У наш час великі багатства заробляються швидко. Білл Гейтс — найбагатша людина планети — розбагатів лише за кілька років, створивши найбільшу компанію світу «Майкрософт». Гаррі Вінсток порахував свій перший мільярд уже через кілька місяців після заснування компанії «Глобал Кроссінг», яка займається створенням оптоволоконних мереж.
У перших мільйонерів XIX століття все складалося не так швидко, проте й вони часто витворювали запаморочливі комбінації. Дотепер чимало в долях Ротшильда, Рокфеллера та Вандербільда здається фантастичним і таємничим.
Якось Гейне, перефразувавши Коран, сказав: «Гроші — це бог нашого часу, і Ротшильд — його пророк». І справді, замість «багатий, як Крез» у Європі XIX століття казали «багаті, як Ротшильд». Підприємці нової хвилі дещо потіснили найстаршу династію мільярдерів, та навіть за приблизними оцінками, 2002 року сумарне багатство сім’ї Ротшильдів оцінюється у понад 15 мільярдів доларів. Скільки грошей в активах цього клану, точно не знає ніхто. Щоб інформація та капітали не розбігалися, Ротшильди ось уже двісті років практикують родинні шлюби. Кожне друге весілля в їх династії — сімейне, але чому це не веде до виродження?
Англійська гілка династії володіє гірничодобувними монополіями в Південній Африці, найбільшими компаніями нафтової промисловості та кольорової металургії. Одним із наймогутніших банків світу є банк «Натан Майер Ротшильд і сини» із штаб-квартирою в Лондоні — незабаром він відзначить своє 200-річчя. Фінансове ядро французької гілки — холдингова компанія «Сосьєте денвестисман дю Нор» і банк «Ротшильд і К° ». Крім цього, у сімейства є ще сотні фірм і трестів середньої руки.
У XIX столітті казали: «У світі лише шість великих імперій: Великобританія, Росія, Франція, Австро-Угорщина, Пруссія і Ротшильди». Сьогодні залишилася лише остання з них. Ротшильди, на відміну від Білла Гейтса та Воррена Баффета, заробляють мільярди не поспішаючи, причому формула їх успіху за століття практично не змінилася.
Як це все розпочиналося
Родоначальником знаменитої династії став найзвичайнісінький єврейський хлопчик із Франкфурта. Сім’я Майера Амшеля займалася торгівлею. Щойно помер батько, хлопчик відразу кинув школу й став шукати роботу. Хорошої роботи не було, і родоначальник найбагатшої династії знайшов собі справу... на смітнику. Щодня він відшукував серед викинутих речей то монету, яка вийшла з обігу, то потерту медаль, то брудну бляшку. Почистивши знахідки й надавши їм товарного вигляду, Майер успішно збував їх колекціонерам. Уже через кілька місяців він набув популярності в колах любителів старовини. 1750 року за гроші, добуті на смітнику, Майер орендував невеличке приміщення в дешевому шиночку «Під зеленим абажуром» і відкрив там антикварну крамницю.
Німеччина кінця XVIII століття являла собою безліч дрібних держав, які чеканили власну монету. Перший банк будинку Ротшильдів відкрився в цьому самому шиночку, у кімнатці площею лише чотири квадратних метри. Тут купці міняли гроші одних німецьких князівств на інші. На виторг від обміну валюти Майер поступово скуповував крамниці міняйл, які потрапили в скрутне становище, і розширював свій антикварний бізнес. Незабаром Майер став відомий під ім’ям Ротшильд, тому що над дверима його будинку багато років висіла чиясь емблема, яка зображувала фамільний символ у вигляді червоного герба — німецькою Rot Schild. Клієнти так і стали називати заповзятливого антиквара-міняйла, і через кілька років прізвище Ротшильд стало шановним серед жителів міста. Сам же він устиг зміцнити своє матеріальне становище й зібрати кілька рідкісних колекцій старовини. Ротшильд багато їздив німецькими князівствами, де збував свої колекції аристократам — любителям старовина. Якось йому вдалося на кілька хвилин зустрітися з таким самим одержимим колекціонером, як і він, але з титулом спадкоємного принца.
Трамплін для мільйонерів
Кожний, хто будь-коли збирав колекцію, знає, як важко розставатися з улюбленим дітищем. Ротшильд, проте, переміг пристрасть до колекціонерства і вже через кілька хвилин спілкування подарував свою найціннішу колекцію заповзятливому збирачеві старовини — принцу Фрідріху Вільгельму IX Гессен-Ханнау, майбутньому курфюрсту й одному із найбагатших людей Німеччини. Принц, вражений такою безкорисливістю, захоплено запитав: «Яку нагороду бажає отримати щедрий дарувальник?» — «Мені не треба нагород, — смиренно відповів Майер Амшель. — Я і надалі готовий безкорисливо служити Вашій Величності». Відтоді Ротшильду було дозволено поставляти до Гессена антикваріат та інші товари. Над конторою антиквара з’явився новий герб із короною та напис: «Постачальник двору Його Величності», однак за звичкою її продовжували називати «крамницею Ротшильда». Так засновник династії вперше зрозумів перевагу «бренду» і взяв собі це звучне прізвище. Незабаром, оцінивши кмітливість Ротшильда, сам ландграф призначив його своїм особистим банкіром і став довіряти йому свої грошові справи. Надалі Майеру вдалося зацікавити й залучити до співробітництва знать і гессенських чиновників, серед яких був головний збиральник податей і майбутній міністр фінансів Карл Фрідріх Будерус. Скоро той став основним вкладником Торгового Дому Майер-Амшель-Ротшильд. Завдяки таким впливовим покровителям Ротшильд надавав державні позики в неймовірних розмірах.
Підростали п’ятеро синів Майера, і невдовзі «п’ять пальців» єдиної руки розосередили свою діяльність у п’яти найважливіших центрах Європи. Амшель, старший син, вів усі справи родового будинку у Франкфурті, куди сходилися всі нитки фірми. Натан 1798 року переїхав до Англії й зайнявся в Манчестері експортом англійських бавовняних тканин. 1809 року він отримав англійське громадянство й відкрив власний банк. Незабаром Натан умовляє батька відправити молодшого брата до Парижа. Франція вже почала воювати й німцям в ті роки було дуже складно домогтися дозволу жити в її столиці, а євреям тим паче. Старий Ротшильд зробив неможливе — він домігся включення Джеймса до складу посольства князя фон Дальберга. Хитрий комерсант пообіцяв фінансувати дорогу, розкішні туалети, трапези князя під час його подорожі та перебування в Парижі. У відповідь великий князь домагався для синів Ротшильда не одного, а трьох видів на тривале проживання у Франції. Незабаром Карл і Соломон теж переїхали туди. Однак троє Ротшильдів в Парижі — це надто багато, й через якийсь час Соломон переїхав до Відня, а Карл заснував свій банк у Неаполі. Незабаром новоспечені банки забезпечували грошима Австрію, Італію, Іспанію і навіть Ватикан.
Народження імперії
Найбільшим пришвидшувачем збагачення Ротшильдів стали наполеонівські війни. Натан, перебуваючи у Лондоні, скуповував золоті злитки в ост-індській компанії — у великих кількостях, майже не торгуючись, у той самий час, як королівський уряд звичайно чекав на зниження цін. Тривала війна, ціни на золото зростали й незабаром воно терміново знадобилося британській скарбниці. Необхідно було утримувати армію та флот, насамперед війська Веллінгтона в Іспанії. Натан одразу запропонував продавати англійцям золото за ціною трохи нижчою за ринкову, але з вигодою для себе. Крім того, Ротшильд зобов’язався доставити ці кошти Веллінгтону. Перевозити морем такі великі цінності було небезпечно, а шлях через Францію, був, на перший погляд, неможливий.
Ротшильди переконали уряд Наполеона, що золото англійців не залишить Францію. Незабаром воно перекочувало з туманного Альбіону до Парижа. Французам не спало на думку, що золото, не покидаючи підвалів банку Ротшильдів, цілком законними шляхами «потрапляє» до Іспанії і використовується Веллінгтоном на утримання армії. Джеймс Ротшильд просто перетворював отримане від Натана золото на векселі, які підляги обліку в іспанських банках. Карл і Соломон їздили з векселями до Іспанії, а поверталися з розписками від Веллінгтона, який незабаром вигнав французів з Іспанії.
Ротшильди продовжували дивувати. Соломон, який улаштувався у Відні, придумав виграшну лотерею і ввів в Австрії новий вид виграшних позик. Ці позики стали користуватися великою популярністю не тільки серед заможних громадян, а й серед простого люду. Незабаром Соломон, перебуваючи під заступництвом князя Меттерніха, став наймогутнішим банкіром Австро-Угорщини. За нього величезні земельні володіння знаті служили Ротшильдам необхідною гарантією, і вони ніколи не квапили клієнтів із віддачею боргу, задовольняючись помірними відсотками. Що довше віддається борг, то більший відсоток отримує банк! Щупальця фінансової імперії, що зароджувалася, поступово проникали в найвіддаленіші кутки Європи; незабаром уряди всіх країн мали потребу в Ротшильдах. Першим оцінив їх діяльність австрійський імператор, надавши братам дворянство й подарувавши їм титул імперських баронів.
Ватерлоо в Лондоні
1815 рік. Вся Європа налякана реваншем Наполеона. Після тріумфу ста днів всі учасники фондових бірж чекали, чим закінчиться вирішальна битва під Ватерлоо. За легендою, за битвою з обох боків спостерігали Натан і Якоб. Крім фінансових турбот, Ротшильди могли дозволити собі лише одне хобі — поштових голубів. Ще перед битвою голубники північно-західної Європи поповнилися птахами, надісланими Натаном з Англії. Після битви голуби були негайно випущені із шифрованими інструкціями, прив’язаними до лапок. Та Ротшильди не хотіли ризикувати і ледь переконавшись, що Наполеон програє бій, Натан, заганяючи найдорожчих коней, сам мчиться до Лондона. Ротшильди не тільки придумали знамениту фразу «Хто володіє інформацією, той володіє світом», вони підготували все, щоб інформація потрапляла насамперед до них. Для цього між Франкфуртом, Лондоном і Парижем були відкриті станції поштових коней, які фінансувалися Торговельним будинком Ротшильдів. Коні Ротшильдів були швидшими за звичайні поштові, яких «годували» державні станційні наглядачі. Якщо подивитися на карту Європи, то можна зауважити, що Ватерлоо знаходиться зовсім поруч із віссю Франкфурт — Лондон. А чи не влаштував сам Ротшильд битву саме в цьому місці?
Ранком Натан з’явився на Лондонську біржу. Сумуючи через успіхи Наполеона, він почав спішно продавати свої акції. Паніка, піднята безпосереднім свідком вирішальної битви, змусила й інших спускати англійські, австрійські та прусські цінні папери; вони дешевшали з кожною хвилиною і... оптом скуповувалися агентами Ротшильда. Про те, що Наполеон програв битву, на біржі довідалися лише через день; багато власників цінних паперів покінчили із собою, а Натан заробив 40 мільйонів фунтів стерлінгів. Той самий трюк зробив у Парижі й Якоб. Цікаво, що після цих операцій брати вже ніколи не гналися за надприбутками, а стали заробляти гроші, вкладаючи їх у продумані й солідні довгострокові проекти.
Секрет успіху
У вересні 1812 року, коли Наполеон ще не вступив у Москву, Майер Амшель відійшов у інший світ. Умираючи, старий Ротшильд залишив заповіт. Головним його змістом був не поділ «рухомого й нерухомого» майна, а дотримання сім’єю правила — завжди вести справи в постійній співдружності. Брати виконали волю батька, всі ділові пропозиції обговорювалися і планувалися спільно, будь-який прибуток ділився порівну, хоча зустрічалися вони не часто — раз на три-чотири роки. Ротшильди перебували в різних кінцях Європи, але це лише сприяло успіху, оскільки глобальна поінформованість дозволяла швидко ділитися інформацією та приймати оптимальні рішення. У братів все було продумано й поставлено на службу бізнесу. Вони вміли першими не тільки здобувати необхідну інформацію, а й берегти свою. Якось конкуренти перехопили особисте ділове листування Ротшильдів, але навіть фахівці-шифрувальники не змогли розгадати сімейний код. Хто ж міг припустити, що «сушена риба» означає гроші, причому не будь-які, а які належать гессенському принцу.
Сукупне багатство клану в
70-х роках XIX століття оцінювалося майже в один млрд. доларів — фантастична на ті часи цифра. Жодний найбільший проект не обійшовся без Ротшильдів. На їх гроші велася розвідка діамантових копалин у Південній Африці, фінансувалося будівництво залізниць у Європі, скуповувалася земля для будівництва Суецького каналу, закупалася нафта, добута в Росії. Прусські королі, австрійські імператори, російські царі чимало вдавалися до допомоги всесильної імперії Ротшильдів.
Чимало дослідників зазначають, що в усіх заповітах баронів є напучування, зарікання, містика і таємниця. «Категорично і найрішучішим чином забороняю проведення судового або громадянського описування моєї спадщини, будь-яке судове втручання і будь-яке оприлюднення розмірів мого багатства». Такий пункт містився в заповіті французького мільйонера Ансельма де Ротшильда. «...Ніколи не забувайте, що скромність веде до багатства», — цю фразу залишив нащадкам Амшель, старший син засновника династії, який помер у званні таємного радника Пруссії, придворного банкіра, фінансового радника курфюрста Гессена, таємного радника великого герцога Гессена, королівського консула Баварії та лицаря найвищих орденів.
Ротшильди славляться ще й відданістю ідеї сім’ї, в їх роді практично не було відщепенців і кожне нове покоління лише збільшувало багатство клану. Ліонель Ротшильд наприкінці XIX століття багато років був фінансовим представником російського уряду в Лондоні, а його син очолив найбільшу біржу світу. Едмон де Ротшильд сприяв націоналізації французьких залізниць. 1913 року найбільший транснаціональний трест «Ройал Датч Шелл», контрольований кланом, мав сім величезних компаній в Баку й три на Північному Кавказі, що було більше за показники основних конкурентів Ротшильда — Нобеля та Рокфеллера. У ХХ столітті, попри дві світові війни, конфіскацію багатьох володінь і високі податки на спадщину, імперія Ротшильдів не загинула й дотепер вважається однієї з найкрупніших у сучасному фінансовому світі. Держава Ізраїль своєю появою на карті багато в чому зобов’язана могутньому сімейству; більшість поселень, заснованих на території підмандатної Палестини, будувалася на гроші Ротшильдів.
Світ був вражений тим, як вони домагалися успіху, конкуренти їх ненавиділи, але... всім були потрібні їхні гроші та заступництво. «Ротшильди не можуть бути зайвими», — сказав Дізраелі.