Перший журнал у житті дитини, як правило, з’являється лише в п’ять-шість років, хоча існують і такі, що розраховані навіть на трилітніх. «Ну хіба може зрівнятися яскраве барвисте видання Чуковського, Маршака або Остера з якимось журналом, де майстри подібного рівня публікуються досить рідко?» — так зазвичай думають батьки. Виявляється, може.
Як відзначають дитячі психологи і педагоги, зовсім маленьким журнал може видатися навіть цікавішим і більш захоплюючим, аніж дитяча книжка. Адже в книжці — тексти однопланові (вірші, казки або повісті певної тематики), оформлені в одному ключі. У крихітки ж увага нестійка і якою-небудь однією справою, нехай навіть дуже цікавою, вона може захопитися хвилин десять-двадцять, а потім починає втомлюватися. А в дитячих журналах на одній сторінці — вірш, на іншій — казка, на третій — захоплююча гра або конкурс. Ілюстрації звичайно готують різні художники, тому кожна сторінка є неповторною.
Сучасний ринок дитячих журналів, на перший погляд, насичений. Навіть, можна сказати, перенасичений — тільки за передплатним каталогом їх понад п’ятдесят. Виходять не тільки всеукраїнські, але й регіональні дитячі видання. Проте більшість з них неймовірно одноманітні та схожі, як брати-близнюки, рубриками, конкурсами і завданнями.
Деякі намагаються затягти читача «розкрученою» назвою традиційних дитячих журналів, що випускаються нині тільки в Росії. Частина — просто передрук російських, що подають, у свою чергу, «кальки» популярних європейських і американських часописів — коміксів. Добір текстів і пізнавального матеріалу часто-густо безсистемний, а завдання і кросворди абсолютно не відповідають рівню знань та вмінь дитини певного віку.
У багатьох журналах тексти, у тому числі й віршовані, пишуть не професіонали, а співробітники редакцій — хто з метою економії, а хто з бажання самоутвердитися. Такі видання при регулярному читанні завдають дитині, скоріше, шкоду, ніж користь. Багато батьків купують їх переважно тому, що не знають про існування вітчизняних журналів, або думають, що, як і в радянські часи, вони гірші за своїх російських «колег».
Насправді наші «Малятко» і «Барвінок» сьогодні не тільки не гірші за російські «Веселые картинки» і «Мурзилка», але навіть у чомусь кращі. Поліграфія, якість ілюстрацій, зміст — усе на найвищому рівні. Це відзначають практично всі психологи і педагоги, що займаються дитячою періодикою, і рекомендують їх для занять у дитячих садках і школах.
Окрім перерахованих дитячих видань, що існують з позапам’ятних часів, з’явилося і багато нових журналів. Серед них виділяються «Пізнайко», «Стежка», «Соняшник», «Детская академия». Є й спеціалізовані дитячі журнали, наприклад, про природу — «Яблунька» (для малят) і «Паросток» (для доросліших дітей), а також журнали, що поширюються тільки за передплатою, як, скажемо, «Джміль».
Гірше за все із журналами, що орієнтовані на підлітків, яких, у порівнянні з дитячими, вкрай мало. У кіосках можна знайти «Одноклассник» (колишня «Пионерия») і «Класс». Дівчата-підлітки сьогодні більше читають «Cool» і просто жіночі журнали, а хлопчики — спеціалізовані музичні, комп’ютерні тощо.
Незважаючи на таку розмаїтість, похвастатися прихильністю до якогось журналу можуть лише деякі сучасні діти. Якщо наприкінці 80-х років кожне старше дошкільнятко або школяр передплачував у середньому по 2,3 дитячих видання, то сьогодні дитячі журнали і газети одержує за передплатою лише кожна 38—40-ва дитина. Багато в чому це пов’язано і з ціною на дитячі журнали — 2—3 гривні в роздрібній торгівлі і за передплатою.
Останнє падіння накладів дитячих (і не тільки) журналів відбулося в нинішньому передплатному році, коли було піднято тарифи на доставку преси. Якщо на 1 січня минулого року в країні за передплатою поширювалося понад 250 тис. примірників, то до січня нинішнього юні громадяни передплачували вже майже на 100 тис. примірників менше (і це з урахуванням видань, що знову з’явилися). «Підкосило», як завжди, найслабших: дитячі і фахові журнали, велика частина яких поширюється за передплатою (газети частіше продаються вроздріб та й ціна їх невелика, а тариф доставки вираховується, виходячи з відпускної ціни видання).
Тим часом, для багатьох дітей, журнал — єдина можливість долучитися до регулярного читання, познайомитися з новинками сучасної дитячої літератури, виробити літературний смак, адже купити гарну дитячу книжку можуть дозволити собі далеко не всі батьки, особливо в сільській місцевості.
Діти і батьки, що мають удома комп’ютер з доступом в Інтернет, щоправда, можуть поподорожувати сторінками комп’ютерних журналів. Російською мовою таких сьогодні існує понад два десятки. Серед них виділяються електронні версії звичайних друкованих російських журналів: «Мурзилка», «Клепа», «Костер», «Юный техник». Поряд із інтернет-версіями друкованих видань є й такі, що існують тільки в електронному вигляді — з усіма класичними атрибутами дитячої періодики (яскраві, барвисті, веселі й корисні, наприклад, «Почитайка», «Солнышко» або «Санька — бешеный кролик»). На їхніх сторінках можна знайти вірші, пісні, казки, повісті та оповідання відомих письменників, сценарії свят, а також всілякі ігри, шаради, конкурси і малюнки для зафарбовування. Причому, у віртуальному журналі діти можуть не тільки читати, але й слухати казки або повісті, а також дивитися мультфільми.
Проте багатьох батьків хвилює не те, де знайти дитячий часопис, а те, як познайомити з ним дитину, щоб маля не розчарувалося?
Досвідчений методист, викладач молодших класів однієї зі столичних шкіл Людмила Прокопенко вважає, що головне — підібрати журнал, що підходить малюку за віком. У якісних дитячих журналах вірші, казки, фантастичні повісті, різноманітні ігри та логічні завдання розраховані на певну вікову групу. Якщо дитина «переросла» видання або навпаки не доросла до нього, то, переглянувши яскраві картинки, швидко втратить до нього всяку цікавість.
Нерідко видавці, намагаючись охопити якомога більшу аудиторію, не вказують вік своїх потенційних читачів. Орієнтуватися можна за розміром шрифту: він має бути приблизно таким, як у шкільних підручниках — інакше дитина зіпсує собі зір. Дошкільнятам краще купувати «Малятко» — для зовсім маленьких у журналі існує спеціальна сторінка, текст на якій набрано шрифтом значно більшого розміру, ніж всі інші. Така ж рубрика («Сам читаю») є й у журналі «Джміль». Якщо є можливість, можна купувати і російські «Веселые картинки». Особливо рекомендуються ці журнали для дітей, що не відвідують дитячого садка. Нерідко трапляється, що такі малята багато знають, читають, пишуть, рахують, а найпростіші логічні задачі ставлять їх у безвихідь. Регулярне читання і виконання «журнальних» завдань дозволить «домашній» дитині бути на рівні своїх ровесників.
Першокласникам уже можна купувати «Барвінок». Він витримує послідовність і систематичність публікацій, максимально враховує потреби дітей у навчанні і самоосвіті, часто відгукується на потреби школи. Приміром, два роки поспіль у ньому публікувалися тексти, рекомендовані для позакласного читання, що дуже складно знайти не тільки в продажу, але й у бібліотеці. Цього року запроваджено мовну рубрику з головною героїнею Леркою Сердючкою. Читаючи її, діти вчаться говорити не суржиком, а чистою українською мовою. Весь інший текстовий (як правило, це світова і вітчизняна класика) та ігровий матеріали максимально відповідають заявленому віку читачів — від 8 до 13 років, змушує дитину уважно читати і думати.
Журнал «Джміль» створюється за новими технологіями навчання і розвитку дітей, розвиває різноманітні здібності дитини, мислення і творчість. Читаючи журнал, діти, з одного боку, знайомляться з кращими творами літератури, музики й образотворчого мистецтва, з іншого боку, вчаться самі правильно і красиво користуватися словом, виявляти індивідуальність у пісні, русі, музикуванні, опановують доступними техніками малювання, ліплення, створення всіляких виробів. Вчителі і вихователі також можуть використовувати «Джміль» як професійно виконаний наочний дидактичний матеріал.
Дуже подобається педагогам і журнал «Пізнайко», що існує в трьох варіантах: українському, російському й англійському. Але якщо «Малятко» і «Барвінок» більше літературні видання, то «Пізнайко», скоріше, ігрове. У принципі, журнал розрахований на дітей від трьох до дванадцяти років, але в українському варіанті більше матеріалів для малят, а в російському — для дітей старшого віку. Англійський же — адресований дітям, що вивчають цю мову серйозно. У журналі працюють психологи, що консультують при доборі матеріалів. Співробітники видавництва часто спілкуються зі своїми читачами, з педагогами, що, природно, допомагає робити журнал, який максимально відповідає потребам дитини.
Для тих, хто починає вивчати англійську мову, на думку Людмили Прокопенко, буде корисним журнал «Соняшник» — у ньому існує постійна мовна рубрика. Крім цього, його видавці намагаються публікувати кращі зразки сучасної дитячої поезії й прози як вітчизняних авторів, так і закордонних. У журналі можна знайти статті з історії й культури, про народні свята. Він чи не першим почав друкувати дитячі детективи, пригодницькі та фантастичні повісті для дітей.
Журнал «Детская академия» хоч і поступається вищезгаданим в оформленні, але ж за ціною доступніший. Розрахований на дітей до 14 років. Видається в російському й українському варіантах, що, по суті, є двома різними журналами, оскільки відрізняються за змістом і постійними рубриками. У них публікується багато пізнавального матеріалу, фантастичні повісті та детективи з логічними завданнями наприкінці, різноманітні ігри, кросворди, конкурси, нариси самих читачів про своє місто або село, про улюблених тварин. Недоліком журналу є занадто дрібний для молодшого школяра шрифт, тому краще, якщо маляті його будуть читати мама або тато.
Взагалі, якщо ви купуєте журнал не для того, щоб дитина «відчепилася», а щоб вона одержала реальну користь, то краще читати його разом. Улаштуйтеся зручно на канапі, погортайте журнал (для трирічного маляти цього може виявитися цілком достатнім). Починати читання краще з тих сторінок, що більш за все зацікавили дитину. Не варто читати відразу весь журнал: краще «розтягнути», читаючи щодня по одній рубриці або сторінці. Завдання, що не підходять за віком, цілком можна лишити «на потім». Прочитаний журнал не викидайте, а покладіть на помітне місце. Швидше за все, маля ще не один раз захоче погортати його самостійно.
Читати журнал краще разом з дитиною, навіть якщо вона вже сама добре вміє читати і виконувати різноманітні завдання. Пізнавальні історії, оповідання і казки після читання потрібно обговорювати. Як дошкільняткові, так і молодшому школяреві обов’язково потрібний слухач, можливо, помічник і порадник при виконанні різноманітних завдань. У маленьких дітей є така особливість: вони обов’язково повинні проговорювати вголос усе, про що думають. Крім того, як ви зможете з’ясувати, чи правильно малюк зрозумів казку, або ж обговорити прочитану ним повість, якщо самі її в очі не бачили і не чули? Матеріали деяких рубрик, наприклад, присвячені вивченню іноземних мов, взагалі необхідно вивчати разом з дорослими — інакше від цього не буде пуття. До того ж спільна творчість сприяє налагодженню контактів з дитиною, формує почуття взаємної прихильності.
Трапляється, що батьки купують дитині газету або журнал дитячих кросвордів (яких сьогодні хоч греблю гати), а малюк жоден з них не може вирішити самостійно. При цьому він достатньо розвинений для своїх років, любить читати, багато чим цікавиться. Відбувається так тому, що, на жаль, переважна більшість таких видань сьогодні випускають люди, що дуже туманно уявляють собі рівень знань дитини. Якщо дитина постійно буде зіштовхуватися з такими псевдодитячими виданнями, то може втратити віру в себе, свої сили і знання. Кросворди ж, опубліковані в якісних дитячих журналах, дитина цілком може вирішувати самостійно або періодично радячись з батьками.
Взагалі ж, ідеальний варіант, коли дитина має доступ до найрізноманітніших журналів — як таких, що підходять за віком, так і ні. Не варто обмежувати пізнання дитини певними віковими рамками. До того ж, складно сказати, що може викликати його цікавість саме сьогодні.