Збудувати дім, посадити дерево, виростити сина. Ці максими герой моєї розповіді втілив у життя сповна. Микола Федорович Федько, потомственний козак із Чернігівщини, — лісничий за покликанням, виважена, мудра і цілеспрямована людина з чималим житейським досвідом.
Колишній директор Держлісгоспу на Одещині, Микола Федько — почесний громадянин міста Сарата (Одеська область). Указом президента України його нагороджено орденом «Знак Пошани». Нині Микола Федорович живе в селі Піски неподалік Лубен. Тут він створив власний дендрарій: на десяти гектарах неугідь близько десяти років тому було висаджено понад сотню різновидів рослин.
— Колишній голова Лубенської райдержадміністрації Леонід Миколайович Діденко, — розповідає Микола Федорович, — запросив мене до себе. Після нетривалої розмови ми з ним поїхали на ту, тоді — ще піщану, місцину. По суті, це був пустир поряд із невеликою залісненою оазою. Леонід Миколайович запропонував мені оформити у приватну власність десять гектарів землі, щоб посадити тут ліс.
«Три Миколи і Роман» — таку назву має цей унікальний приватний дендрарій. Микола Федорович пояснює незвичну назву:
Від батька-дендролога переймає досвід син Микола — з третього покоління лісівників Федьків |
Спочатку на придбання нових екземплярів, які ми тут бачимо, витрачалося багато часу й заробленої пенсії. Трохи легше стало після того, як заклали видовий розсадник. Продовжуємо всі разом «полювати» на рідкісні види рослин. Насіння й живці добуваємо в різних дендропарках України, маємо добрі стосунки зі столичним Ботанічним садом. А ще — в різних куточках України працюють мої колишні студенти. Та й нинішні студенти Лубенського лісогосподарчого коледжу активно допомагають нам.
— Назвіть, будь ласка, види рослин, які є в дендрарії, принаймні ті, що ми бачимо довкола.
— Ось це, — показує із задоволенням, — магонія падуболиста, відома своїми цілющими властивостями. А це — ялівець різних видів і форм. Там, далі, сніжноягідник, айва японська, горіх сірий, горіх маньчжурський, фундук, кизил, різновиди дуба, клена, ялини, акації, шовковиці, туї та платанів. Всього не перелічити.
— Яка основна мета створення приватного дендрарію?
— Плануємо розширити площу до двадцяти чи й більше гектарів, аби насадити суто лікарських дерев та кущів. Водночас на науковій основі проводитимемо дослідницьку роботу, експериментуватимемо. Можливо, в результаті виведемо щось своє, «федьківське». Але то — справа часу.
— Ви обмовилися про затрати. А чи маєте вже якийсь прибуток від своєї праці?
— Нині вже з’явилося чимало заможних людей, які хочуть мати у себе щось неординарне. Сподіваюся, до нас будуть звертатися. Вже два роки успішно реалізовуємо вирощене. Допомогли місцевій школі, надали рослинність для дитячого садочка, озеленили подвір’я місцевої церкви. А щойно відбулася розмова з представниками Вільного козацтва, що у с.Мацківці на Лубенщині. Невдовзі там, на березі Сули, спільними зусиллями висадимо гай. У передноворіччя до нас звертаються по ялинки для свята. Хоч я не прихильник зрізування живих дерев, розумію: від традиції важко відмовитися. Кошти, які отримуємо, вкладаємо у зміцнення й розширення нашого дітища.
У планах лісництва — закладання моносадів із сортового бузку, різновидів магнолій, клематисів, розміщення рослинності за лікувальними властивостями. За задумом Миколи Федька, дендрологічна колекція займатиме половину відведеної площі, а на іншій половині буде облаштовано сад лікарських рослин. Такого немає у жодному ботанічному саду України.
Незадовго до нового, 2008 року Організація Об’єднаних Націй звернулася із закликом до мешканців планети Земля висадити бодай по одному деревцю на кожного. Навесні і президент України Віктор Ющенко оголошував Всеукраїнську толоку з висадження дерев та кущів...
Родина Федьків ці завдання вже давно перевиконала.