Тринадцяте травня 2002 року надовго залишиться «чорним днем» у новій історії України. Ми і раніше втрачали дорогих людей, але завжди залишалася надія, що незамінних не буває. Зараз такої впевненості немає: втрата великого Лобановського сьогодні видається непоправною. Він був чимось значимішим, аніж просто талановитий футбольний тренер, який більше скидався на альпініста, котрий підіймався на раніше непідкорені піки. Він був символом надійності й успіху, і звісно ж, усякий раз дарував своєму народу, зрощеному на любові до футболу, черговий подарунок у вигляді завойованої перемоги.
В усьому його образі було щось загадкове, іноді важко зрозуміле. Він умів створювати навколо себе ореол таємничості, володів якимсь магнетизмом, що вабив до нього й аматорів, і професіоналів. До аматорів Лобановський ставився поблажливо, іноді кепкував. А от професіоналів наближав до себе. Це була дивовижна людина, котра без усяких знижок прощала різні образи й керувалася у своєму житті сакраментальним: «Крізь терни — до зірок».
Рік без Лобановського яскраво висвітив велич Метра. Якось спорожнів наш футбольний дім, у який уже ніколи не прийде його старий хазяїн. Керівництво київського «Динамо» і його президент Ігор Суркіс й досі сумують з приводу непоправної втрати. Але життя таке, що необхідний поступальний рух уперед, а пам’ять про видатну людину залишиться з нами. Зовсім недавно, зустрічаючись із президентом «Динамо», я ніби мимоволі запитав його: «Хто запропонував дати ім’я Лобановського затишному динамівському стадіону?».
— Мій брат Григорій Михайлович. Він зателефонував мені уранці наступного дня після смерті Валерія Васильовича і сказав: «Ми повинні увічнити ім’я великої людини не лише для футбольних болільників, а й для всього українського народу».
— Ігорю Михайловичу, яку головну рису ви відзначили б у характері Валерія Васильовича?
— Я підкреслив би основне: порядність і надійність. Він був дуже відповідальною людиною і завжди тримав дане слово. Дехто вважав його «сухарем», але це було не так. Він був стриманим у стосунках, але аж ніяк не потайливим. І раз повіривши людині, довіряв їй і далі, якщо та тільки не підводила Васильовича. Зверніть увагу, адже протягом трьох останніх десятиліть він працював із групою своїх однодумців: Пузачем, Симоняном, Сабо, Ошемковим, Веремєєвим, Чубаровим...
— Рік без Лобановського: яким він був для клубу в плані збереження традицій, методів роботи, закладених київським метром?
— Не покривлю душею, коли визнаю: ми всі відчули вагу понесеної втрати. Головне сьогодні — зберегти принципи, закладені Лобановським протягом десятиліть. І якщо виникає проблема, котра вимагає складного рішення, ми задаємося питанням: як у даному разі вчинив би «динамівський мудрець».
Про заснування Меморіалу Лобановського футбольний світ дізнався практично відразу після смерті динамівського наставника. Ще рік тому керівники клубу запевнили, що турнір у Києві буде традиційним, а участь у ньому братимуть найелітніші клуби. Останні місяці йшла щоденна підготовка до відкриття першого Меморіалу. Біля центрального входу стадіону «Динамо» роїлися будівельники, котрі спороджували пам’ятник Валерію Лобановському. Аналогічна робота велася і на найстарішому в місті Байковому кладовищі. Відкриття обох пам’ятних споруд відбулося минулого тижня: спочатку на стадіоні, а потім — у скорботному місці.
Спортивний бік турніру був старанно продуманий його організаторами. У гості на перший Меморіал була запрошена ціла група найвідоміших у футбольному світі людей на чолі з президентом ФІФА Йозефом Блаттером. На жаль, в останній момент головний у світі футбольний функціонер відчув нездужання. Тому від усесвітньої футбольної асоціації в день відкриття турніру слово тримав легендарний Мішель Платіні, котрий входить нині в число членів виконкому ФІФА і носить титул віце-президента федерації футболу Франції.
З привітальним словом до любителів футболу звернувся Президент України Леонід Кучма. Проаналізувавши коротенько творчий і професійний шлях українського тренера, Леонід Данилович підкреслив, що «ігри турніру стануть продовженням його футбольної біографії, яскравим спортивним видовищем, надихнуть гравців на нові перемоги, об’єднають уболівальників і розширять коло шанувальників футболу».
Однак найзворушливішим моментом у явленні Президента країни народу було вручення Золотої Зірки Героя України, котру передали дочці Валерія Васильовича Світлані.
Квартет претендентів на перемогу в травневому турнірі склали футболісти київського «Динамо», донецького «Шахтаря», а також московських клубів «Локомотив» і ЦСКА. Безпристрасний жереб звів росіян і українців у півфінальних парах. У стартовому матчі зустрілися чемпіони України — гірники і лідери нинішнього чемпіонату Росії — армійці. За 120 хвилин ігрового часу м’яч так ні разу й не побував у воротах суперників. Латвійському арбітру Роману Лаюксу довелося вдатися до призначення післяматчової серії пенальті. Підопічні Валерія Яремченка, не знаючи промаху, «відстрілялися» «на відмінно». А от один із лідерів столичних армійців Соломатін влучив м’ячем у штангу. Перемога за донеччанами — 5:4.
У наступній парі зустрілися господарі турніру — динамівці та чемпіони Росії — футболісти «Локомотива». Тут перевага «Динамо» позначилася досить швидко. Вже на десятій хвилині молоде обдарування київського клубу Артем Мілевський не за роками зріло розпорядився м’ячем у штрафному майданчику залізничників, примусивши досвідченого Овчинникова капітулювати — 1:0.
Після перерви обидва клуби зробили ряд замін, але перевага динамівців збереглося і в другій частині поєдинку. Це підтвердилося на 71-й хвилині, коли Белькевич і Рінкон майстерно обіграли дует захисників москвичів — 2:0. Таким чином у фінал турніру вийшли «Шахтар» і київські динамівці, котрим волею долі цього місяця доведеться позмагатися ще двічі — у фіналі Кубка України, а також у київському поєдинку, який може дати відповідь: збереже гірницький клуб чемпіонське звання ще на рік чи ж біло-блакитні, скоротивши відставання від гірників в очках, спробують перетнути фінішну пряму раніше від свого головного суперника.
У матчі за третє місце зустрілися футболісти ЦСКА і «Локомотива». З рахунком 1:0 перемогли армійці.
Фінальний поєдинок, як і очікувалося, став прикрасою турніру. Обидві команди прагнули довести глядачам і собі, що досягли фіналу не випадково. Сильнішими виявилися динамівці. Вони перемогли в додатковий час — 3:2. Голи у киян забили Леко, Рінкон і Шацьких.
Три дні першого Меморіалу Лобановського промайнули непомітно. Спортсмени, котрі виходили на поле, тренери, журналісти, численні гості були одностайні в думці: травневі зустрічі на київських стадіонах «Динамо» і НСК «Олімпійський» подарували учасникам турніру і глядачам незабутні враження. А отже, пам’ять про видатного тренера сучасності Валерія Лобановського жива в серцях тих людей, задля яких він жив і працював.