Здається, одним з найуспішніших засобів створення культури миру мав би стати туризм. Адже яким іншим способом, як не безпосереднім спілкуванням чи спогляданням, можна найкраще і найглибше пізнати культуру?.. Отже, ідея туризму містить у собі головну засаду порозуміння — пізнання. Саме через пізнання, осмислення відбувається усвідомлення дійсності, її сприйняття й прийняття, а відтак розширюється світогляд, відкривається безліч нових горизонтів.
Так склалося, що з часом кожне явище втрачає свою первинну чистоту, дуже рідко еволюціонуючи до справді якіснішого рівня. Терміни зі сфери туризму яскраво відтворюють сучасний зміст цього явища: туристична індустрія, туристичний бізнес. Наведені поняття спрямовують сприйняття туризму на економічний ґрунт, нівелюють його гуманістичну мету. Ідеться не про країну, не про культуру, не про місцевого жителя як її носія, а про зовнішнє, «обездушене»: готельний номер, екскурсії, розваги...
Це було дуже відчутно в Єгипті. Таке враження, що спостерігаєш країну крізь скляну перегородку або екран телевізора. По один бік — комфортабельний автобус, якісна дорога, а за вікном — пустеля. Непізнана, невипробувана, яка своїми примарними обрисами вабить уяву — туди, вглиб, до загублених у піщаних дюнах племен, до незбагненної пустельної тиші, до розпеченого безміру, де віють посушливі хамсини. Але, правду кажучи, далеко не завжди, коли тілу комфортно, задоволена душа...
«Все найкраще — туристам!» Продумана програма, фешенебельні магазини, спланованість, безпека: бери й споживай. Але ціна зависока. Адже ти не розпоряджаєшся своїм часом. Тебе дратує поспішний темп екскурсії. Тобі набридає задушлива атмосфера магазинів. Ти змушений перебувати в безпосередньому контакті зі своїми земляками, не маючи змоги уникнути інформації про незліченні хвороби жіночок з Одеси чи планів на завтра київських панянок... У результаті твоє пізнання країни залежить від власних внутрішніх зусиль сконцентруватися на даній культурі, від власної ініціативи.
Протилежне враження справив Стамбул, подорож у який ми з подругою вирішили здійснити самостійно, провівши такий собі експеримент: максимально наблизили свою мандрівку до обставин ХVIII сторіччя. По-перше, морський шлях (добиралися туди й назад поромом). По-друге, ніяких гідів, турфірм, визначених екскурсійних маршрутів — лише огляд визначних місць на власний розсуд, спокійні прогулянки малолюдними вуличками. По-третє, ніякого зв’язку з батьківщиною. Себто все, як колись.
Фотографія «зненацька», як правило, цікавіша, ніж із так званим позуванням. Стамбульська мандрівка дала змогу оцінити принаймні деякі життєві моменти. Наприклад в автобусі, кондуктор якого дуже турбувався, чи не проминемо ми свою зупинку, а один з пасажирів люб’язно скерував нас до наміченого пункту. У мечеті, де якийсь професор з власної ініціативи провів нам екскурсію по всьому історичному комплексу. На базарчику, продавці якого наступного дня віталися з нами як із звичними відвідувачами. В університеті, на одному з факультетів якого охоче розповіли про форми навчання й організацію роботи, подарувавши на згадку примірник студентської газети, дарма що ми не знаємо турецької...
Водночас найголовніша функція туризму — сприяти пізнанню — має і зворотний бік. Навіть неозброєним оком помітний руйнівний вплив масового туризму на культуру. Наприклад, непоправної шкоди прадавнім ієрогліфам завдає… дихання численних туристів. Вуглекислий газ, що виділяється при цьому, вступає в реакцію з матеріалом, з якого збудовані величні пам’ятки, і написи зникають просто на очах... І це лише один приклад з мільярда йому подібних. У всьому світі спостерігаються нищівні наслідки туристичної навали не тільки для культурних пам’яток, а й для існування автентичних нечисленних племен, не кажучи вже про моральне розтління та духовне зубожіння, якими повсюдно заражені туристичні центри світу.
Постає дилема: чи не криє в собі туризм небезпеку власної руйнації? Гадаю, проблема полягає в одному дуже простому, однак вельми суперечливому моменті. Висока вартість туристичних послуг автоматично відкриває двері тим, хто може собі це дозволити. Це зрозумілий об’єктивний факт. Другий момент: щонайбільше відсотків 10 туристів справді охоплені жагою пізнання і справді намагаються побачити й відчути країну, у якій перебувають. Основна ж маса взагалі інертна: погляд байдужий, обличчя застигле. І хоча це суб’єктивне спостереження, гадаю, чимало людей погодяться — дуже рідко в сучасних «масових» туристів поєднуються фінансова спроможність та інтерес до культури. Таке враження, що ті, хто прагне знати, уникає туристичних послуг.
Безумовно, туризм позитивний як для туриста — у пізнавальному аспекті, так і для країни — в економічному. Але за однієї умови: якщо людина справді хоче пізнати нове і якщо уряд справді турбується про збалансований рівень розвитку та збереження культурної спадщини. Хіба можна стверджувати, що більша частина подорожуючих охоплена жагою знань, а не бажанням насолодитися комфортом дорогих готелів і похизуватися перебуванням на модному курорті?..
Здається, канули в Лету часи, коли мандрівник жертвував часом, силами, коштами, часто ризикував життям, щоб відкрити для себе нове. Як же різняться між собою істинна жадоба пізнання і пуста цікавість, яку М.Монтень називав «батогом нашої душі», а святий Августин — «порухом мертвої душі». Тільки викорінивши варварське, споживацьке ставлення до світу, зможемо зробити туризм інструментом культурного діалогу, який служитиме встановленню культури миру. Адже бажання пізнати передбачає бажання зрозуміти. Лише за такої умови туризм не заподіє шкоди культурам, бо прагнення зрозуміти вибудовує міст взаємності й злагоди та відкриває шлях до справді вільного пізнання.