Наш соціум урівноважений зусиллями громадян облаштувати своє життя - і матеріальне, і суспільне. Власні зусилля є віссю життя кожного з нас. Однак без обіцянок і подачок держави надто в багатьох земля тікає з-під ніг. Ми зможемо управляти своїм життям і життям суспільства, коли дуже захочемо змінити державну систему, яка досі загрузла в совку. Адже знову формовані патерналістські очікування українських громадян - це пережиток Радянського Союзу. І кожні вибори, перед якими людям занадто багато обіцяють, їх продукують. Так вважає генеральний директор Київського міжнародного інституту соціології Володимир ПАНІОТТО.
Суспільство неляканих песимістів?
- У вашому останньому дослідженні респондентам ставили запитання: «На вашу думку, справи в Україні йдуть у правильному чи хибному напрямку?». Як відповіді пов’язані зі змінами в матеріальному становищі людей?
- Як видно, дуже пов’язані. У прихильників Януковича після його приходу до влади спостерігалися великі надії на найближче майбутнє, потім вони почали падати, і до жовтня 2010 року вже тільки 23% громадян вважали, що справи в країні йдуть у правильному напрямку (після 40% у травні-червні 2010 року). 2011 року кількість тих, хто вірить у правильний шлях, упала до 14%, а до квітня 2012 року - до 12%. Однак, за нашими останніми дослідженнями, проведеними перед самими виборами, ми бачимо певне зростання - 18% опитаних переконані, що країна рухається в правильному напрямку і 62% - що в хибному. Це означає: частина людей, які підтримували Партію регіонів, ближче до виборів визначилася - особливих альтернатив для східної частини України немає, і треба миритися з тим, що є. А можливо зрослий показник пов’язаний із тим, що відбулося певне поліпшення: у зв’язку з виборами підвищили деякі пенсії, та й інфляція цього року нижча, ніж звичайно. Принаймні кількість тих, кому не вистачає на їжу, протягом року трохи зменшилася. Поліпшення, правда, невелике: Янукович казав, що людям стало краще жити, але у процесі передвиборної боротьби вони цього не відчувають. І питання в тому, чому вони не відчувають таких змін. Напевно, щоб їх уловити, треба мати тонке чуття… До того ж це поліпшення поки що не вивело добробут населення на рівень докризового 2008 року. Втім, поки що всі влади, які правили в Україні, дуже розчаровували народ.
Одним з інтегральних показників соціального самопочуття є рівень щастя. На нього впливає не тільки матеріальне благополуччя, а й інші чинники, наприклад соціальні очікування. Так, рівень щастя населення після погіршення матеріального стану в 2008 році залишився стабільним (58% щасливих), а в 2010-му навіть зріс до 65% (тоді жителі східної й південної частин України отримали свого президента, і в них виникли в цьому зв’язку великі очікування; а жителі заходу країни не дуже сумували через те, що попередній президент пішов з посади). А протягом наступних двох років рівень щастя упав на 12% (точніше, процентних пунктів) і в 2012-му становить 53%. Коли в рамках проекту Геллапа ми вимірювали очікування людей на 2012 рік, Україна посіла 44-те місце серед 50 досліджуваних країн за рівнем оптимізму (лише 6% населення України вірили в економічне зростання в 2012 році). А тим часом для відчуття щастя оптимізм конче потрібен.
Проте, судячи з наших даних, матеріальний рівень громадян протягом 2012 року трохи підвищився. Ми вимірюємо кількість бідних за показником, який близький до використовуваного економістами індексу «абсолютної бідності» - якому відсотку людей не вистачає грошей на їжу. З 1999 року до 2008-го кількість бідних скорочувалася швидкими темпами: за цей період вона впала на 40% (із 52 до 12%). Вважаю, що це одне з небагатьох вражаючих досягнень України. Але вже в 2009 році кількість бідних збільшилася до 20%, а потім почала повільно знижуватися, дійшовши на початку 2012 року до 16%. Нині ж у нашому останньому передвиборному опитуванні цей показник зменшився до 13% (не виключено, що на зменшення вплинули передвиборні виплати). Також ми виділяємо когорту людей, подібну до європейського середнього класу: це люди, в яких достатньо засобів, щоб мати будинок, автомобіль, подорожувати за кордон, мати заощадження, купувати дорогі речі, словом, почуватися достатньо вільними матеріально. Їх було близько 10% у 2008 році, а під час кризи цей показник упав, і тепер не піднімається вище 5%.
- Скільки людей хочуть виїхати з України?
- Близько 14% хотіли б виїхати назавжди, а 18% - на деякий час. На мою думку, за нинішніх умов і перспектив, за того рівня недовіри фактично до всіх соціальних інститутів, крім Церкви й ЗМІ, це ще не так погано. Заступник директора Інституту соціології НАНУ Євген Головаха каже, що, судячи з їхнього моніторингового дослідження, наші люди - «стратегічні оптимісти»: вони вважають, що через десять років уже все буде добре. Вони тільки не вірять, що це буде досяжним за кілька років. Тобто стосовно сьогодення наші люди - «тактичні песимісти», адже привчали нас до «світлого майбутнього»…
- Чи дозволяє здоров’я нашим людям триматися на плаву в житейському морі?
- З 1995 року рівень здоров’я істотно зріс - якщо тоді тих, хто мав хороше здоров’я, було 22%, то тепер їх уже 41%. Кількість тих, у кого здоров’я погане, становило 30%, а нині - 16%. Почасти, гадаю, це пов’язано з успішною боротьбою з курінням та вживанням алкоголю. Характерно, що чим вища в людини освіта, тим вищий матеріальний рівень і краще здоров’я. Серед молоді 73% здорових людей (до речі, 2001 року було тільки 40%), а серед людей похилого віку від шістдесяти років і старших - тільки 9%.
- Чи не зрушують з точки опори наших людей стресові ситуації?
- Запитання про стресові ситуації досить показове, оскільки грунтується на фактах. Якщо брати 2000 рік, коли був високий рівень бідності, то пережити тяжку хворобу близьких довелося 22% опитаних, в 2010 році - 16, а в 2012-му - 11%. Пережили власну хворобу 20% респондентів в 2000 році, 14 - у 2010-му і 12% - у 2012-му. Переживали смерть близьких 16% громадян у 2000 році, 12 - у 2010-му і 7% - у 2012 році. За цими показниками є поліпшення. Дедалі менше людей втрачають роботу протягом року - з 12% 2000-го і 2010 року до 5,5% в 2012 році. Зневірилися в людях 2010 року 11% опитаних, а 2012 року - 8%. Тих, хто протягом року не переживав стресових ситуацій, трохи побільшало - з 31% 2010 року до 38% 2012-го.
Млява політика «виживання»
- А наскільки громадяни здатні до протесту?
- Тут головний показник - «я не готовий брати участь у жодних акціях соціального протесту». 2004 року не були готові до цього 33% населення. Це означає, що 67% були до протесту готові й частина з них згодом вийшла на Майдан. А нині не готові до протестів 60% респондентів. Такого рівня напруги в суспільстві, який був 2004 року, поки що не видно. Приміром, згодні збирати підписи під колективними відозвами всього 12% опитаних, а 2004 року таких було 16%, у санкціонованих мітингах і демонстраціях готові брати участь 14%, у 2004-му - 20%, брали б участь у страйках 4% громадян, 2004 року - 7%.
- Чи продовжують наші люди лавірувати між бажанням вступити в Європейський Союз і в союз Росії та Білорусі?
- Коли ми запитуємо, як би люди голосували, коли було б оголошено референдум із приводу вступу України в ЄС, то більшість із нас «за» -44%. «Проти» - 26%. Різниця доволі велика. Але коли ми запитуємо про вступ країни в союз із Росією та Білоруссю, думок «за» ще більше -68%. «Проти» - 17%.
- Тобто нам залишається «протягти» Росію та Білорусь у ЄС, щоб увійти в союз за ними?
- Ми ставили запитання, яких відносин українські громадяни хочуть із Росією. Виявилося, що лише 14% хотіли б об’єднатися в одну державу з Росією. Інші - за незалежність України. Скоріш, громадяни України хочуть у ЄС, але так, щоб не погіршити відносин зі східним сусідом. Переважна більшість наших громадян (72%) хочуть «особливих» відносин із Росією: щоб Україна була незалежною державою (за цей час ситуація змінилася так, що навіть у Криму більшість підтримує незалежність), але щоб із Росією не було віз і митниць.
- Сама Росія не так дорожить відносинами з Україною?
- Судячи з усього, керівництво Росії бачить об’єднання з Україною як перспективу, але оскільки влада багато й довго негативно висловлювалася про Україну, то відсоток росіян, які хотіли б об’єднатися з Україною, не вищий, ніж в Україні. Ми продовжували ставитися до росіян набагато краще, ніж вони до нас, до 2011 року - попри «газові війни», конфлікт у Грузії (90-92% населення ставилися до Росії добре або дуже добре всі ці роки, тоді як позитивне ставлення росіян до України коливалося від 29 до 70%). І тільки в 2011 році ставлення наших громадян до росіян почало погіршуватися, але все одно і далі залишається набагато кращим, ніж ставлення росіян до нас (сьогодні 83% українців ставляться добре до Росії та 64% росіян - добре до України). Парадоксально, що саме за Януковича, орієнтованого на близькі відносини з Росією, почало погіршуватися ставлення українців до Росії. Тепер, коли виникли конфлікти з Росією з приводу тих-таки цін на газ, в українських ЗМІ переважає негативне ставлення до Росії - вже позиція і українських ЗМІ, і влади, і опозиції однозначна, але ж раніше влада Ющенка була проти позиції Росії, а опозиція Януковича була «за», врівноважуючи громадську думку. У російських ЗМІ немає такої різноманітності, і тому російська громадська думка щодо цього більш керована.
А суспільство ж - ринково-феодальне!
- Нашим людям не залишається нічого іншого, як самотужки підтримувати себе в стані рівноваги з навколишнім світом. Чи можна сказати, що вони хоч трохи менше налаштовані на прояви державного патерналізму?
- Хіба що йдуть із життя ті групи населення, які народилися в СРСР. Але все одно на всіх виборах партії годують людей обіцянками і продовжують привчати до патерналізму. Вони намагаються обіцяти більше виплат, ніж умов для нормальної роботи.
З одного боку, дослідження показує, що люди нікому не вірять, але тим часом вважають, що держава повинна їм дуже допомагати, і паралельно має розвиватися ринкова економіка. Ці поняття важко суміщаються. Люди начебто й не вірять обіцянкам, але однаково формують вищі соціальні очікування, і вони ближче до соціалізму, ніж хотілося б для розвитку України. За такої сильної вертикалі влади, при залежності від влади судів знищується ядро ринкової економіки - вільна конкуренція. І тому люди, які мають «дах», мають доступ до влади, - можуть використовувати різні важелі для того, щоб усувати та обмежувати конкуренцію. Так зникає з нашого життя вільне змагання. Усувається й політична конкуренція. І будується нове суспільство - ринково-феодальне, яке живе на патерналістських подачках.
Люди досі дуже розчаровані після сплеску суспільно-політичної активності, що стався на Майдані, їм дуже важко знову до неї повернутися. Хоча пропорційна частина парламентських виборів і пройшла начебто нормально (збіг даних екзит-полів і виборів показує, що фальсифікацій або не було, або вони не перевищували 2%), але до цього було ув’язнено головних політичних конкурентів влади. І, судячи з усього, в мажоритарній частині виборів використовувалося багато всіляких технологій фальсифікації. Можливо, основні порушення були до дня виборів: підкуп виборців, використання державних коштів для реклами, переслідування єдиного явно опозиційного телеканалу.
Та головна проблема в тому, що зникає система противаг, складається враження, що нинішнє керівництво хоче закріпити свою владу й унеможливити її зміну. Це дуже небезпечно. Очікування й надії звелися до мінімуму - нехай влада не проводить потрібних реформ, узагалі не так важливо, що вони там роблять, головне одне - щоб владу можна було змістити, якщо вона не влаштовує більшість громадян…