Ще якихось три-чотири роки тому ніхто б не подумав, що сумирно-романтична професія сторожа раптом перетвориться на одну з найнебезпечніших і ризикованих. Половина з тих, хто загинув останнім часом в Чернівецькій області при виконанні службових обов’язків — сторожі.
Одного вбили злодії. Другий сам крав арматуру з підприємства, яке охороняв (що охороняємо, те й беремо), але у пітьмі зачепився за оголений високовольтний дріт. Решта чоловіків з тої сумної професії так понапивалися на своєму робочому місці, що спали мертвим сном у коптерці і не чули, як від недопалку чи зіпсованої електроплитки зайнялися речі. Судово-медична експертиза констатувала у небіжчиків отруєння чадним газом і мало не смертельну ступінь алкогольного сп’яніння.
— Це лише верхівка величезної проблеми, яку ми зараз маємо зі сторожами, говорить начальник Чернівецького управління Держнаглядохоронпраці Володимир Іванович. — А скільки їх побито, травмовано. Бути сьогодні сторожем — великий ризик, як у жодній іншій професії.
Причин тому багато. З одного боку, різко почастішали крадіжки і напади на сторожів. З іншого — нечувано впала трудова дисципліна і зросло недбале ставлення до своїх обов’язків. Хто іде сторожувати? Як правило, пенсіонери або невдахи, що звикли тамувати життєві негаразди горілкою. Інспектори обласного управління з нагляду за охороною праці час від часу проводять нічні рейди, щоб подивитися, як працюють сторожі, в яких умовах. Більшість — сплять п’яні та ще й не самі. А хто не спить — сидить тихо у своїй сторожці і боїться вийти на територію, яку охороняє. Бо з чим сторожу виходити проти злодіїв? Він нічим не озброєний. У багатьох немає навіть елементарного — ні ліхтарика, ні свистка, ні хоча б песика, щоб загавкав з переляку. Таке враження, ніби керівникам установ, підприємств абсолютно байдуже, хто і як пильнує їхнє добро. Ось у Сокирянах керівник районного газового господарства взяв сторожем 70-річного пенсіонера з хворим серцем, у якого ще й, як потім визнала медична комісія, порушення координації рухів і нестійкість при ходьбі. А газове господарство — це об’єкт підвищеної небезпеки, і його охорона, зрозуміло, вимагає значного фізичного і психо-емоційного навантаження. Словом, сталася там уночі аварія. Сторож, як завжди, сидів у себе, може й спав, хтозна. Підприємство зазнало суттєвих збитків, і, ясна річ, діда вигнали з роботи. Але порушили процедуру звільнення, якось не так написавши з цього приводу наказ. Колишній сторож вирішив, що з ним обійшлися несправедливо, подав на директора в суд і має усі шанси не тільки поновитися на роботі, але й отримати грошову компенсацію. І знову газове господарство, образно кажучи, матиме проблему з координацією рухів.
— Між іншим, ця проблема сторожів загострилася не тільки у нас на Буковині, — продовжує розмову Володимир Іванович. — Так практично скрізь в країні. А все тому, що керівники підприємств погоджуються, щоб їхні сторожі працювали добу безперервно, а потім три дні сиділи вдома. Так вони економлять на фонді заробітної плати, за що потім гірко розплачуються і сторожі, і підприємство. А ще ніхто не візьметься належно обладнати сторожам робочі місця. Бо робоче місце сторожа — не набитий сіном топчан для спання, як дехто думає, а стіл, стілець, неодмінно телефон, щоб сповістити про небезпеку. Не потребує великих затрат провести добру сигналізацію, забезпечити потужне освітлення території. А користь з того очевидна. Врешті, треба розуміти, що сторож працює в непростих, почасти екстремальних умовах, шкідливих для життя і здоров’я. То хіба важко купити за рахунок підприємства хороший ліхтар, поставити в сторожці нормальну піч, а не сумнівні електрообігрівачі, від яких зараз безліч пожеж, дати сторожу свисток і якось його озброїти.
— Пропонуєте кожному сторожу по пістолету?
— Ні, навіщо пістолет. Хоча б хорошу металеву палицю. Законом це не забороняється. До речі, про закон. Якби професія сторожа була визнана офіційно небезпечною (а так, по суті, і є), до сторожів тоді були б зовсім інші вимоги і ставлення. Можна було б ввести до професійних вимог віковий ценз і обов’язковий медичний огляд, що, як свідчить життя, вкрай необхідно. А найголовніше — сторож мусив би пройти спеціальне навчання. Так, на сторожа теж треба вчитися, а не просто формально прослухати первинний інструктаж. Тоді, переконаний, багато проблем одразу вирішилося б, зокрема, з виробничим травматизмом і смертністю. Сьогодні ж нічого цього немає. Тому і проблеми. А щоб сторож працював нормально, без усіляких прикрих інцидентів, до нього треба приставити пожежника, міліціонера, лікаря і нашого інспектора на додачу.
Саме життя переконує, що час зовсім інакше подивитися на тих, кого в народі хоча і з іронією, але не без поваги називають «нічними директорами» і потурбуватися про них належно. Бо немає другорядних професій, як немає другорядних людей.