Той випадок, коли можна звернути увагу на підсумки Каннського кінофестивалю навіть тоді, коли ти не кінокритик. Тому щo підсумки ці дивовижним чином демонструють стан свободи думки в сучасному європейському мистецтві. Коли я почув про рішення журі, згадав слова одного з польських інтелектуалів, який познайомився наприкінці 60-х років у Парижі зі Сартром і Симоною де Бовуар. І був приголомшений тим, наскільки інтелектуально невільними виявилися ці люди, які мешкали у вільній країні та вважалися до того ж її моральними авторитетами! Щось подібне ми спостерігаємо і зараз. Переможцем Канн стає стрічка, про яку практично ніхто не говорить, що вона є талановитою, що це успіх, що її варто подивитися. Ні, нічого такого — просто вона спрямована проти президента Сполучених Штатів... Звичайно, Джордж Буш-молодший — зовсім не та людина, яку не можна скритикувати: недоліків і помилок американської адміністрації, здається, сьогодні тільки лінивий не згадує... Але ця критика, очевидно, має знаходитися в політичній площині. А якщо вона знаходиться в сфері мистецтва, то принаймні має бути талановитою... Нагороджувати стрічку тільки за те, що вона обливає брудом політика, котрий не подобається голові журі, — це вже зовсім по-радянському. Ми ніколи не дивувалися преміям, які отримували бездарні твори за їхню «антиімперіалістичну спрямованість». Але вірили, що там, у вільному світі, перемагає талант, а не політична заангажованість. Невже помилялися?
Утім, дивуватися тому, що відбувається, не варто. Коли Сартр був прихильником комуністичних, навіть маоїстських поглядів, цінність його філософської та літературної спадщини від цього не зменшувалася. Сартр, інакше кажучи, не був вигаданою постаттю, він був цілком реальним культурним явищем — і його талант важив для суспільства більше, ніж його політичні забобони. Голова журі Каннського фестивалю Квентін Тарантіно — постать вигадана. Якщо поставитися до кіно як до мистецтва, ми побачимо, що такого кінорежисера не існує. А існує продукт, розкручений кінопрокатниками для заробітку грошей і — як щось неймовірно інтелектуальне — поданий невибагливій аудиторії, яка до того ж тяжіє до чогось дуже простого й дуже розумного водночас. За часів, коли починали Фелліні, Пазоліні чи Антоніоні, суспільство все ще було суспільством читачів — і його важко було одурити. Автори проекту «Тарантіно» мають справу із суспільством електронного виховання — таке неважко переконати, що вбогий кінематограф Тарантіно — це мистецтво. Але, окрім проекту, є ще й людина — сам режисер Квентін Тарантіно. Людині потрібно підтримувати репутацію інтелектуала, оригінала і скандаліста. А якщо ця репутація допомагає перемозі стрічки, створеній якраз у тій корпорації, що знімає і тарантіновські фільми, — взагалі прекрасно! Ніякого тобі конфлікту інтересів...
З іншого боку, Тарантіно своїм вчинком у Каннах допоміг нам. Бо знову продемонстрував, що до Європи нашого часу треба ставитися досить обережно, що на старому континенті йде внутрішня боротьба навколо його ж традиційних цінностей, що ті, кого ми вважаємо глашатаями смаку в політиці чи мистецтві, можуть бути позбавлені моральних обмежень... Західний світ відкрився перед нами не в найлегший для себе період і про це варто пам’ятати, шукаючи в ньому тієї бездоганності й чесності, якої так не вистачає нам удома...