Змагаються юні гірськолижники |
Коли по всій Україні вже сповна вирує весна, тут усе ще панує найсправжнісінька зима. Цей найстійкіший (і, до речі, єдиний у країні) оплот найхолоднішої пори року знаходиться в Рахівському районі Закарпатської області на висоті 1360 метрів над рівнем моря й називається «рекреаційно-туристична зона Драгобрат». Природно, тутешні гори здавна облюбували просунуті лижники. Проте сам курорт просунутим сьогодні аж ніяк не назвеш.
Лижне царство
Здавалося б, у найбільш високогірного гірськолижного курорту України є все необхідне для перетворення на наймогутніший туристичний центр не просто загальнодержавного — мінімум загальноєвропейського значення. Сніг тут лежить від листопада й нерідко до кінця травня. У хорошому стані підтримується гора Стиг, якою спускаються лижники: спеціальні машини — ратраки — щодня рівняють траси. (Більше того, експерти переконані, що драгобратські спуски цілком реально дотягти до рівня, що дозволить проводити тут зимові Олімпійські ігри!) Обслуговують місцеві траси нехай і не нові підйомники, але, на відміну від більшості працюючих на інших вітчизняних зимових курортах, вони ще зовсім не вичерпали ресурс своєї експлуатації.
Словом, у гірськолижному плані Драгобрат не пасе задніх. Красномовне свідчення цього — саме тут наприкінці квітня проходять змагання зі слаломних дисциплін на кубок Українського гірськолижного клубу (УГК) — єдиної організації в країні, яка активно пропагує гірські лижі й підтримує аматорів і ветеранів цього виду спорту. До речі, у згаданих вище змаганнях беруть участь не лише юні любителі лиж і люди, котрі дуже давно не уявляють свого життя без гір. (Між іншим, деяким із цих ветеранів уже виповнилося 75 років, а то й більше!) Поборотися за кубок УГК вважають за честь найсильніші гірськолижники України всіх вікових груп, олімпійці й лідери нашої збірної.
Високогірний курорт — високогірні ціни
За останні роки Драгобрат обріс кількома новими готелями й туристичними комплексами. Загалом сьогодні на курорті налічується близько 20 місць розміщення. Природно, ті з них, що розташовані поблизу підіймачів, дорожчі, далі — дешевші. Є тут і бази відпочинку, якими, без перебільшення, міг би пишатися будь-який європейський курорт.
У цілому відпочинок на Драгобраті не з дешевих. Доба проживання в двомісному номері зі зручностями плюс дворазове харчування (сніданок і вечеря) — 20—35 євро на людину, одноденний абонемент на підйомник — 40—50 грн., прокат лиж і черевиків — 30—70 грн. на добу. Удвічі більше, ніж у Києві, тут доведеться заплатити, скажімо, за плитку шоколаду, пакетик соку чи пачку печива. Ціни на шашлик, відбивну або курочку — як у недешевих столичних ресторанах. Але дивуватися нема чому. По-перше, будівництво кожного об’єкта на Драгобраті обходиться в 14—17 (!) разів дорожче, ніж на рівнині. По-друге, попит на гірськолижний відпочинок в Україні сьогодні в два-три рази перевищує пропозицію, що, безумовно, ніяк не стимулює зниження цін. По-третє, продукти й усе інше сюди везуть ТАКОЮ дорогою!..
Каменепад замовляли?
Якщо ви жодного разу не бували на Драгобраті, повірте на слово: про битий (а точніше, убитий) шлях, яким до нього дістаються, можна пісні складати. Уявіть годину дикої тряски у вантажівці — інший вид транспорту до курорту просто не пройде — в аурі солярових пахощів, та ще регулярні зависання над прірвою... А якщо «пощастить», не виключено, що за черговим крутим поворотом мандрівників очікує вже взагалі «приємна» несподіванка. Приміром, коли ми, група столичних журналістів, котра їздила знайомитися з туристичними можливостями курорту Драгобрат у рамках прес-туру, організованого Національною туристичною організацією України, спускалися нещасливою дорогою вниз, з’ясувалося, що на одній із її ділянок розпочався справжнісінький... каменепад. На нашому шляху лежала брила такого розміру, що вантажівка з нею ледве розминулася. А якби ми проїжджали це місце в момент, коли величезний шматок скелі летів униз...
Шоковані такою екстремальною обставиною, перше запитання, що ми адресували голові Рахівської райдержадміністрації Володимиру Саїку, стосувалося, природно, дорожньої проблеми. Тим паче що гірські лижі — небезпечний вид спорту, і уявити, як травмовану людину спускають цим моторошним шляхом, було нам не під силу. Володимир Дмитрович клятвено пообіцяв: до початку нового гірськолижного сезону трасу на Драгобрат виведуть із аварійного стану. Але безпечна дорога — не означає комфортна дорога. А створити таку цілком реально. Причому не витративши жодної копійки бюджетних грошей. Річ у тому, що на курорт веде ще один шлях — рівніший, але довший, свого часу геть-чисто розбитий вантажівками, які возили ним ліс. Саме його й можна було б віддати під концесійний проект бізнесменам, котрі спорудили б платний «автобан» на Драгобрат. Наявність же хорошої дороги, зрозуміло, дала б наймогутніший імпульс розвитку курорту.
Ще один головний біль Драгобрата — низький рівень сервісу. Та й як йому піднятися на належну висоту, якщо тими самими барменами й офіціантами тут працюють люди, котрі не мають відповідної освіти, а в Рахові жоден навчальний заклад цих фахівців не готує?..
Місцева влада хоче запропонувати генеральний план забудови Драгобрата. Адже донедавна спорудження отих самих готелів і турбаз розгорталося тут хаотично й не без серйозних порушень закону, на які попередні господарі високих кабінетів заплющували очі. У найближчій перспективі на курорт збираються провести воду, газ, побудувати тут каналізацію, усунути перебої з електропостачанням. А в недалекому майбутньому Драгобрат планують перетворити на цілорічно працюючу рекреаційно-туристичну зону. На літо місцеві готелі й турбази цілком реально перекваліфікувати на такі собі міні-санаторії, які надають різноманітні оздоровчі послуги. Однозначно здобудуть популярність кінні й велосипедні маршрути, прогулянки на квадроциклах, походи мальовничими горами. До слова, єдиними в Україні, де досі можна зустріти дивовижну квітку едельвейс. І не забуватимемо: у Карпатах цілющі мінеральні води є скрізь. Чому б і Драгобрату теплої пори року не спробувати себе в ролі бальнеологічної оздоровниці?..
Спочатку було слово...
Останніми роками в Україні спостерігається справжнісінький гірськолижний бум. Якщо з 1980-го по 2000-й у країні було збудовано лише кілька підйомників, то від 2000-го до 2005-го — близько 15 повноцінних гірськолижних центрів. Ясна річ, кількість — не синонім якості. Лише запропонувавши якісний продукт, зможемо утримати наших гірськолижників в Україні й залучити на вітчизняні курорти їхніх іноземних побратимів. Фахівці, настроєні оптимістично, запевняють: через п’ять років у нашій країні з’явиться кілька гірськолижних курортів європейського рівня. Песимісти бурчать: максимум, на що можемо розраховувати, «європейськість» тамтешніх цін.
Напевно, так воно й буде, якщо своє вагоме слово врешті-решт не скаже держава. А либонь жодної довгої та тривалої «розмови» від неї й не потрібно — прийняти кілька законів і забезпечити їхнє неухильне дотримання, от і все. Далі в «бесіду» вступає приватний бізнес, здатний у країні, де існують цивілізовані правила гри, творити дива. Це засвідчує практика всіх туристично орієнтованих держав. Чи зможе новоспечене Міністерство культури й туризму пробити те, що так і не вдалося Держтурадміністрації? Зокрема надання податкових «канікул» компаніям, які вирішили вкладати гроші в готельний бізнес? Скасування чи бодай зменшення ПДВ на ввезене з-за кордону готельне й ресторанне устаткування й тому подібні речі, які не виробляють в Україні? Тимчасове скасування податку на земельну ділянку, надану під спорудження готелю? Кардинальне скорочення бюрократичних процедур, що супроводжують будівництво туристичних об’єктів?..
Подивимося, п’ять років — термін недовгий.