Відразу кілька російських редакцій просили мене написати про калінінградську проблему. В Україні ми майже не усвідомлюємо, що майбутнє Калінінградської області Росії, яка через кілька років перетвориться на анклав, з усіх боків оточений територією Європейського союзу, — це своєрідна перевірка на толерантність і для Заходу, і для Росії. Як житиме тут населення, яке звикло більш-менш вільно переїжджати і до Польщі, і до Литви? Як європейці перетинатимуть російські кордони тільки для того, щоб з однієї країни ЄС — Польщі дістатися до іншої — Литви чи навпаки? Так багато питань — і правових, і дипломатичних, і гуманітарних… А я вже давно, близько 10 років, за різних обставин займався Калінінградом, приїздив сюди, правда, ненадовго — як тільки закінчувалися справи, першим потягом або кораблем поспішав до Гданська…Тут недалеко, а я так чудово почуваю себе на гданських набережних, на вуличках старого міста, у яких ще збереглася тінь Данцигу — у Калінінграді від Кенігсберга нічого не залишилось… І завжди приголомшує контраст — між досі радянським Калінінградом і майже європейським Гданськом…
Цього року несподівано для себе знову вирішив поїхати до Гданська. І знову через Калінінград… Прилетів. Поїзди вже не ходять, кораблі ще. На автобус квитків немає… Вибір простий — залишатися у Калінінграді або на таксі дістатися до прикордонного пункту Мамоново і там спробувати переїхати до Польщі.
Доїхав. Вже біля кордону міняю машини: такий собі Яцек погодився мене довезти аж до найближчої польської залізничної станції Бранєво. Звідти вже ходять поїзди, так що треба просто почекати перевірки документів.
Ніколи в житті я так не їздив і, чесно кажучи, був приголомшений побаченим. На кордоні — довжелезна черга: машини чекають черги на переїзд 20, 40, 60 годин… Але мій Яцек показує прикордоннику порожній білий клаптик паперу з якимсь прочерком і нас пропускають на російський кордон. «20 долларів віддав за це», — сумує Яцек. Однак йому потрібно: везе з Росії контрабандою цигарки і горілку. Його старенький фіат нафарширований товаром: ми сидимо на горілці, цигарки в колесах. За «зміну» Яцек провозить 30—60 пляшок і кілька десятків блоків цигарок. На кожній пляшці, кожному блоці заробляє приблизно 2 долари… Черга на кордоні складається з його «колег»-контрабандистів — поляків і росіян. Тут кожний знає один одного, це вже можна сказати — колектив із своїми плітками, взаєминами і пригодами. Тут знають в обличчя кожного митника. Щоправда, про російських Яцек не турбується. Він стискає в руці десятидоларову купюру — і ми проїздимо крізь російську митню без розмов. «Вони мають віддавати своєму начальнику 600 доларів за зміну, а той зранку валізку з грошима в руки — і до Калінінграда», — розповідає мені Яцек… Хвилюватися він починає вже біля польської митні. Машини поляки запускають поволі, ніби неохоче. Ми чекаємо майже дві години. Про свої взаємини із польською митнею Яцек розповсюджуватись не бажає… А ось і митник. «Цей — найжахливіший», — ніби налякано говорить Яцек. «Найжахливіший» дивиться у багажник одним оком, і ми залишаємо кордон. Стоп! Ще одна перевірка, несподіваний рейд прикордонників. Однак і ці нічого не знаходять у багажнику Яцека. Через кілька метрів Яцек заїжджає за поворот і змінює колесо із цигарками на нормальне. «А що ж буде, коли з’явиться справжній кордон, шенгенський?», — запитую я. — «Мамоново просто перемре, та й в нас буде погано», — відповідає Яцек… Він почекав би зі мною на потяг, однак треба поспішати: вдома чекають три доньки, дружина нелегально працює аж в Бірмінгемі… Колись Яцек робив меблі і продавав їх в Калінінграді. Однак після російської кризи, карколомного падіння рубля перейшов на горілку і цигарки…
Звичайно — одна справа це поважні дискусії про майбутнє Калінінграда і зовсім інша — ця довга черга людей на кордоні… Можна довго говорити, що риба починає гнити з голови, а я от бачив хвіст влади: і він зовсім підгнилий… З іншого боку, як інакше прогодувати населення по обидва боки кордону? А тепер пригадаймо, що російсько-польський кордон маленький-маленький, усього кілька переходів… А україно-польський — великий-великий, тисячі кілометрів, десятки пунктів перетину. І як вам наша риба?