволенням міст Орел і Бєлгород. Тоді військам трьох дивізій, що визволили Орел, і двох дивізій, що визволили Бєлгород, були присвоєні почесні найменування «Орловських» та «Бєлгородських» і оголошено подяку Верховного головнокомандуючого. У наказі написано, що Москва салютуватиме доблесним військам 12 артилерійськими залпами із 120 гармат. Так пролунав перший салют на честь військ Червоної армії.
Усього в 1943 році Москва 35 разів салютувала радянським військам, у т.ч. 6 листопада 1943 р. 24 артилерійськими залпами із 324 гармат — на честь військ 1-го Українського фронту генерала Ватутіна, які визволили Київ. Тоді 65 корпусів, дивізій, бригад та полків одержали почесне найменування «Київських», три радянські дивізії і чехословацька бригада нагороджені орденами. До речі, за роки війни Москва салютувала на честь перемог чехословацьких військ шість разів, польських військ — дев’ять, болгарських — три, румунських — три, югославських — два і монгольських — один раз.
У 1944 р. перший салют Москва дала 1 січня на честь військ 1-го Українського фронту, що визволили місто Житомир. До кінця року Москва салютувала доблесним військам 166 разів, а в переможному 1945-му — 153 рази, включно із салютом Перемоги. І знову першим у 1945 р. був салют 13 січня на честь військ 1-го Українського фронту, які розпочали Вісло-Одерську операцію — у відповідь на прохання союзників, котрі потрапили у скрутне становище в Арденнах (нацисти завдали потужного контрудару), — з метою відволікти німецькі війська із Західного фронту.
У середині 1944 р. наступ радянських військ став таким навальним, що бували випадки, коли салюти гриміли по п’ять разів на день — 27 липня 1944 р. на честь військ, що визволили міста Львів, Станіслав, Шяуляй та ін.; 19 січня 1945 р. дано п’ять салютів на честь військ, які визволили міста Краків, Лодзь та ін.; 22 січня 1945 р. також п’ять салютів з нагоди взяття Інстербурга, Алленштайна та ін.
Генеральний штаб розробив три категорії переможних салютів.
Салюти 1-ї категорії (24 артилерійських залпи із 324 гармат) призначалися за визволення столиць союзних республік, за оволодіння столицями держав Центральної і Східної Європи, за вихід на Державний кордон СРСР, на честь інших особливо видатних подій, наприклад на честь з’єднання радянських військ із союзними англо-американськими військами. Усього було 25 таких салютів.
Єдиний салют першої категорії на честь англійських і американських військ у Москві дали 27 квітня 1945 р. У ньому було сказано, що «…Москва салютує доблесним військам 1-го Українського фронту і союзним нам англо-американським військам» — 25 квітня в районі міста Торгау, на Ельбі, зустрілися радянські війська 5-ї гвардійської армії та американські війська 1-ї армії США. Закінчувався наказ нетрадиційно: «Хай живе перемога волелюбних народів над Німеччиною!»
Салюти 2-ї категорії (20 артилерійських залпів із 224 гармат) призначалися за визволення великих міст, прорив сильно укріпленої оборони противника, розгром великих ворожих угруповань військ, форсування великих річок, вихід наших військ до кордонів нацистської Німеччини. Всього було 206 таких салютів.
Салюти 3-ї категорії (12 артилерійських залпів із 124 гармат) призначалися за оволодіння вузлами залізничних і шосейних шляхів сполучення, за визволення населених пунктів, що мають оперативне значення. Усього було 122 таких салюти.
Найграндіознішим був особливий салют Перемоги 9 травня 1945 р. О 22 годині, коли 1000 артилерійських гармат дали 30 залпів, а нічне небо Москви перехресно підсвічували 160 прожекторів і одночасно було влаштовано феєрверк. Цього разу Москва салютувала не фронтам, а «доблесним військам Червоної армії, кораблям і частинам Військово-морського флоту». 160 прожекторів були встановлені п’ятьма колами — навколо Кремля, на Бульварному кільці, на Садовому кільці, на московських вокзалах, на Окружній залізниці. У небо були підняті сотні аеростатів, із них одночасно з артилерійськими залпами, з інтервалом у 20 секунд, пущено 20 тисяч різнобарвних ракет. Одночасно й синхронно спеціальні установки випускали в нічне небо залпи святкового феєрверка...
У Києві перший салют за наказом Верховного головнокомандуючого зроблено 1 травня 1944 р. у зв’язку з першотравневим святом. Тоді двадцять артилерійських залпів пролунали в Москві, Ленінграді, Києві, Гомелі, Харкові, Ростові, Тбілісі, Сімферополі та Одесі. Сьогодні традиція святкових салютів у столицях та в містах-героях зберігається. Суть салютів — в артилерійських залпах. Мирний грім артилерійських знарядь налаштовує на урочистість, а багатобарвний феєрверк — на святковість. Сучасні салютні підрозділи оснащені багатостволовими установками для феєрверків. Їх зазвичай монтують на вантажних автомобілях. Калібри таких установок і феєрверкових зарядів узгоджені з калібрами артилерійських систем. Навіть назви окремих зарядів святкові — «Вогні Батьківщини», «День Перемоги», «Світанок»...