Якщо іноземний турист відвідує Чеську Республіку і при цьому не є повним аскетом, навряд чи він зможе пройти повз прославлений чеський заклад під назвою «пивниця» (hospoda), чи з любов’ю — «пивничка» (hospudka). Втім, якби декотрі з гостей країни, розташованої в центрі Європи, зважилися на щось подібне, ніхто б їм удома не повірив, що вони справді були в Чехії.
Другий дім чехів
Коли іноземний турист, спонукуваний цікавістю чи бажанням скуштувати всесвітньо відомого напою, заходить у пивницю, він дивується, скільки там перебуває людей і яка кількість пива тече через їхні горлянки. І такому подиву — вже не одне століття. Ще 1458 р. італійський гуманіст Енеа Сільвіо Пікколоміні, пізніше більш відомий як Папа Римський Пій ІІ, у своїй праці Historia Bohemica («Чеська історія») написав: «Чехи води не п’ють, хіба що за величезної потреби. Ще в колисці своїх дітей вони напувають пивом, щоб із самого дитинства в них тверділи їхні єретичні лоби».
Енеа Сільвіо (котрий у своєму трактаті про Чехію, крім вище викладеного, також підкреслив, що тут кожна жінка знає Біблію краще, ніж деякі єпископи) намагався зрозуміти, як могло так статися, що чеські гусити в боротьбі за свою віру довгих п’ятнадцять років були здатні протистояти тиску всієї Європи. І він інтуїтивно здогадався, яке значення мало пиво у формуванні непростого чеського характеру. Адже для чехів пивниця — що рідний дім.
Новоприбулого гостя дивує і сильний галас у пивницях, проте бійки тут — подія надзвичайна. В більшості «храмів пива» панують хороший настрій і порозуміння. При тому що збуджені дискусії на дуже різні теми тут аж ніяк не рідкість.
У піні політичних баталій
Любов чехів до пива та пивниць — традиція, перевірена століттями. Тим, хто замислюється, чому так склалося, варто звернути увагу як на властивості чеського пива, так і на соціальну функцію чеської пивниці. Невтаємничений бачить лише зовнішній бік усього процесу, пов’язаний із невгамовним бажанням знову й знову занурювати рот, вуса (а що стосується менше досвідчених випивак — і ніс) у густу білу піну. Щоб затопити смакові рецептори, а з ними й усе тіло, приємно-гіркуватим смаком золотавого напою, перша письмова згадка про варіння якого в Чехії датується 1088 роком.
Найдавніший запис про пивоварний завод на чеській території зроблений 1118 р. і пов’язаний із заснуванням заводу в Цергеницях неподалік міста Коліна. Чи був цей завод на чеських землях першим — про це й донині сперечаються спеціалісти та любителі. І де ще, зрозуміло, якщо не за пивом у пивниці.
Так чи інакше, немає сумніву в одному — в Чехії ХІІ століття з пивоварною справою все було гаразд. Про це, крім іншого, свідчить грамота князя Собеслава І (1130 р.), яка велить пивоварам околиць Празького кремля виділяти десяту частину продукції церковним феодалам. У XIV ст. в Чехії запроваджується право на пивоваріння, що дозволяє варити та розливати пиво міщанським домам, які згодом почали розрізняти залежно від того, дозволено їм чи не дозволено варити пиво. У тому ж таки столітті в Чехії виникають і перші «пивоварні» гільдії, а саме гільдії солодовників, які брали активну участь у виробництві пінного напою й захищали інтереси броварників від дворян — власників броварень, котрі намагалися захопити чималу частину внутрішнього ринку.
У 1517 р. пивоварство дуже цікавим чином виходить на арену політичних боїв. Саме цього року було покладено край конфронтації між королівськими містами та дворянством шляхом укладення Святовацлавського договору, що регулював відносини між аристократією та міщанством. Міщанському стану надали право третього голосу на земських зборах, у відповідь на що міщани проявили добру волю і, крім іншого, визнали право дворян варити пиво у своїх маєтках. Ті варили його й раніше і також щосили намагалися перешкоджати проникненню пива з міщанських броварень до своїх маєтків, що нерідко ставало причиною конфліктів. Так, наприклад, опікуни в майбутньому одного з наймогутніших чеських вельмож і навіть серйозного претендента на польський трон Вілема з Рожмберка (1535—1592 р.) видали господарський декрет, який вніс свою цікаву лепту в пивну війну між дворянами та представниками міст: «1. Не продавати худобу жителям міста Будеєвице; 2. Не купувати в них ячмінного пива для пивниць».
«Впаде той уряд, який у Чехії підвищить ціни на пиво»
Отримане дворянами право пивоваріння у власних броварнях неодноразово завдавало незручностей їхнім підданим — пиволюбам, котрі мешкали в районах, що територіально належали до їхніх броварень. В умовах суворої охорони володінь від зовнішньої конкуренції місцевим випивакам доводилося споживати те, що їм зварили тутешні броварники, хоч би якої якості воно було. Господарська інструкція розпорядника Рожмберського маєтку Якуба Крчина з Єлчан (друга половина XVI ст.) у цьому плані була безкомпромісна: «Мужики мусять випити все, що було зварено, не важливо, вдалося воно чи ні, й заплатити за це так, як вони платили б за найкраще пиво».
Якість пива була питанням, що значною мірою впливало на атмосферу як у чеських середньовічних містах, так і в дворянських маєтках. Хоч ми й не можемо відзначити власне соціальних потрясінь, спровокованих низькою якістю пива, але народні пісні, які дійшли до нас, вихваляють чи ганять якість пива і є документальним підтвердженням того, що пиво багато в чому визначало атмосферу в чеському суспільстві.
Роль пива в середньовічному чеському соціумі не обмежувалася лише втамуванням спраги та стимуляцією смакових рецепторів. Пиво мало досить важливе значення як один із небагатьох нешкідливих для здоров’я продуктів, оскільки під час його виготовлення відбувалося очищення води шляхом її кип’ятіння. Більше того, дробина — нерозчинний продукт переробки солоду — була калорійною, хоч і не надто апетитною складовою раціону бідняків.
У новітній чеській історії є цікавий приклад, коли суспільство мобілізувалося на боротьбу з подорожчанням пива, яка мала досить серйозні наслідки для всієї політичної системи країни. У 1903 р. було прийнято закон про земський податок із пива. Кошти, отримані шляхом вирахування цієї суми, мали скеровуватися у сферу освіти, а саме — на зарплати вчителям. Проте цей богоугодний задум не міг стримати хвилю протесту, котра піднялася в суспільстві проти податку. Якщо ми зазирнемо у протоколи засідань ради міста Семіли від 7 березня 1902 р., де обговорювався розроблювальний земський закон, побачимо такий запис: «Взуттьовик Ян Шимон заявив, що він також виступає за поліпшення добробуту вчителів, але він не згоден із тим, щоб це поліпшення відбувалося за рахунок запровадження пивного податку, оскільки це водночас позначиться на зниженні споживання пива, від чого постраждає громадське життя. Такий захід торкнеться найширших прошарків населення, переважно найбідніших. Підвищення ціни на пиво, і так досить дороге, заганятиме простих людей у чумні обійми зеленого змія».
Дуже багатої та винахідливої аргументації на користь збереження ціни на пиво, що включала його унікальне значення для харчування робітничого класу, влада не дослухалася, і пиво подорожчало. Це викликало протест, яким скористалися соціал-демократи, ставши «рупором» незадоволених громадян. Хоча висунуте ними гасло «Свідомий робітник дорогого пива не п’є» і резонувало з суспільною думкою, спроба ініціювати бойкот пивних закладів наштовхнулася на неспроможність більшості незадоволених відмовитися від свого улюбленого напою на довгий час.
Різноманітні акції протесту тривали й наступними роками, а 1905-го додалися до боротьби за загальне виборче право. На фотографіях того часу, що увічнили багатосоттисячну демонстрацію за введення загального виборчого права, яка відбулася 5 листопада 1905 р. на Вацлавській площі, можна помітити не один транспарант із вимогами скасування «пивного податку».
Якщо вже ми торкнулися питання про роль пивної проблематики в політичній боротьбі соціал-демократів, слід відзначити, що одну з найсильніших чеських політичних партій було засновано 7.04.1878 р. у Празі в трактирі «Біля каштанів» у районі Бржевнів. Автор статті не знає достеменно, але припускає: навряд чи вищезгадана подія відбулася без дзенькоту пінних півлітрових келихів, піднятих за успіх розпочатої справи.
Питання ціни на пиво стало частиною якоїсь народної політології, оскільки слідом за своїм улюбленим письменником Ярославом Гашеком чехи любили повторювати: «Впаде той уряд, який у Чехії підвищить ціни на пиво». У наші часи лібералізації цін на пінний напій уряду довелося б подавати у відставку кожні півроку. Та й раніше підвищення цін на пиво не було безпосередньо пов’язане з відставкою уряду, проте вислів класика досі живе в чеських пивницях власним життям.
Предмет національної гордості
Пиво також є складовою національної гідності чехів. Відповідно до недавніх досліджень, 90% чехів вважають, що своїм пивом вони можуть вихвалятися за кордоном, 88% вважають його значимою складовою народної культури, а 75% упевнені, що чеське пиво — найкраще у світі. Гордість за це дітище чеської землі та чеських рук відчувається і в творі De Cervisia («Про пиво»), який 1585 р. написав чеський енциклопедист Тадеаш Гаєк із Гайка: «Ми помічаємо, що всі народи, які п’ють пиво, — англійці, шведи, данці, саксонці, жителі більшої частини Німеччини, чехи, поляки та сілезці, а також майже всі сарматські племена — не менш бадьорі й талановиті, ніж інші народи, які віддають перевагу вину. Вони також дуже вродливі, здорові та сміливі».
ЗМІ під назвою «пивничка»
Любов до пива, політика, економіка та різноманітні соціальні аспекти взаємно переплітаються, проходячи через історію пива в чеських землях. Проте, описуючи феномен чеського пивопиття, звісно ж, не можна оминути увагою чеську пивницю.
Із сивої давнини пивниця для чехів мала надзвичайно важливе значення — як місце, де не лише смакували славетний напій, а й обговорювали приватні та громадські справи. Один із перших записів, що відбиває цю функцію чеської пивниці, до нас дійшов у поемі «Конюх та учень» (кінець XIV століття):
Хто в корчмі буває,
Той багато знає,
Бо корчма йому новини
Першому вручає.
Невідомий автор справді мав рацію. Пивниця була й залишається важливим засобом поширення інформації, її аналізу та подальшого використання. В епоху Середньовіччя пивнички заміняли для наших предків засоби масової інформації і клуби. З плином століть медіальні засоби з’явилися, але прихід цих інформаційних нововведень істотно не вплинув на значення пивниці як кузні інформації. У комуністичний період у Чехії пивниця стала чимось на зразок паралельного ЗМІ, де поширювалася інформація про події в зовсім відмінній від офіційної інтерпретації.
Саме функція пивниці як паралельної інформаційної структури сприяла пильній увазі влади до них, яка хоч і відчувала потенційну небезпеку, проте усвідомлювала, у що може вилитися втручання. Зрештою так жодного разу й не наважилася закрити пивниці — ані в часи Австро-Угорщини, ані в період німецької окупації, ані за комуністичного правління.
Якщо вже не вийшло закрити пивниці, робилися спроби хоча б з’ясувати, що там, власне, відбувається. У гумористичній формі це прагнення незабутньо описав Ярослав Гашек у вступній частині «Пригод бравого вояка Швейка». З часом описані Гашеком методи, по суті, особливо не змінилися, як не змінилися і стиль полеміки в пивницях, і їхня відкритість.
Не можна не згадати про чеську пивницю як про чинник, котрий запобігає розділенню чеського суспільства. Символ його згуртованості — стіл у пивниці. Тут не є вирішальним, скільки грошей у тебе в кишені чи яку посаду ти обіймаєш. Діє лише одне: чи здатен ти зацікавити своєю історією слухачів. Такий критерій добору — більш безкомпромісний, ніж будь-яка анкета чи психологічний тест. Зрештою, чому б і ні, якщо деякі твої слухачі сидять на своєму місці не одне десятиліття, продовжуючи в такий спосіб традицію, яка зародилася в сиву давнину чеської історії.