«Я, може, тільки жити починаю — на пенсію виходжу», — бадьоро казав листоноша Пєчкін у відомому мультику. Насправді ж оптимізм мультиплікаційного героя, на відміну від проблем, які стосуються збереження здоров’я, харчування, житла і соціального добробуту, сьогодні поділяють лише одиниці. Але, мабуть, головним випробуванням для пенсіонерів усе ж таки є перехід від активної життєвої позиції до бездіяльності і, як наслідок, — ізоляція, самотність, депресія... Тим часом одна зі світових тенденцій — неухильний і досить швидкий процес старіння населення. У нашій країні пенсіонерів з кожним роком стає дедалі більше.
У 2008 році Міністерство праці і соціальної політики замислилося над тим, що можна було б зробити для пенсіонерів, які почуваються незатребуваними. У результаті з’явився пілотний проект «Університет третього віку», покликаний підтримати людей похилого віку, котрі мають активну життєву позицію, і допомогти їм адаптуватися до сучасних умов життя. У багатьох розвинених країнах така форма навчання вже широко практикується: люди старшого покоління навчаються основ бізнесу, комп’ютерної грамотності, бухгалтерської справи. В Україні така форма підтримки тільки починає впроваджуватися.
Перший університет було відкрито 2008 року в Ковелі на Волині — на базі територіального центру соціально-побутової реабілітації. Другий невдовзі з’явився в Кременчуці — на базі Кременчуцької філії Дніпропетровського університету економіки і права. А у вересні 2009 року свої двері відчинили дніпропетровський і київський університети, пізніше — євпаторійський. Про те, що являє собою київський вуз, ми розмовляли з його ректором Жанною САВРИЛОВОЮ.
— Жанно Леонідівно, університети «Третій вік», які відкриваються в різних містах України, окрім спільної ідеї, якось пов’язані між собою?
— Ні. Але, безумовно, ми одні про одних знаємо і спілкуємося. Наприклад, нещодавно до мене по консультацію приїжджав депутат із Ніжина, який теж хоче відкрити такий університет. Я дуже рада, коли чую, що вони з’являються. Бо знаю, як це важливо для людей, котрі навчаються в таких вузах.
Коли мені запропонували очолити цей проект (на базі територіального центру №2 у Шевченківському районі), я не думала, що ми розростемося до таких масштабів. Набирати студентів починали тільки у своєму районі, а потім побачили, що є бажаючі й з інших. Ми приймали і їх, скільки змогли. Але приміщення було розраховане всього на 250 осіб, а студентами зрештою стали 1000. Досі я отримую багато дзвінків. Ми влаштували свято посвяти, видали студентські квитки й заліковки, приймаємо іспити...
— Які факультети є у вашому вузі?
— На сьогодні їх у нас уже десять. Здоровий спосіб життя. Курс лекцій про старіння людини читає професор, геронтолог, ендокринолог Наталя Свєчникова. Ми співпрацюємо з Інститутом геронтології. Запрошуємо також невропатологів. Розповідаємо нашим студентам про лікарські препарати.
Юридичний. Адже майже всі наші студенти — діти війни. Вони зацікавлені в інформації про свої права, належні компенсації та пільги. Ми також співпрацюємо з нотаріальними конторами, щоб фахівці розповідали нашим студентам про те, як правильно оформляти документи.
Літературно-художній факультет — взагалі особливий світ. Там зібралися люди, котрі трошки пишуть або хочуть писати, а також ті, хто свого часу чогось не дочитав. Запрошуємо фахівців із музеїв, вивчаємо сучасну українську і зарубіжну літературу.
На факультеті декоративно-прикладного мистецтва спочатку вивчали тільки вишивку, крій і гаптування. Пізніше зробили майстер-клас флористики. Його веде наш же студент — знаменитий флорист Глушко. Для створення своїх картин студенти використовують і часникове лушпиння, і бананову шкірку, і риб’ячі кістки… Виходять прямо шедеври! Дехто цим уже навіть заробляє. На свята ми влаштовуємо виставки робіт наших студентів.
Курс психології читає Юлія Мікінян. Вона ж викладає на факультеті англійської мови, на якому навчається наша найстарша студентка. Їй 82 роки, і вона мріє поговорити зі своїм зятем-американцем його рідною мовою.
Факультет комп’ютерних технологій у нашому вузі найпопулярніший. Ми змогли прийняти лише 150 бажаючих. Проте у процесі навчання 30 осіб залишили аудиторію за станом здоров’я. У наших студентів є чимало друзів по всьому світу, і вони хочуть з ними спілкуватися, зокрема й Інтернетом, без допомоги дітей чи внуків.
У першому семестрі на факультеті краєзнавства студенти вивчали тільки історію Шевченківського району. Побували скрізь. Ми влаштовували для них безплатні екскурсії. Зараз проходять лекції з культурології.
Хоровий спів відвідують 40 осіб. Оскільки наш університет — доброчинна програма і для наших студентів усе безплатно, то ми, у свою чергу, вирішили влаштовувати доброчинні концерти. Плануємо відвідати санаторій у Пущі-Водиці, потім — військовий госпіталь. У нас є хороша концертна програма.
Бальний танець викладає юнак Борис, який свого часу брав участь у телепрограмі «Танцюю для тебе». Почувши про наш вуз, він зателефонував і запитав: «Чи можу я у вас викладати?». Те, що навчатиме безкоштовно, його не зупинило.
Взагалі, наші студенти — навдивовижу талановиті люди. Одного разу до нас на факультет інформатики прийшла Віра Каштан із чоловіком. Пізніше з’ясувалося, що вона є офіційним двійником Чарлі Чапліна в СНД. «Не всі діти зараз хочуть мати бабусю, яка добре пече млинці. Вони хочуть бабусю модну, з родзинкою», — сказала Віра і створила факультатив «Ретро-бабусі». Одній із найдоросліших моделей — 80 років. До програми кожного нашого концерту неодмінно входить дефіле — уже було в стилі кантрі, Голлівуду, «Чарлі Чаплін і друзі», і навіть у стилі куртизанок. Причому, зауважте, шикарні костюми студентки шиють самі. На
9 Травня «Ретро-бабусі» готують нам аж два покази.
У найближчих планах університету — створення студентського КВК. Нашим студентам, безумовно, є що робити вдома. Але вони так хочуть спілкуватися і бути активними, що, крім постійних концертів та виставок, ми задумали проводити ще й спортивні змагання.
Є частина пенсіонерів, котрі ще можуть працювати, але їх нікуди не беруть. Я звернулася в міський і обласний фонди зайнятості, і вони мені не відмовили. Плануємо з фондами співробітничати і працевлаштовувати тих пенсіонерів, які хочуть працювати.
— Які вікові рамки для прийому у ваш вуз?
— Ми приймаємо на підставі пенсійних посвідчень. Наприклад, наймолодший наш студент — 47-річний інвалід афганської війни, пенсіонер. Почуваючись незатребуваним, він спробував розкрити себе у творчості — писав вірші. Але де їх прочитати? У нас він записався на літературно-художній факультет і тепер під час концертів читає свої вірші.
— Скільки триває навчання?
— На факультетах комп’ютерних технологій і англійської мови — один рік, хоча багатьом хотілося б залишитися на другий. Але охочих занадто багато.
Що стосується інших, то вони університету не залишать, бо дуже здружилися і буквально приросли до нього. Є такі, хто приховує від домашніх факт свого навчання. Коли приходить телебачення, то багато хто не хоче потрапити в об’єктив камер. Когось діти вранці привозять в університет на машині. Хтось записався не на один, а відразу на п’ять факультетів, і, як на роботу, ходить до нас весь тиждень — з десятої тридцять ранку і до четвертої вечора. Тільки один факультет відвідують усього відсотків двадцять студентів. Є жінка з Ірпеня, котра не пропустила жодного заняття. Жінки у нас взагалі розквітнули — всі доглянуті, із зачісками, макіяжем...
— Але якщо студенти залишатимуться, як же ви прийматимете нових?
— Будемо розширюватися. З 12 квітня по 1 серпня ми оголосимо новий набір. Причому прийматимемо охочих з усіх районів. Окремо правий і лівий берег. Якщо торік ми набрали 1000 студентів, то тепер готові прийняти вже понад 50 тисяч. Хоча я впевнена, що охочих буде ще більше.
— Тобто вам знадобиться ще одна будівля?
— А окремої будівлі нам поки що взагалі ніхто не дав. На правому березі нам надали 12 майданчиків. Ми намагаємося так вибудувати роботу, щоб на одному майданчику прийняти 100 осіб, на іншому — 80, тут — флористи, там — «англійці»…
— Чималою проблемою для багатьох людей похилого віку є неможливість вільно витрачати гроші на купівлю книжок, газет і журналів. Ви допомагаєте вирішувати їм цю проблему?
— На сьогодні з нами співпрацюють 22 бібліотеки. До речі, деякі наші лекції там і відбуваються. У наших студентів є можливість узяти почитати книжки, які сьогодні можна купити далеко не в кожному магазині.
— Для пенсіонерів усе безплатно. Але хтось же дає на це гроші?
— Що стосується викладачів, то всі вони волонтери. Дуже багато їх хочуть викладати у нас безплатно. Ми й гадки не мали, що наш проект так розростеться. Зараз будемо думати.
— Викладають переважно люди третього віку?
— Не тільки. Є багато молоді, що хоче себе випробувати. Юнаки й дівчата приходять, пробують, а потім залишаються.
— Припустімо, викладацький склад можуть забезпечити волонтери. Але для факультету комп’ютерних технологій потрібні комп’ютери і спеціальний клас…
— Десять комп’ютерів нам подарували доброчинні організації. Поки що вистачає.
— Чи не міркували ви над тим, як університет міг би виживати? Адже, за вашими словами, студенти дуже талановиті і власноруч роблять чимало унікальних речей.
— Заробляти за рахунок своїх студентів ми не будемо. Адже ми фанати і цим живемо. До речі, буквально через кілька днів після відкриття нашого вузу університет «Крок» організував платні курси з такими самими факультетами, як у нас. Є люди, пенсія котрих дозволяє їм оплачувати навчання. Натомість у нас говорити зі студентами про гроші заборонено.
Чи зможемо ми потім попросити державу профінансувати нашу програму, якщо вона так розростається і така цікава, — вирішувати не мені. Але поки що нам ніхто не відмовляв. Наприклад, прийшов представник страхової компанії «Оранта», щоб розповісти нашим студентам про те, як правильно страхуватися людям зрілого віку. Я попросила ручки й папір, яких нам бракує. Дали. Працівниця «Приватбанку», прочитавши про нас у газеті, приїхала й особисто подарувала вузу неновий комп’ютер. А нам для навчання й не потрібні нові. Скільки їх у процесі буде зламано! Ми навчаємо студентів користуватися факсом, відсилати смс. І нам надарували багато мобільних ненових телефонів. Усе, що нам треба, — це приміщення, в якому можна збиратися.
Я намагаюся захистити своїх студентів від впливу політиків, котрих цікавлять лише голоси виборців. У період виборів до нас приходили представники БЮТ, ПР та інші. Я їх не пустила, сказавши, що нам нічого не треба. На початковому етапі всім необхідним нас забезпечила громадська організація «Кияни передусім».
Редакція вітає Жанну Саврилову з присудженням нагороди LeaderSHE European Awards 2010. Вона стала однією з шести видатних жінок Болгарії, Угорщини, Польщі, України, Хорватії та Румунії, обраних членами журі Forum Invest.