...Нещодавно в гості забігла подруга і прямо з порога заторохтіла: «Уявляєш, щойно в метро на мене буквально накинулася якась бабуся: вимагала поступитися місцем. А з якої речі? Я плачу 50 копійок за проїзд, а вона катається безплатно — за мій же, між іншим, рахунок. У нас окремі пенсіонери і так більше мають, ніж деякі молоді — студенти, наприклад, або жінки в декреті, які свій проїзд оплачують. Це ж явна соціальна несправедливість!»
Чи так це і як насправді живуть вітчизняні пенсіонери, ми вирішили запитати заступника держсекретаря Міністерства праці і соціальної політики Віктора Дяченка.
— Звичайно, є пенсіонери, які одержують по кілька тисяч гривень пенсії. Але їх дуже мало. Попри те, що за останні півтора року реальна пенсія зросла на 50%, вона залишається вдвічі нижчою за прожитковий мінімум (у середньому 120 грн., при офіційно встановленому прожитковому мінімумі для осіб, які втратили працездатність, 268 грн.). У країні три мільйони громадян похилого віку належать до малозабезпечених і потребують у тому або іншому вигляді допомоги від держави.
— У чому ця допомога, крім безплатного проїзду в транспорті, виражається, і який дохід потрібно мати, щоб належати до категорії малозабезпечених?
— До малозабезпечених належать сім’ї (їх у нас 412 тис.), в яких середній дохід на одну людину менше 80 грн. Їм, відповідно до Закону «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», надається щомісячна матеріальна допомога: у середньому від 88 до 130 грн. З 1995 р. у країні діє Програма житлових субсидій, що, по суті, стала першою в Україні соціальною програмою ринкового типу й загалом забезпечила адресний захист найуразливіших верств населення. На 1 травня нинішнього року субсидії одержали близько 2,4 млн. малозабезпечених сімей, із яких 38,4% становлять сім’ї, що складаються з самих пенсіонерів. Середня величина субсидій на оплату житлово-комунальних послуг становила 36,2 грн. Також із січня цього року почали видачу субсидій (готівкою) на купівлю скрапленого газу, твердого і рідкого пічного побутового палива, середня величина яких становила 253 грн.
— На допомогу держави можуть розраховувати не лише малозабезпечені пенсіонери, а й інваліди та ветерани війни.
— Сьогодні в країні проживає 4,5 млн. ветеранів війни, з-поміж яких 320 тис. чол. — інваліди війни, 555 тис. — учасники бойових дій і 3 млн. 193 тис. чоловік — учасники війни. Залежно від категорії, вони мають цілу низку пільг. А саме: їм належать знижки на оплату житлово-комунальних послуг (інвалідам — 100%, учасникам бойових дій — 75%, учасникам війни — 50%), безплатні ліки за рецептами, санаторно-курортне лікування, безплатний проїзд усіма видами міського транспорту, один раз на два роки безплатний проїзд по Україні (в обидва кінці) будь-яким видом транспорту або щороку з 50% знижкою, позачергове користування всіма видами зв’язку і встановлення на пільгових умовах квартирних телефонів. Крім того, даються пільги на проїзд залізничним, водним, повітряним і міжміським автотранспортом по території країн — учасниць СНД. Також певними пільгами користуються інваліди загальних захворювань.
Існують й інші види допомоги самотнім пенсіонерам. Наприклад, в одному з районів столиці побудовано житловий будинок на 72 квартири для самотніх ветеранів війни та праці з цілим комплексом служб соціально-побутового призначення. У Вінниці здано в експлуатацію реабілітаційне відділення госпіталю для інвалідів війни, у Донецьку — пансіонат для громадян похилого віку, при Ржищевському геріатричному пансіонаті Київської області відкрито реабілітаційне відділення для громадян похилого віку. У Донецькій, Вінницькій, Полтавській, Хмельницькій, Сумській, Житомирській, Закарпатській областях та м. Києві відкрито соціальні аптеки, де людям похилого віку ліки вітчизняних заводів-виробників відпускаються за собівартістю.
— Основні проблеми старості — самотність і безпорадність. Для багатьох людей похилого віку найреальнішим виходом є будинок престарілих. Наскільки реально одержати таку допомогу від держави?
— Це один з напрямів роботи нашого міністерства. Сьогодні в країні діє 288 будинків-інтернатів (так вони називаються), в яких на повному держзабезпеченні проживають близько 50 тис. престарілих громадян, у тому числі 3,6 тис. ветеранів війни, з яких понад 400 — інваліди війни. При цьому ветеранів та інвалідів війни влаштовують в інтернати позачергово. Останніми роками відкрито 18 пансіонатів для ветеранів, де для них створені комфортніші побутові умови: кімнати на одного-два чоловіка, телевізори, холодильники, м’які меблі. Їх забезпечують одягом, взуттям, чотириразовим харчуванням, цілодобовою медичною допомогою.
— А як із готівкою? Адже держзабезпеченням усіх необхідних дрібниць не передбачиш?
— 25% призначеної пенсії видається на руки.
— Багато пенсіонерів, навіть опинившись у цілком безвихідному становищі, вважають за краще з останніх сил «чіплятися» за свій будинок або квартиру. А ось від допомоги «тимурівців», мабуть, навряд чи хто відмовився б.
— Ми розвиваємо нові форми соціально-побутової допомоги — територіальні центри з обслуговування самотніх людей похилого віку. Сьогодні таких центрів уже 753 і вони є практично в кожному районі, місті і районі міста. Завдяки цьому майже 614 тис. самотніх пенсіонерів одержують необхідну їм допомогу. Це доставка продуктів харчування і готування їжі, прання білизни і прибирання квартири, доставка палива й оплата комунальних платежів, робота на городі, виклик лікаря і так далі. У таких центрах пенсіонери можуть безплатно пообідати, одержати нескладну медичну допомогу, відремонтувати одяг і взуття, постригтися і просто поспілкуватися. Крім того, при територіальних центрах створюються і стаціонари — міні-будинки-інтернати. Адже справді, не кожен погодиться поїхати далеко від свого будинку, особливо якщо це приватний будинок у селі. А ось поселитися в невеликому будинку-інтернаті неподалік дому — інша річ. Нині таких стаціонарів на 10, 15, 30 чоловік по всій країні 274, у яких проживає близько 600 тис. самотніх пенсіонерів.
— Відомо багато випадків, коли діти буквально виганяють престарілих батьків на вулицю. Як бути такій людині? Де шукати захисту, і чи приймуть її при наявності цілком дієздатних родичів до будинку-інтернату?
— На повне держзабезпечення в будинки-інтернати приймають цілком самотніх людей або тих, у кого є родичі, але вони непрацездатні або асоціальні елементи — алкоголіки, наркомани тощо. У будинки-інтернати приймають тих, кому допомогти нікому. Адже утримання одного пенсіонера коштує для держави в середньому 522 грн. на місяць. Причому в окремих закладах ця сума може бути майже удвічі вищою, як, наприклад, у столиці. Тому якщо є працездатні родичі, то з них можуть через суд вимагати або оплачувати утримання свого престарілого батька (матері) у будинку-інтернаті, або виділити житлоплощу, що належить йому.
— Незважаючи на всі перелічені досягнення, живуть наші пенсіонери погано: ліків за безплатними рецептами відпускають мало, пенсій, навіть разом із державною допомогою, більшості ледь вистачає на харчування, одяг багато хто не купує від часу виходу на пенсію.
— Справді, в сучасних умовах неможливо повністю забезпечити фінансування вже ухвалених законодавчих актів. Тому ми намагаємося знайти нетрадиційні джерела, одним із яких є добродійна і спонсорська діяльність. З цією метою щороку проводиться Всеукраїнська благодійна акція «Милосердя» (до Міжнародного дня громадян престарілого віку — 1 жовтня), спрямована на конкретну допомогу пенсіонерам, інвалідам, бідним та іншим соціально незахищеним верствам населення в підготовці до зими, у придбанні одягу, палива, у заготівлі овочів тощо. Торік у такий спосіб було зібрано 138,5 млн. грн.
Крім того, все більшої актуальності набуває проблема надання адресної допомоги малозабезпеченим верствам населення. Скажімо, та ж таки пільга пенсіонерів на безплатний проїзд лягає важким тягарем на транспортні підприємства. Нині готується постанова Кабміну про стратегію заміни пільг адресною грошовою допомогою. Вдосконалюватиметься правова база, буде вироблено відповідні механізми реалізації адресної соціальної допомоги на основі матеріального становища сімей.
* * *
Проте допомоги, яку надає держава самотнім людям похилого віку, явно недостатньо. Адже навіть групи з особливо нужденних, що відвідують державні територіальні центри, формуються на дуже обмежений термін — один-три місяці. А далі — живи як можеш. Розуміючи це, у Міністерстві праці і соціальної політики займаються розвитком волонтерського руху. Але він поки що в самому зачатку, та й, за визначенням своїм, не може вирішити всіх основних проблем людей похилого віку. Адже прибрати, попрати, принести продукти або ліки — це далеко не все. У престарілої людини, як і в людини в будь-якому віці, існує потреба в спілкуванні, бажання бути комусь корисною, потрібною. До того ж, самотніми нерідко стають літні люди, що мають велику рідню, але живуть в окремій квартирі, — під опіку соціальної служби вони аж ніяк не потрапляють. Для них реальним виходом може стати участь у недержавному волонтерському русі, де самотнім і безпомічним пенсіонерам допомагають не молоді і юні, а їхні однолітки.
— Мета нашого руху — ресоціалізація людей похилого віку, — роповідає директор Всеукраїнської благодійної організації «Турбота про людей похилого віку в Україні» Галина Полякова. — У них є колосальний запас знань і досвіду, застосування яким немає: вони не працюють, а діти й онуки рідко прислухаються до порад престарілих. Ідея організації належить англійцям і була підтримана у Верховній Раді. Сам проект розпочався в 1999 р., і вже на початку 2000 р. в Україні з’явилися три перші групи взаємодопомоги. Сьогодні в ньому беруть участь близько 800 активістів (менш активних у кілька разів більше) з восьми міст: Києва, Житомира, Тернополя, Миколаєва, Глухова, Чернігова, Івано-Франківська та Сімферополя. Готуються до відкриття ще дві групи в Черкасах і Луганську.
— Що було найскладнішим?
— Мабуть, подолати стереотипи. Багато хто каже: «Ми бідні і не можемо працювати безплатно». А я переконувала, що багатшими вони все одно не стануть, зате життя буде більш насиченим. І справа пішла! Сьогодні наші волонтери доглядають за немічними самотніми людьми вдома (спеціально проводимо курси догляду за лежачими хворими), подають практичну і моральну допомогу — відвідують їх удома, прибирають, готують, виконують дрібний ремонт (кран, наприклад, підтягти або лампочку вкрутити), гуляють на вулиці. Зрозуміло, що волонтери самі втомлюються. Так, у Житомирі бабусі збираються бригадами і разом обходять своїх підопічних — разом можна встигнути не лише допомогти по господарству, а й від душі поспілкуватися.
І допомагати можна по-різному. У нас є, приміром, бабуся, в якої суспільне навантаження — «поздоровляти з урочистими датами вдома». Це також дуже важливо.
— Вони і дозвілля спільно проводять?
— У нас працюють клуби за інтересами, бібліотеки (із доставкою книг і газет додому), групи здоров’я. Є навіть салон краси. Артисти, художники, мистецтвознавці, юристи, лікарі на пенсії цілком можуть давати кваліфіковані консультації — до дільничного лікаря або юриста ще спробуй достоятися в черзі. А скільком підвищила настрій і якість життя чернігівська «Гаряча лінія» (там теж працюють пенсіонери) — і не злічити. На мій погляд, дуже важливо, щоб пенсіонери не чекали від когось допомоги, а самі долучалися до активної діяльності.