Злоба і ненависть роблять людину рабом.
Стримана самоповага робить людину вільною.
Так казав вуйко Дезьо
Чому ми ніяк не можемо зрозуміти, що таке радість, щастя, втіха?
Тому що це дуже прості, атомарні поняття. Вони коротші від вигаданих нами слів. Це радше відчуття, ніж формалізовані в поняття смисли.
Супероснови "хочу"-"можу"-"маю" визначають уявлення людини про зазначені поняття, які надалі умовно називатимемо "затишком". У динамічній координації та рівновазі супероснов він, "затишок", і проявляється, а радше - відчувається.
Нинішня технологія мислення, в основі якої лежить аналіз, призводить до того, що ці супероснови розщеплюються, а зв'язки між ними втрачаються. Наслідком цього стає одномірність "затишку".
Пов'язаний лише з суперосновою "маю" сенс "затишку" стосуватиметься грошей та майна.
Якщо уявлення про "затишок" буде зосереджене лише навколо "можу", то змістом його стане кар'єра, посада або влада.
Коли сенсом "затишку" стане лише "хочу", то очікування і дії людини будуть спрямовані виключно на споживання.
Такі викривлені уявлення про "затишок" визначаються як гріх марнотратства, марнославства і марновірства відповідно.
Причиною цього є аналіз як технологія мислення. Аналіз є надзвичайно корисним для побудови моделей. Але при створенні моделі втрачається незліченна кількість зв'язків, якими ми нехтуємо з мотивів доцільності. А це неприпустимо. Особливо в детерміновано хаотичних системах, якими є суспільство і Світ. Бо, як зазначав Едвард Лоренц у своїй теорії Хаосу, помах крилець метелика в штаті Айова може викликати тайфун в Індонезії. Ця втрата зв'язків призводить до руйнування координації людини в суспільстві й Світі і, як наслідок, до втрати міри буття.
Втрата міри буття спричиняє безлад у царині капіталів, викривлений політичний простір стає пустим, дезорієнтує суспільство. Аналіз і викривлена доцільність, у припущеннях якої він проводиться, призводять уже до дезорієнтації природи. Коли незбагненне видове розмаїття амазонських лісів заміщають вирощуванням монокультури, навколишній Світ "перестає розуміти", що відбувається. Це все разом визначає суть сучасної кризи цивілізації - дезорієнтація Ноосфери. Ноосфера - це надзвичайно тендітна конструкція, що перебуває в стані динамічної рівноваги. Тому, коли серед еволюційних флуктуацій починають з'являтися "свічки" доцільності, спрацьовує її "імунна система". А це вже дуже небезпечно, бо Ноосфера завжди вмикає компенсаторні механізми у вигляді кліматичних катаклізмів, епідемій, землетрусів, воєн, коли втрачається гармонійна міжвидова координація, бо людина таку координацію починає брутально тлумачити на свою користь - суть викривленої доцільності. Це шлях до відтворення пережитих криз, які є наслідком втрачених при застосуванні аналізу зв'язків.
Ми отримуємо замкнене самоузгоджене коло: аналіз, розриваючи зв'язки між суперосновами, формує викривлене уявлення про "затишок". Це в свою чергу визначає викривлені смисли доцільності, а вона формує припущення, в яких ведеться аналіз.
Сучасний стан цивілізації відзначається тим, що зазначені припущення, в яких ведеться аналіз, призвели до його деградації. Популізм замінив логіку доцільності і в трикутнику супероснов "хочу"-"можу"-"маю" виник безлад. Невігластво стало основою у визначенні "маю", нігілізм та негативна етика спотворили уявлення про "можу", а основою у визначенні "хочу" стали інстинкти й рефлексія. Усе це разом склало суть сучасного популізму. Розвиток глобальних інформаційних мереж вади і збитки локального популізму перетворив на новітню зброю ХХІ століття небачених досі масштабів ураження.
В умовах модерну капіталісти пильно слідкували за тим, щоб не виникало фіктивних (фейкових) капіталів, не забезпечених власністю. Це визначало відповідний зміст політичного простору, суспільних норм і побутових настанов.
В умовах постмодерну фейкові капітали не просто стали припустимими, вони стали ознакою спотвореного уявлення про "затишок" і почали визначати мету зусиль та дій. Негайно змінилося наповнення політичного простору - різноманітні філософські інтоксикації і популізм як їх утілення. У суспільному просторі рясно поширилися фейкові ЗМІ, фейкові експерти, фейкові тренінги, фейкові валюти тощо, що дезорієнтувало людей, а натомість зробило їх уразливими до маніпуляцій - технології популізму. На побутовому рівні моральні настанови замінила реклама.
Інформаційна інфраструктура постмодерну, яка формувалася з метою створення і задоволення нав'язаного попиту - основи фейкових капіталів - в умовах розмитих стереотипів (пам'ятаєте "геть стереотипи"?) та притлумлених гіпертрофованою секуляризацією моральних настанов і наступним упровадженням етики нігілізму, створила потужний засіб впливу на суспільство в цілому, а не лише механізм "нового збагачення". Ця інфраструктура дала можливість пройдисвітам вихолостити смисли політичного життя і перетворити його простір на шоу: принципи поступилися місцем анекдотам.
Зрозуміло, що для зовнішнього агресора, забезпеченого безконтрольним ресурсом і не обтяженого до того ж моральними засторогами, така інформаційна інфраструктура стала засобом ведення "нової" війни, метою якої є вже не воєнне загарбання території, а цілковите управління її політичним, суспільним і побутовим простором. Втрата суверенітету в таких умовах стає повною, бо захопленими виявляються і держава, і країна, і домогосподарство.
Якщо комусь здається це перебільшенням, то варто просто згадати Брекзит, але розглянути його з несподіваного погляду: "Що стало "порядком денним" політиків, суспільства і домогосподарств у Великій Британії в останні роки? Чому ця нав'язана тема колотить усіх? А як жили б країна і люди без цього клопоту і постійного страху за завтрашній день? Чи залишився б без "дорослої", а не інфантильної, оцінки й відповіді випадок з отруєнням Скрипалів?"
Хіба можна останнім часом вважати "затишним" життя домогосподарства у Великій Британії, коли на місце відповідального, обґрунтованого планування прийшла невизначеність щодо поїздок за кордон, щодо цін на товари та послуги, щодо нових особливостей суспільних, економічних і культурних зв'язків?
Приклад із Брекзит можна доповнити і розгорнути в цілий ряд.
Чи можна говорити про "затишок" у родині французького підприємця, коли він спостерігає, як у Парижі нищать власність? Те, що це відбувається наразі лише на Єлисейських полях, нікого не заспокоює, бо такі погроми не мають локалізації, бо має місце логічний розрив між вимогами ("хочу"), засобами ("маю") і способами дій ("можу") - засаднича ознака популізму. Останні жахливі події в Новій Зеландії тому підтвердження. І не має значення, що вони проявилися у формі кривавого терористичного акту нібито на релігійному ґрунті і на другому боці Землі. В його основі лежить той-таки розрив зазначеної координації супероснов.
Коли ти перестаєш формувати власний "порядок денний", а змушений розплітати нав'язаний - це і є втратою суверенітету і окупацією ментального простору людей. Це і є метою "нової" війни.
А як жила б Україна без "нової" війни з боку Росії, що почалася задовго до 2014 року? Яким усі ці роки був би її порядок денний?
Росія вже тривалий час веде проти Світу (демократії зокрема) абсолютно "нову" війну. Вона не гібридна, як прийнято її визначати, а "нова" - це інформаційна війна, яка розрахована на вади демократії. У демократичних процедурах передбачається, що є речі, які зрозумілі самі по собі без формальних законів: це норми моралі і похідні від неї норми поведінки. Скажімо, усі погодяться, що не можна без підстав на те кричати у вагоні метро "Пожежа!", або щось подібне, хоча в законах зафіксовано свободу слова. Так само в кожній окремій демократичній країні зрозумілими є речі, щодо яких неприпустимими є спекуляції та маніпуляції. Світ сучасних інформаційних технологій дозволяє ззовні(!) поширювати в країни потужні сигнали, які в самій країні ніколи б не виникли в значних проявах: тобто крикнути у вагоні метро "Пожежа!", не перебуваючи в транспорті під землею.
Цивілізація перейшла у постіндустріальну фазу. На відміну від модерну для неї характерним є ряд покручів. Спрощено їх можна подати так: у царині економіки капітали вже забезпечуються не власністю, а оголошенням про капіталізацію (в основі - нав'язаний попит); у царині політики спершу створюється соціальний запит, а потім оголошується партія, яка його задовольнить, і так формується влада (в основі - нав'язане соціальне замовлення); у просторі суспільних відносин факт замінюється оголошенням про факт (в основі - втрата міри буття). Усе це разом і складає суть поняття сучасного глобального популізму.
Зрозуміло, що в такому новому суспільстві надзвичайної важливості набуває відповідальність, а радше вже доброчесність тих, хто генерує інформаційний сигнал. Саме ж суспільство стає вразливим щодо інформаційної нечистоплотності, особливо зовнішньої, яка дуже легко набуває форм агресії. Якщо ж таке зовнішнє втручання глибоко продумане, скоординоване і має достатнє забезпечення, якщо під нього створено відповідну інформаційну інфраструктуру, то можна говорити про "нову" війну. І така війна матиме і військові, і економічні, і політичні складники, тобто вона буде повною.
При цьому, агресорові абсолютно байдуже, з яких ідеологічних джерел походитиме популістська риторика: від консерваторів, від лівих екстремістів, від глобалістів, від завзятих націонал-патріотів чи від інфантильних пофігістів тощо. Для нього головне, щоб ця риторика руйнувала відповідальну координацію між суперосновами "хочу"-"можу"-"маю", тобто нищила підстави для "затишного" життя людей.
Щоб зрозуміти, як, через які комунікативні канали буде спрямована і вже ведеться "нова" війна Росії проти Світу, потрібно просто уважно переглянути зміни законодавства в ній самій. Стане зрозуміло, через які "інформаційні шпарини" відбуватиметься агресія. Плануючи інформаційну атаку через уразливості світової демократії, Росія дзеркально виставляє запобіжники у власному законодавстві і запроваджує відповідні обмеження: закони проти "фейків", проти "ображання" влади, про "суверенний" Інтернет тощо.
Цікаво, що Китай, маючи меншу вразливість, ніж Захід, такі ж інформаційні запобіжники в себе вже встановив, бо все давно помітив.
Крайні ідеології - завжди обертаються бідою.
Ми не можемо здобути шуканого "затишку": через те що в минулому бачимо не те, що було, а те, що хтось запам'ятав; у нашому сьогоденні ми переймаємося не тим, що відбулося, а тим, що довелося пережити; у майбутньому нас цікавить не те, до чого потрібно прагнути, а те, що нібито має бути. І це все разом - глум, бо те, що має бути, формується нашим викривленим поглядом у минуле і нерозпізнаним сьогоденням. Те, що має бути, кожен уявляє собі окремо. Людина, яка гнівається, таким самим лихим бачить своє минуле, саме таке підтвердження своєму стану знаходить у ньому. Це лихе минуле вона переосмислює у лихий досвід. Лихий досвід формує лихе сьогодення, в якому немає місця для шуканого "затишку".
Зазначене дає можливість виявити абсолютну згубність популізму. Його згубність полягає в тому, що він узагалі не знає навіть "крайніх" меж, як немає меж у гріховності.
Сучасний глобальний популізм марнотратством викривлено визначає супероснову "маю", зневірою він нівелює супероснову "можу", а торжество марнославства - апофеоз популізму - формує розхристану супероснову "хочу". Це і є три стовпи глобального популізму.
Супероснови "хочу"-"можу"-"маю" в царині популізму втрачають свою органічну координацію, відтак, шуканий "затишок" як симфонія супероснов стає недосяжним. Це і є метою "нової" війни.
Щоб здобути перемогу в цій війні, потрібно добре усвідомлювати справжні напрямки її "бойових дій".
Нині ми всі збуджені, невротизовані й дезорієнтовані інформаційним безладом, який має всі ознаки зовнішнього втручання. Найточніша поведінка в таких умовах - не робити того, за що потім буде соромно. Для цього не потрібно кидатися в крайнощі популізму.
Щоб у них не опинитися, потрібно уважно й розсудливо зважувати ситуацію. Якщо твоя присутність у ній вимагатиме від тебе генерування злоби, ненависті, люті, то така ситуація шкідлива, а поводирі, які закликають тебе до гурту, - лукаві. Злоба і ненависть роблять людину рабом. Стримана самоповага робить людину вільною! Перемога здобувається не ненавистю, а самовладанням і стійкістю. Пам'ять не будується на злобі й розбраті, а формується єдністю і втілюється доброю справою.
У солідарних діях, зосереджених навколо позитивних мотивацій, супероснови "хочу"-"можу"-"маю" найкраще віднаходять гармонію і виступають у симфонії, яка й дарує людині відчуття "затишку". Тому, наповнюючи своє "маю", ми повинні, окрім прав, які при цьому виникають, пам'ятати й про обов'язки, які ці права доповнюють; формуючи своє "можу", ми повинні розуміти, що у спільній справі - республіці - воно найпотужніше розкривається; а наше "хочу" має визначати закон кооперативного виживання видів і збереження гена, який можна визначити як основний закон еволюції усього живого.