Три пристрасті Бертрана Рассела

ХХ століття подарувало нам не тільки цілу когорту жорстоких диктаторів, а й невелику групу гуманістів, які по праву стали для сучасників моральними авторитетами. Махатма Ганді, Андрій Сахаров, Мартін Лютер Кінг... Особливе місце в цьому ряду займає сер Бертран Рассел — знаменитий англійський філософ, математик, логік, соціолог, публіцист і громадський діяч.

Автобіографія Рассела починається зі слів: «Усе моє життя пронизували три пристрасті, прості, але нездоланні у своїй могутності: жага любові, потяг до знань і болісне співпереживання страждань людства».

Священна тріада зробила британського аристократа однією з найбільш неординарних постатей свого часу. Проживши 97 років, він чотири рази одружувався і двічі сидів у в’язниці, викривав тоталітарну практику більшовизму і воєнні злочини США у В’єтнамі, передбачив сексуальну революцію, боровся за ядерне роззброєння, став лауреатом Нобелівської премії з літератури, створив десятки монографій, присвячених різноманітним галузям знання.

Парадокс цирульника

Потяг до знань і науковий світогляд вирізняли Рассела вже в найніжнішому віці. Почувши, що Земля кругла, п’ятирічний Бертран одразу розпочав сміливий «експеримент» — став рити в піску тунель до антиподів. На морі хлопчика вразили молюски: коли їх намагаєшся відірвати від скелі, вони прилипають іще сильніше. «А черепашки вміють думати? — запитав Бертран у своєї тітки. — Не знаю, — відповіла вона. — Треба знати», — обурився допитливий карапуз.

У пошуках знань підрослий Рассел звертається до розумних книжок. Особливо велике враження справила на нього «Геометрія» Евкліда. Бертран дійшов висновку, що природою управляють математичні закони, а в основі світу лежить математична гармонія. Незабаром, на лихо своєї набожної бабусі, юний аристократ заявив, що не вірить у Бога. Він поринув у науку, сповнений рішучості пізнати таємниці Всесвіту.

Закінчивши Триніті-коледж Кембриджського університету в 1894 році, Рассел захоплено вивчає математику, філософію, логіку. Захищає дисертацію з геометрії, читає лекції в ряді університетів і коледжів. У 1908-му Бертрана Рассела приймають до Королівського наукового товариства.

«Дещо — правда, зовсім небагато — мені вдалося зрозуміти», — так сам Рассел оцінював свою науково-філософську діяльність. Це «зовсім небагато» включало в себе започаткування англійського неореалізму та неопозитивізму, винайдення оригінального варіанта теорії множин, створення концепції логічного атомізму тощо. Водночас Рассел не був нудним ученим снобом, відірваним від простих смертних: він прагнув зробити наукове знання доступним, зацікавити широку публіку.

Яскравим прикладом може служити парадокс Рассела, який він відкрив у 1903 році і який став сенсацією в математиці. Навряд чи непрофесіонали змогли б гідно оцінити таке формулювання: «Нехай K — множина всіх множин, які не містять себе як свій елемент. Чи містить K самого себе як елемент?». Проте дотепному Расселу було неважко популяризувати свій парадокс: «Сільському цирульникові наказали голити всіх тих і лише тих жителів села, які не голяться самі. Чи повинен цирульник голити самого себе?». Справді, загадка!

Великої популярності зажили лекції Рассела. На одній із них мислитель заявив: можна довести все що завгодно, виходячи з помилкової рівності 1+1=1. «Доведіть, що ви — Папа Римський!», — вигукнули з аудиторії. Рассел спокійно відповів: «Одна людина — це я, ще один — Римський Папа. Однак один і один — це знову один, тобто я і Римський Папа — одна людина!».

За своє тривале життя Рассел-учений написав чимало книжок. Серед його робіт — «Аналіз мислення» і «Людське пізнання», «Історія західної філософії» і «Науковий світогляд», «Логіка і містицизм» та «Абетка атомів»... Завдяки живій манері викладу праці Рассела цікавили не лише фахівців, тому швидко ставали бестселерами. Письменник Хорхе Луїс Борхес якось сказав, що якби йому було призначено назавжди опинитися на Місяці й узяти із собою лише п’ять книжок, однією з них стала б расселівська «Історія західної філософії».

Сцилла і Харибда

Можливо, Бертран Рассел залишився б у нашій пам’яті тільки як видатний філософ і математик, талановитий популяризатор науки. Однак 1914 рік приніс ученому глибоке емоційне потрясіння. «Почалася Перша світова війна, і всі мої думки зосередилися на людському стражданні та безумстві», — писав він згодом. Рассела вражала недалекоглядність і безвідповідальність політиків, фанатизм народних мас, бездушність інтелектуалів, які розмірковували про «війну, яка покінчить із війнами». І він вирішує діяти.

У той час як Англію пойняла військова істерія, Рассел зайняв активну пацифістську позицію. Він приєднується до руху «Протидія призову на військову службу», виступає на численних мітингах, публікує антивоєнні памфлети. Підривна діяльність титулованого пацифіста привернула увагу влади. У 1916-му з Рассела стягнули солідний грошовий штраф, згодом позбавили права викладати в Триніті-коледжі, а в 1918 році його на півроку помістили в Брикстонську в’язницю.

«Антипатріотизм» Рассела коштував аристократові-бунтарю багатьох друзів із його кола. Натомість завдяки активній антивоєнній діяльності Бертран Рассел несподівано став героєм лівих сил. Утім, після війни філософ і сам захопився соціалізмом, пов’язуючи з ним надії на гармонізацію людського суспільства. У 1920 році Рассел у складі делегації англійських лейбористів відвідав Радянську Росію. Він зустрівся з Леніним і Троцьким, Максимом Горьким і Олександром Блоком, здійснив подорож униз по Волзі.

У той час у лівих колах було заведено хвалити більшовиків. Однак Бертран Рассел у своїй книжці «Теорія та практика більшовизму» (1920) порушив традицію. «Я не можу брати участь у змові умовчання, яку підтримують багато західних соціалістів, котрі побували в Росії», — зазначав він. Рассел стверджував, що більшовицька ідеологія — це своєрідна релігія з догмами і священним писанням, а Ленін та його оточення — подібні до релігійних фанатиків й глибоко ворожі свободі.

Сьогодні така оцінка більшовизму може здатися банальністю, але тоді демарш Рассела не на жарт розлютив «прогресивні» кола, які заходилися огульно паплюжити автора. Сором і ганьба: гнилий інтелігент злякався зіпсованої каналізації та хлібних карток!

Так Бертран Рассел став парією і для правих, і для лівих. Однак почуття відповідальності за долю людства більше його не полишало.

У 20-ті—30-ті роки Рассел багато пише на політичні теми. Свого негативного ставлення до режиму Леніна—Сталіна він не змінив. Не меншу антипатію викликали в Рассела й Муссоліні з Гітлером. Одна з його публікацій так і називалася: «Сцилла і Харибда, або Комунізм і Фашизм». Чудово усвідомлюючи недоліки буржуазної демократії, мислитель-ліберал був переконаний у її перевазі над авторитаризмом. «За демократії дурні мають право голосувати, за диктатури — правити», — це висловлювання Бертрана Рассела стало знаменитим.

Вченого хвилювала небезпечна тенденція: він бачив, як наука, що століттями була оплотом свободи, стає союзником авторитарних режимів, надаючи войовничим диктаторам небачені раніше засоби руйнації та контролю над масами. Ще на початку 1920-х, задовго до появи атомної бомби, Рассел в одній зі своїх книжок згадував грецький міф про Ікара: отримавши від свого батька Дедала крила, він загинув, бо нерозсудливо скористався ними. Філософ боявся, що така сама доля може спіткати й людську цивілізацію, навчену літати сучасними вченими-дедалами.

Бертран Рассел був проникливим діагностом і краще за інших бачив небезпечні недуги, що загрожували суспільству. Однак рецепти їх лікування, запропоновані добросердим англійським аристократом, найчастіше були надто наївні. Він мріяв про таємну організацію вчених, яка розробила б особливу «сироватку доброти» для впорскування державним лідерам. Про єдиний і справедливий Світовий уряд. Про часи, коли кожний охочий зможе вирушити в Гімалаї чи на Північний полюс, коли люди задовольнятимуть природне прагнення до авантюр, не розв’язуючи воєн...

Шлюб і мораль

Від політики Бертрана Рассела відволікала лише третя пристрасть, що постійно його супроводжувала. «Любові боятися — означає боятися життя, а хто життя боїться, той уже на три чверті мертвий», — стверджував Рассел. Сам філософ був живішим за всіх живих: чотири офіційні шлюби, не рахуючи безлічі ілюзорних романів.

Перший раз Рассел одружився ще в 1894-му, проте шлюб із юною добропорядною американкою Еліс Сміт виявився невдалим і бездітним. Останні п’ять років шлюбу подружжя спало кожен у своїй спальні.

Потім сер Бертран був близький із дружиною англійського парламентаря Оттолін Моррел, донькою хірурга з Чикаго Хелен Дадлі, акторкою Констанцією Маллесон та іншими дамами. А в 1919-му зустрів затяту феміністку Дору Блек, котра так само, як і Рассел, мріяла про дітей. Міс Блек погодилася супроводжувати Рассела в Китай, де філософу запропонували кафедру в Пекінському університеті. Коли в 1921-му вони повернулися до Англії, Дора була вагітна. Ліберальна парочка оформила стосунки за місяць до народження маленького Джона. За ним народилася донька Кейт.

Від самого початку прогресивні партнери домовилися, що їхній шлюб буде вільним. Та коли Дора народила дитину від коханця — американського журналіста Гриффіна Баррі, Рассел не витримав. У 1935-му подружжя розлучилося.

Утім, на той час Рассел уже зійшовся з Патрицією Спенс, молоденькою вихователькою своїх дітей. Сорокарічна різниця у віці не завадила бурхливому роману. У 1936 році вони одружилися, і в них народився син Конрад.

Сімейні перипетії дуже вплинули на громадську та публіцистичну діяльність Рассела. Він захопився педагогікою і, не наважившись довірити Джона і Кейт консервативним учителям, заснував власну школу. Рассел був переконаний, що раціональна методика виховання може захистити нове покоління від помилок батьків, які втягнули Землю в жахіття світової війни.

Потім філософ звертається до проблеми взаємостосунків між статями. У книжці «Шлюб і мораль» та інших творах він виступив із революційними, за мірками 1930-х років, тезами. Рассел стверджував, що позашлюбні сексуальні стосунки, засновані на взаємному коханні, не є аморальними; захищав «спробні» та «вільні» шлюби, широкий доступ до засобів контрацепції та необхідність сексуального виховання. Так, сучасників глибоко шокувала загалом безневинна думка, висловлена в книжці «Про освіту»: дитина з раннього віку повинна мати змогу бачити своїх батьків, братів і сестер без одягу.

Неортодоксальні погляди завдали Расселу чимало клопоту в США, куди мислитель разом із сім’єю переїхав у 1938 році. У Чикагському і Каліфорнійському університетах його лекції з філософії і логіки мали успіх, але коли британця запросили викладати в нью-йоркському сіті-коледжі, консервативні кола розпочали кампанію протесту. Якась місіс Кей подала проти місцевої ради з вищої освіти позов, який зводився до такого: якщо запрошення Рассела не скасують, викладачем її доньки може стати геть аморальний тип. Щоправда, у той час дівчат до сіті-коледжу не приймали, але ця обставина не збентежила адвоката позивачки. У своїй промові він назвав книжки Бертрана Рассела «порочними, хтивими, плотолюбними, розпусними, еротоманіакальними, негідними, вузьколобими, брехливими». Раді довелося відмовитися від послуг філософа...

Допоки Рассел перебував у США, в Європі вибухнула Друга світова. Вторгнення Гітлера до Польщі змусило переконаного пацифіста дещо скоригувати свої погляди. Так, війна — це беззаперечне зло, однак якщо єдина альтернатива війні — захоплення Європи нацистами, вона стає меншим із двох зол. І Рассел у своїх статтях підтримує антигітлерівську коаліцію.

У 1944 році Бертран Рассел повернувся до Англії, де з подивом виявив, що більше не є парією і власником скандальної репутації. На чергових виборах перемогли лейбористи, у повітрі витали ідеї лібералізму, і вільнодумство Рассела стало цілком співзвучним громадській думці. Його погляди на шлюб тепер не здавалися надто ексцентричними навіть церкві. До філософа прийшло довгоочікуване визнання. Він знову починає викладати в Триніті-коледжі, регулярно виступає по Бі-Бі-Сі, публікує численні статті та есе.

У 1950 році за книжку «Шлюб і мораль» та активну публіцистичну діяльність Бертрану Расселу було присуджено Нобелівську премію з літератури. На церемонії нагородження член Шведської академії Андерс Естерлінг назвав Рассела «одним із найблискучіших представників раціоналізму та гуманізму, безстрашним борцем за свободу слова та свободу думки на Заході».

Для західного світу сивий інтелектуал із люлькою справді став визнаним авторитетом. А от за залізною завісою нобелівського лауреата не поважали. Так, газета «Правда» в 1951-му надрукувала розгромну замітку «Пророцтва обскуранта». У ній наводилася цитата з інтерв’ю Бертрана Рассела американським кореспондентам: «Комунізм — це минуще захоплення, яке зникне і яке забудуть через п’ятдесят років». Ім’я Рассела забудуть не через 50, а через 10 років! — парирувала обурена «Правда». Час показав, хто був більшим провидцем...

1952 рік. Расселу виповнилося вісімдесят, але жартівливе зауваження філософа — «Діагностика досягла таких успіхів, що здорових людей практично не залишилося» — явно не стосується його самого. Бадьорий старий оформляє розлучення із Патрицією Спенс і одружується вчетверте — з викладачкою університету зі США Едіт Фінч. Шлюб виявився щасливим: за свідченням сучасників, Бертран Рассел нарешті знайшов ідеальну супутницю життя.

А незабаром Рассела цілком опанувала нова ідея — боротьба проти ядерної загрози.

Доля світу

На початку холодної війни пацифіст Рассел мирився з американською атомною бомбою як єдиним засобом утримати Сталіна від походу на Захід. Проте смерть вождя народів, нестримна гонка ядерних озброєнь, поява водневої бомби змусили мислителя змінити своє ставлення до бойового атома. Вчений усвідомив: людство перебуває в смертельній небезпеці, третя світова війна означатиме кінець нашої цивілізації. Залишатися байдужим британський лорд-гуманіст не міг.

У 1955 році разом з Альбертом Ейнштейном, Рассел складає маніфест, який згодом підписали й багато інших великих учених. В історичному документі йшлося: «Ми повинні навчитися мислити по-новому. Ми повинні навчитися запитувати себе не про те, які кроки потрібно зробити для досягнення воєнної перемоги тим табором, до якого ми належимо, — бо таких кроків більше не існує; ми повинні поставити собі таке запитання: до яких кроків можна вдатися, аби запобігти збройній боротьбі, закінчення якої стане катастрофічним для всіх її учасників?».

Улітку 1957-го підписанти маніфесту зібралися в канадському містечку Пагуош. Конференція провідних учених із десяти країн світу, включаючи США та СРСР, поклала початок багаторічному продуктивному діалогу. Зустрічаючись як приватні особи, учасники Пагуошського руху розробляли альтернативні підходи щодо подолання глобальних викликів і загроз. Згодом до інтелектуалів почали прислухатися уряди: так, наприклад, з’явився Договір про заборону випробувань ядерної зброї в трьох середовищах.

Проте сам Бертран Рассел незабаром відійшов від Пагуошського руху, звернувшись до більш радикальних методів впливу на громадську думку і можновладців. До рішучих акцій його підштовхнула угода 1958 року про розміщення на Британських островах ракетних сил США. На думку Рассела, тим самим Англія перетворювалася на заручника радянсько-американської конфронтації. Вчений виступив за нейтралітет Британії та односторонню відмову своєї країни від ядерної зброї.

У тому самому 1958-му невгамовний пацифіст організовує рух за ядерне роззброєння, а потім ініціює в Англії кампанію громадянської непокори. Вже перша така акція — сидяча демонстрація біля будинку міністерства оборони в лютому 1961 року — зібрала понад 20 тисяч учасників. Рассел і його дружина Едіт завжди перебували в самісінькій гущавині подій.

Скандалом обернувся мітинг на вшанування пам’яті жертв Хіросіми, який відбувався 6 серпня 1961 р. у Гайд-парку. На цій території традиційно не дозволялося використовувати мікрофони, але Бертран Рассел перший порушив цю заборону. У справу відразу втрутилися полісмени, які грубо вихопили мікрофон із рук шанованого миротворця. А через місяць 89-літнього Рассела було притягнуто до відповідальності за порушення громадського порядку і вдруге в житті засуджено до ув’язнення. Щоправда, із двох місяців він відсидів лише тиждень — бурхливі протести громадськості змусили британську владу звільнити знаменитого мислителя.

Перебування у в’язниці не послабило антивоєнного завзяття Рассела. Тривожної осені 1962-го, у дні Карибської кризи, він буквально бомбардує Кеннеді та Хрущова листами із закликами до мирного діалогу. У 1964 році створює Фонд миру Бертрана Рассела, який підтримує коштами, отримуваними від продажу власних архівів.

До речі, подібні акції докорінно змінили ставлення до Бертрана Рассела в СРСР. «Буржуазний обскурант» поступився місцем шляхетному борцеві за мир. У нас почали видавати філософські труди Рассела — щоправда, із критичними коментарями, великими купюрами і штампом «Тільки для наукових бібліотек». Натомість в Англії і Сполучених Штатах пацифістська активність філософа багатьом була не до душі. У правих колах недвозначно натякали, що старий лорд просто з’їхав з глузду.

Особливо багато нападок Рассел викликав на себе в другій половині 60-х. Будучи ідейним противником комунізму, філософ, проте, рішуче засудив дії США у В’єтнамі: «Це війна, в якій найбагатша й наймогутніша з держав світу протистоїть нації злиденних селян, які понад чверть століття борються за свою незалежність». У 1966 році Бертран Рассел разом із Ж.-П.Сартром засновує Міжнародний трибунал із розслідування воєнних злочинів у В’єтнамі. Трибунал збирає інформацію про бомбардування цивільних об’єктів, застосування напалму та дефоліантів, нелюдське поводження з полоненими...

Об’єктивно всі ці викриття грали на руку радянському табору. Однак «приручити» англійського лорда-гуманіста Москві не вдалося. У 1968 році він надіслав радянському прем’єру Косигіну гнівного листа із протестом проти серпневого вторгнення до Чехословаччини.

Доля світу хвилювала Рассела до самого кінця — за три дні до своєї смерті він продиктував послання міжнародній парламентській конференції в Каїрі. Бертран Рассел помер від грипу 2 лютого 1970 року.

Суперечки про роль Рассела в історії ХХ століття не вщухають до цього часу. Ким була ця людина? Благодійником цивілізації, великим вільнодумцем, Вольтером минулого століття? Чи наївним ідеалістом, який безнадійно заплутався у власних пристрастях? Безперечно, простодушність, певна сумбурність, надмірна емоційність були притаманні вченому й філософу і в приватному житті, і в політиці. Однак принижувати масштаб його особистості не варто.

Якось Рассела запитали, хто може вважатися справжнім джентльменом. Знаменитий британець відповів: «Джентльмен — це людина, спілкуючись із якою, кожний також мимоволі стає джентльменом». Діалог із Бертраном Расселом змусив мільйони сучасників перейняти частку його гуманізму, жадобу знань, відданості ідеалам свободи. Отже, багаторічні зусилля мислителя, який прагнув змінити світ на краще, не минули даремно.