Розсекречені архіви КДБ продовжують видавати сенсації. Остання — із часів громадянської війни й роботи нашої розвідки в 20—30-х роках. Є серйозні підстави припускати, що найближчим сподвижником Нестора Махна був особистий агент Фелікса Дзержинського.
У 1935 році румунська сигу-
ранца завдала радянському ОГПУ удару, якого воно ще не отримувало від жодної з контррозвідок світу.
Тоді протягом кількох тижнів на території Румунії обезглавили майже всю резидентуру одеського іноземного відділу (ІНВ) облуправління ОГПУ. Серед заарештованих виявилися найцінніші агенти. Такі, приміром, як «Тамарин», що, укоренившись у румунський генеральний штаб, тривалий час постачав звідти найважливішу інформацію. Або агент «Турист», який очолював службу розвідки в штабі 3-го корпусу румунської армії, розквартированої в Кишиневі.
Природно, у Москві сполошилися. І, як заведено, провели ретельне розслідування. Дух сумнозвісного «тридцять сьомого» вже витав у повітрі. І тому природним результатом проведеної роботи стало швидке «виявлення зрадників».
До них зарахували начальника Одеського ІНВ Володимира Пескер-Піскарьова, його підлеглих Семена Борис-Глузберга, Аркадія Теплера. А основними винуватцями нищівного провалу були названі Лев Миколайович Задов-Зіньковський та його рідний брат Задов-Зотов, обидва — головні куратори «румунського напрямку» в одеському ІНВ. В «умілих руках» слідчого лейтенанта держбезпеки Якова Шаєва-Шнайдера брати Лев і Даниїл зізналися в тому, що, «крім румунської розвідки, вони ще працювали з англійською, турецькою і японською спецслужбами...»
25 вересня 1938 року на закритому засіданні, що тривало рівно 15 хвилин (з 8.00 до 8.15), виїзна сесія Військової колегії Верховного суду СРСР присудила Льва Задова та його брата до розстрілу. Того ж дня вирок виконали.
Трагічно завершилася операція «Скрипалі», яку протягом кількох років розробляло ОГПУ проти сигуранци.
Так скінчив свій земний шлях оперуповноважений ІНВ Льова Задов, колишній бандит, колишній ад’ютант батька Махна, колишній «активний і нещадний борець із контрреволюцією» — як свідчив напис на золотій табличці іменного маузера, врученого Льові одеським відділом ГПУ «За крупну операцію проти англійської розвідки».
«Убери зубы!
Не то вырву!»
З цією своєю улюбленою фразою «одеський поет-гуморист» Льова Задов завдяки Олексієві Толстому та його роману «Ходіння по муках» так і ввійшов у масову читацьку свідомість.
Літературний персонаж був явним катом і веселим душогубом. Ось як його описував Толстой: «Ім’я Льови Задова знали на півдні не менше, ніж самого батька Махна. Льовка був кат, людина такої надзвичайної жорстокості, що Махно нібито навіть не раз намагався зарубати його, але прощав за відданість». Сам Задов про себе в романі розповідає: «Одеса ж мене на руках носила: гроші, жінки... Треба було мати мою богатирську силу. Ех, молодість! У всіх же газетах писали: Задов — поет-гуморист... Цікава в мене біографія. З золотою медаллю закінчив реальне. А таточко — простий биндюжник... І відразу я — на вершину слави. Зрозуміло: гарний, як Бог, — цього живота не було, — сміливий, нахаба, розкішний голос — високий баритон. Каскади дотепних куплетів. Так це ж я ввів у моду коротеньку чумарочку й лаковані чобітки: російський витязь!.. Вся Одеса була обклеєна афішами...»
Відомо, що О.Толстой користувався даними, взятими з «революційної» брошури якогось Гепера, він же Ілля Гордєєв, виданої в Києві 1924 року. Отож, і всі ці епітети — «убивця, знаменитий кат, кримінальник» — саме з тієї книжечки.
Насправді реальний прототип чимось був схожий, а чимось геть не схожий на колоритний образ з трилогії радянського класика.
На допитах реального Задова — а їх було проведено близько 300 (!) — чекісти не дуже церемонилися зі своїм колишнім товаришем по службі. І хотів він того чи ні, але Льова розповів про себе майже все і майже нічого не приховав…
Син биндюжника міняє обушок
на мандат,
а мандат — на волю
Так, він справді народився 11 квітня 1883 року в єврейській землеробській колонії Весела, що в Єкатеринославській губернії. У батька було дві десятини землі й ненажерлива родина з десяти ротів. Як не крути, а прогодувати таку ораву клаптик землі не міг. Продавши його, сім’я переїхала до Юзовки (нині Донецьк). Глава вічно голодної родини почав працювати балагулою, тобто візником. Пару коней прикупив старший син Ісаак. У ньому хазяйська жилка билася енергійніше, і тому справи пішли вгору. І так різко, що новій владі Ісаака Задова довелося «розкуркулювати»
Другий брат, Наум, став кустарем-одинаком. А Льова пішов працювати вантажником. Двометрового зросту, з червоним обличчям, з кулаками, як пудова гиря, він завиграшки тягав на кожному плечі по мішку. Потім Льова став справжнім пролетарем: влаштувався каталем на металургійний завод — завантажував плавильні печі. Тут його і помітили спочатку соціал-демократи, а потім і анархісти. З останніми він незабаром грабанув поштову контору в селі Карань. Далі послужний список природженого анархіста поповнили пограбування касира на залізничній станції Дебальцево й експропріація «експропріатора»-артільника в Рутченкові.
Під час наступного пограбування поліція схопила Задова на гарячому, і суд засудив його на вісім років в’язниці. Льова встиг відсидіти півтерміна, коли грянула його визволителька — Лютнева революція.
Задов, який пройшов кри-мінально-тюремні університети, своєю принциповою нелюбов’ю до будь-якої власності, що не була в його руках, виявився класово близьким «пролетарській свідомості». Тому, коли він «із чистою совістю» вийшов на волю і повернувся до рідної Юзовки, заводські робітники з ентузіазмом обрали його депутатом міської Ради.
З цієї самої причини друзі-анархісти вмовили братів Задових — старшого Льва й молодшого на п’ять років Даниїла, записатися до Червоної гвардії. З червоногвардійським загоном Задов відступав аж до самого Царицина. У полку Льова виріс до начальника штабу. Йому вже світила чудова військова кар’єра. І комісар натякав: мовляв, час би і в партію вступати. Тільки Задов вирішив інакше. В один із днів, без найменшого жалю покинувши рідний полк, Льова разом із братом повернувся до рідної України. 1937 року на допиті в лейтенанта держбезпеки Якова Шаєва-Шнайдера на запитання: «Чому пішли з армії?» Л.Задов відповідав: «Так, пішов. Залишаючись анархістом і не бажаючи з огляду на політичні переконання бути у Червоній армії, я поїхав в Україну, ставлячи собі за мету пробратися в Юзовку для ведення в тилу німців підпільної анархістської роботи. В Юзовці довідався, що в Запорізькому повіті оперує загін, очолюваний Махном, який називає себе анархістом…»
Гарна країна «Махновія»!
Про Нестора Івановича Махна, про махновщину, про республіку «Махновію» написано багато. На жаль, правди в написаному мало, вигадок і брехні більш ніж досить. Скажемо лише, що за популярністю серед населення України Махно сміливо конкурував із Леніним, Троцьким та іншими керманичами революції. Армія батька Махна складалася з корпусів, дивізій і полків. Більшовики тричі укладали військові союзи з батьком, війська якого зіграли вирішальну роль у штурмі Перекопу та визволенні Криму. Гасло Нестора Махна про «безвладну державу», про «вільні Ради» знаходили гарячий відгук серед населення, особливо в селян. Махно воював з усіма: із більшовиками, німцями, петлюрівцями, білогвардійцями, австрійцями, греками й поляками, оскільки мріяв про створення вільної республіки «Махновії». До речі, зробив Махно свій внесок і у військове мистецтво — саме в його революційно-повстанській армії вперше з’явилися тачанки. Ті самі, що стали виключно червоноармійськими тачанками, про які пісні складалися і пам’ятники яким споруджувалися.
Льова відразу ж сподобався батькові. І хоча відкрито Нестор Іванович не висловлював своєї прихильності, Задов швидко вийшов на перші ролі в махновському війську. Тут, у Махна, він змінив прізвище, став називатися Зіньковським, а Даниїл — Зотовим. Спочатку Льова воював помічником командира полку, потім начальником контррозвідки 1-го Донецького корпусу, комендантом Кримської групи, членом штабу, особистим ад’ютантом Махна. Природно, що з ворогами Льова Задов чинив за законами воєнного часу. Начальник штабу Махна Білаш на допитах засвідчив таке: «6 березня в селі Іванівка Криворізького повіту за розпорядженням Зіньковського були порубані два комнезаможники і два міліціонери. 27 березня в селі Білоцерківка Брянського повіту Запорізької губернії були порубані два міліціонери». Він же навів ще чимало даних, які свідчать про жорстокість Задова. Щодо цього він багато в чому збігся з персонажем, якого вивів під його прізвищем Олексій Толстой у «Ходіннях по муках».
Проте безжалісним нещадний Льова був не з усіма. Для самого батька Махна він став справжньою нянькою. Нестора Івановича у боях із червоними військами шість разів поранено. Одна куля ввійшла в стегно й вийшла в ділянці прямої кишки, друга попала в потилицю і вийшла через щоку, роздробивши щелепу. У Махна були перебиті ноги, і Задов носив його на руках, доглядав, немов малу дитину.
Махновське військо славно погуляло Україною! І якби не голод, що накрив півкраїни, якби не перевага в живій силі (проти восьми тисяч махновців діяло двохсоттисячне угруповання Червоної армії), хто знає, скільки ще «подвигів» здійснили б батькові хлопці. Наприкінці серпня 1921 року махновці, розгромивши війська
45-ї дивізії Червоної армії, прорвали оточення й через Дністер пішли в Румунію, де здалися місцевій владі. Серед 77 уцілілих махновців були й брати Задови. В останній тачанці, що залишала Україну, їхали Махно з дружиною Галиною, Льовка Задов із подружкою Фенею та візник Сашко...
У Румунії махновці створили свій Закордонний центр. Льова Задов у ньому був однієї з перших фігур. Він планував зібрати кілька загонів, з допомогою яких мав намір воювати з радянською владою. Коли ж батько потрапив до польської в’язниці, Задов об’їздив усю Європу, збираючи гроші на визволення свого патрона. Цікава деталь: саме Льова Задов зірвав виконання теракту з убивства Нестора Махна, який мав здійснити Дмитро Медведєв, що нелегально пробрався до Румунії, майбутній Герой Радянського Союзу, командир розвідника Миколи Кузнєцова.
Назад до «червоних»
…9 червня 1924 року на світанку шестеро кіннотників форсували Дністер і потай заглибилися на територію Радянської України. Спішилися біля будинку голови сільради с.Бештанково, що в Піщанському районі Подільської губернії поблизу Тульчина. На порозі вершники заявили хазяїнові, який вхопився за зброю: «Ми здаємося радянській владі». Старший групи — Льова Задов — усвідомлював, що церемонитися радянська влада з ним напевно не буде, цілком ймовірно, і розстріляє... Проте надто остогидло йому плазувати перед «мамалижниками», так він зневажливо називав румунів, що тримали колишніх махновців у чорному тілі, принижували, ображали, всіляко знущалися.
Про все це і розповів слідчим ОГПУ Льова Задов. Майже рік його відповіді на допитах ретельно перевіряли чекісти. З цією метою до Румунії нелегально пробиралися посланці ОГПУ, де винюхували всю інформацію про Льову та Даниїла Задова.
Один із допитів для Льови Задова скінчився несподівано: слідчий запропонував йому працювати в... ГПУ. Даниїл отримав призначення в Тираспіль, а Льову залишили в Одесі.
Оселився молодий чекіст у будинку №5 на вулиці Поштовій, де його сусідкою була письменниця Віра Інбер. Через рік Лев Миколайович Задов одружився з Вірою Іванівною Матвієнко, дочкою паровозного машиніста. Незабаром родина поповнилася дочкою Аллою, а потім і сином Вадимом. Дочка на початку війни пішла в армію добровольцем і загинула під Севастополем 1942 року. Син Задова пройшов усю війну, став полковником Радянської армії.
Серед одеситів Льова Задов був популярний. У приморському місті сила й неабиякі особистісні риси цінувалися завжди. Коли Льова Задов прямував на службу на вулицю Маразлієвську, круті одеські биндюжники, що не визнавали жодних авторитетів, зупиняли своїх битюгів і чемно піднімали кашкети.
Спочатку нагородити! Розстріляти встигнемо
Операція «Скрипалі» розпочалася 25 грудня 1924 року. Саме того дня начальник відділу ОГПУ СРСР Терентій Дерібас отримав шифровку з Києва, де йшлося: «Тільки особисто. Абсолютно секретно. Реєстрації не підлягає. По розробці «Скрипалі». Про інтернування махновців у Румунії. Для перевірки свідчень затриманих нами був перекинений 18 жовтня ц.р. до Румунії махновець Бойченко (прізвисько «Смаглявий») із рекомендаціями Задова. За повідомленням «Смаглявого», що повернувся 23 жовтня, в Румунії перебуває понад 45 махновців, які по брудних роботах у різних кінцях країни. «Смаглявий» привіз списки. Усі хотіли б повернутися. Його послали туди вдруге...»
Автор «рекомендацій» — Льова Задов — тоді ще перебував в Одеській в’язниці ОГПУ, де чекав вирішення своєї долі. А вона вкотре зробила крутий віраж...
Через кілька років чекіст Льова Задов-Зіньковський як фахівець з Румунії в одеському ІНВ ОГПУ став головним розробником наступної фази операції «Скрипалі». До певного часу вона розвивалася успішно.
Махно та його нечисельні соратники повірили в розроблену Задовим «легенду» про те, що в Одесі формується підпільний махновський центр, який готує повстання проти радянської влади. Кур’єри Махна через «вікна» на кордоні, організовані Задовим, везли одеським «підпільникам»-чекістам інструкції, зброю, гроші й... контрабанду. Кілька слів про неї. Мабуть, у ті роки й чекісти не могли опиратися закордонному шматтю та смачній їжі. За свідченнями на допитах Миколи Зуйченка, Пантелеймона Каретника, Омеляна Бойченка, вони привозили Задову закордонні шовкові панчохи по кілька пар, кілька вовняних дамських беретів, грамофонні платівки, авторучки, годинники чоловічі, а також білий хліб, сало, ковбасу, сир. Нагадаємо, що 1933 року в Україні лютував голодомор. А добродії одеські чекісти рятувалися від нього з допомогою своїх агентів, тобто, кажучи сучасною мовою, зловживали службовим становищем.
Агенти, завербовані Льовою Задовим, обіймали високі посади на службі в румунській армії і тому постачали одеським чекістам дуже важливу інформацію. Завдяки їй були знешкоджені десятки нелегалів сигуранци, які діяли на території України.
Керівники ГПУ високо цінували роботу Задова. У червні 1929 року він був нагороджений іменною вогнепальною зброєю. Через місяць йому виголосили подяку і вручили грошову премію в розмірі 200 рублів золотими червінцями за захоплення терориста Ковальського. У грудні 1932 року Задову вручають бойову зброю «за активну і нещадну боротьбу з контрреволюцією». Навесні 1934 року він захоплює двох терористів: колишніх білих офіцерів Богдановича і Дмитрієва, закинутих через кордон.
Паралельно з нагородами, всі ці роки пильні партійні працівники і скрупульозні кадровики таємно продовжували порпатися в Льовиній біографії. Проте після кожної перевірки неминуче доходили висновку: «справі партії й трудовому народу відданий». Задля точності варто підкреслити: оперуповноважений ІНВ Льова Задов завжди був членом лише однієї партії — партії власного інтересу.
Спи спокійно,
дорогий товаришу.
Ти реабілітований
Поки мелодія «скрипалів» звучала успішно, оперу Задову цю внутрішню залежність повністю вибачали.
Однак щойно стався могутній провал, огепеушне начальство відразу забуло й Льовині «продуктові посилки», і пастку для махновців, що досі справно працювала, і багаторічну цінну діяльність нашої агентури в Румунії. Дуже вже вигідно було без зайвих клопотів і наростання невдоволення згори призначити братів Задових подвійними агентами (махновськими і румунськими), швиденько їх розстріляти і тим закрити прокляте, небезпечне запитання: хто ж насправді винен?..
Відповідь на нього вже в наші часи спробувала знайти Військова колегія Верховного суду СРСР, що ретельно розглянула справу з реабілітації Льови і Даниїла Задових. Син Льови Задова, Вадим, який донедавна жив в Анапі, дійшов до найвищої радянської судової інстанції. Протягом року перевірялася справа Льва Миколайовича Задова-Зіньковського, розстріляного за зраду Батьківщини 1938 року. Висновок Військової колегії про повну реабілітацію підтвердив 29 січня 1990 року пленум Верховного суду СРСР, повністю реабілітувавши Льва Задова «за відсутності складу злочину». Даниїл Задов-Зотов був реабілітований роком раніше.
Отже, Льова і Даниїл Задови були «своїми серед чужих і чужими серед своїх». Їхні долі зламав час. І, напевно, не судилося їм уціліти в тій кривавій м’ясорубці, що крутилася в країні перед війною. Хто провалив радянську резидентуру в Румунії, на жаль, з’ясувати не вдалося. Зате вдалося встановити точно, що махновським агентом Льова Задов ніколи не був. Більше того, нинішні одеські чекісти впевнені, що, швидше за все, він був засланий до банди батька за завданням ЧК. І, кажуть, настане час, коли з’явиться можливість документально довести це. Адже командували ж успішно чекісти махновськими полками. Йдеться про Миколу Ткаченка і Марка Спектатора. До речі, генерал-майор КДБ Анатолій Куварзін, який був тривалий час начальником управління КДБ в Одеській області, впевнений, що Льову Задова заслали за особистим наказом Фелікса Дзержинського. Чи це так — питання подальшого розслідування і, сподіваємося, нової публікації.