Чи вірно, що свій родовід ми ведемо від Адама? Бурхливий розвиток туризму в усьому світі спростовує цю, здавалося б, відому істину. Адже Адам був сиднем. Тому цілком можна припустити, що прабатьком людства став інший відомий герой — Вічний Жид. Очевидно, старий виявився не промах, і скрізь, де зупинявся на відпочинок, щедро роздаровував свої гени, які підігрівають тепер загальну пристрасть до подорожей.
Перебування Вічного Прочанина на берегах сивого Дніпра відізвалося в наші дні тим, що Україна стала першою на пострадянському просторі державою, яка прийняла 1995 року закон «Про туризм». Це сприяло тому, що вона впевнено підключилася до світового туристичного процесу. Закон окреслив стратегію та конкретні завдання розвитку туристичної сфери, став свідченням пильної уваги держави до розвитку туристичної галузі, її проблем і перспектив.
Базуючись на положеннях Закону «Про туризм», вже 1996 року було ухвалено Програму розвитку туризму в Україні до 2005 року, 1997-го створена Національна рада з туризму, яка об’єднала зусилля міністерств, відомств і громадських організацій з розвитку туристичної галузі. Президентськими указами схвалені «Основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року», організований Фонд «Намисто Славутича». З 1997 року наша країна — дійсний член Всесвітньої туристської організації (ВТО), а у вересні 1999-го обрана в її керівний орган — Виконавчу раду. Україна за оцінками ВТО входить до другої десятки провідних туристичних країн світу. Сьогодні туристичним бізнесом у нас займається понад три тисячі суб’єктів підприємницької діяльності.
На думку директора Департаменту туризму Державного комітету молодіжної політики, спорту та туризму України Анатолія Матвієнка, за останні роки вітчизняна туристична галузь досягла рівня, до якого чимало провідних туристичних країн йшли не менше трьох десятиліть. Результат тим паче вражаючий, якщо врахувати, що в Радянському Союзі туризму як галузі державної економіки просто не існувало. Тобто він був, та в ті часи на нього покладалася насамперед роль інструмента ідеологічної пропаганди. Туристична діяльність здійснювалася трьома китами — «Інтуристом», Бюро міжнародного молодіжного туризму «Супутник» і Бюро подорожей. Перший із них був комерційною структурою КПРС, другий — відповідно ВЛКСМ, а третій повністю належав профспілкам — «школі комунізму».
Цей тріумвірат проіснував до кінця 80-х років, коли був ухвалений закон СРСР «Про кооперацію». Тоді в туристичний бізнес кинулося чимало людей. Адже з’явився масовий попит на його послуги, причому невибагливий, задовольняти який було неважко. Пригадаємо натовпи «човників», готових харчуватися сухою шкуринкою і ночувати на вуличних лавках задля того, щоб за день-другий скупити на заморських базарах копійчаний товар і вигідно продати його в себе вдома. Єдиних правил у турбізнесі тоді не існувало, і його учасники використовували ті, які були напрацьовані вищезгаданим тріумвіратом. Одні діяли за нормативами «Інтуриста», іншим більше подобався «Супутник». На той час Україна практично не мала власних представництв за кордоном, тому всі закордонні поїздки традиційно оформлялися через Москву. Виходячи з цього, неважко зрозуміти, в якому становищі опинився вітчизняний туризм після проголошення Україною незалежності. Так, були в нас готелі, будинки відпочинку, пансіонати, транспорт, але всі механізми, які забезпечували робоче навантаження цій інфраструктурі, залишилися в першопрестольній.
Проте відкриття кордонів для міжнародного туристичного обміну забезпечило сплеск в’їзного та виїзного видів туризму в Україні. Його становлення проводилося за чіткою, планомірною і системною основою. У стислий термін були здійснені заходи для упорядкування нормативно-правової бази, розробки та рекламуванню на міжнародному ринку національного туристичного продукту, з підготовки кваліфікованих кадрів. Висловлюючись спортивною термінологією, український туризм пройшов за цей період марафонську дистанцію на спринтерській швидкості. І, що найголовніше, йому це вдалося.
Думаю, немає потреби пояснювати, що дає розвинена туристична галузь державі в економічному плані. Немає потреби наводити загальновідомі приклади Туреччини, Греції, інших «просунутих» у даній галузі країн, називати дев’ятизначні суми податкових відрахувань, які поступають щорічно в їх держбюджети від туристичної діяльності. Адже, крім усього іншого, туризм — це ще і спосіб безпосереднього спілкування пересічних громадян різних країн. Спілкування, що отримало назву «народної дипломатії», яка Україні в її нинішньому становищі важлива не менше, ніж валютні надходження.
Ніде правди діти, політичний імідж нашої країни в міжнародному співтоваристві далекий від ідеалу. Тут і економічні проблеми, і політичні чвари, і мафія, і розгул злочинності, інші неподобства. Усе це поширюється в світі засобами масової інформації і потрапляє до зарубіжного обивателя в спотвореному вигляді, гнітюче впливаючи на нього. Так, на превеликий жаль, усього цього в нас ще забагато. Та є й інше життя. І дуже важливо, щоб світ довідався про нього якнайбільше. «Краще один раз побачити, ніж сто разів почути», — говорить народна мудрість. Туризм дає можливість нею скористатися.
Стоячи на розі Хрещатика та Прорізної, іноземний турист, який уперше відвідав Україну, відчуває ту саму розгубленість, що й трунних справ майстер Безенчук, який повірив Прусісу, що «у Москві грип лютує, що ховати людей немає в чому». А насправді трупи на вулицях не валяються, люди бадьоро тримаються на ногах і деякі з них навіть сміються.
Таке відкриття здатне засмутити хіба що очманілого від своїх вузькопрофесійних турбот Безенчука. Людину з нормальною психікою воно лише порадує. А побачивши до того ж «сонячні плями, що грають весною на цегельних доріжках Володимирської гірки», переконавшись наочно, що «тільки рідкісний птах долетить до середини Дніпра» і послухавши, яка «тиха українська ніч», він розповість про це вдома в колі друзів, котрі у свою чергу захочуть відвідати наші краї. І поки політики щосили намагаються представити Україну перед світовим співтовариством у вигідному світлі, безпосереднє людське спілкування дасть результат у сто разів ефективніший.
У ці ювілейні дні багато хто намагається спрогнозувати долю країни на наступне десятиліття. Прогнози набагато стриманіші від тих, що були десять років тому, та загалом оптимістичніші. Подальший розвиток туристичної галузі буде безумовно сприяти як зміцненню нашого оптимізму, так і виправленню іміджу України. Та марафон, в який так стрімко включився вітчизняний туризм, має ту особливість, що на його шляху розставлено чимало перешкод, долати які без дійової державної допомоги все складніше. Йдеться не про якісь особливі пільги, а лише про окремі анахронізми в законодавстві, що залишилися від колишніх часів, про повільність і непослідовність законодавчого процесу. Та до цієї теми повернемося пізніше.