— Втомилася я, — поскаржилася одного разу мені сусідка на сходовому майданчику. — Моєму «недоліткові» скоро тридцять, а все ще в мене на шиї сидить. Добре, я пенсію одержую і в поліклініці підробляю. Хоча спробуй зараз знайти нормальну роботу...
Недавно вітчизняні психологи провели дослідження серед соціально дезадаптованих підлітків, котрі розв’язують усі життєві проблеми з допомогою алкоголю та наркотиків. У 79% з них улюблені заняття — «сидіти й балдіти під музику», «лежати й ні про що не думати», «нічого не робити». 69% на запитання, як вони уявляють своє майбутнє, чого прагнуть, чого намагаються досягти в житті, відповідають: «не знаю», «ніколи про це не думав», «а навіщо про це думати, хіба від мене щось залежить?» Ці хлопці й дівчата йдуть шляхом найменшого опору, просто змінюючи свій емоційний стан: якомога довше поспати, з’їсти щось смачненьке, втішитися спиртним або наркотиками.
«Страусина хвороба», — мовляв, якщо я не помічаю проблем, отже їх не існує, — сьогодні зачепила багатьох молодих людей. Причини? Вони походять із дитинства. Напевно, багато батьків не повірять, але саме вони найчастіше «підтинають крила» своїм дітям.
Звісно, ніхто не хоче виховати сина або доньку «страусом». Коли ж таке трапляється?
При надмірній опіці. За інерцією, звикнувши опікуватися немовлям, батьки продовжують і далі «стелити соломку» вже дорослій «дитинці» — силоміць нав’язують свої смаки, погляди, манеру поведінки, інтереси.
В авторитарних сім’ях, де заведено беззастережно підкорятися батькам. Емоційні стосунки там стримані, у дітей немає глибокого щиросердного контакту з батьками. Постійна батьківська суворість, гнітючий контроль з приводу та без і придушення ініціативи перешкоджають розвиватися дитячій прихильності і формують повагу та страх, але не любов.
Коли батьки надміру перебільшують здібності дитини і не помічають її негативних якостей. Зіштовхнувшись із реальністю, де звичного замилування немає, дитина, що не вміє переживати негативних емоцій, нерідко опиняється в стресовій ситуації, яка призводить до соці- альної дезадаптації.
Небажання або невміння стати господарем свого життя може сформуватися й тоді, коли діти — заручники батьківського настрою. Коли в матері чи батька хороший настрій, вони дитину хвалять, «заплющують очі» на різні пустощі й непослух. Коли дорослі не в гуморі, ті ж самі дитячі пустощі дратують. Відтак маля засвоює урок: те, що відбувається з ним, залежить не від його поведінки, а від цілком незрозумілих обставин.
Активна життєва позиція неможлива без чіткої самооцінки. Основа самооцінки закладається в перші роки життя дитини й залежить від того, як із нею поводяться батьки. Якщо батьки терплячі й терпимі, маля виросте з позитивним ставленням до себе. За умови муштри самооцінка буде низькою, неповноцінною. Тому любіть свою дитину. Її позитивне ставлення до себе — це основа психологічного виживання.
Не варто як надто захвалювати, так і принижувати дитину. Давайте оцінку саме вчинкам, а не особистості: не «Ти молодець», а «Мені приємно, що ти так учинив (учинила)». На недоліки треба вказувати, не ображаючи. І, звісно, оцінки мають бути об’єктивними.
Для формування самооцінки, вважає психолог Наталя Максимова, потрібно дати дитині можливість спробувати себе у найрізноманітніших видах діяльності. Проте не зайве пам’ятати, що перенапруження може викликати нервовий стрес, байдужість і, зрештою, — зневіру в собі. У таких випадках краще все-таки проконсультуватися з досвідченим психологом.
Коли успіхи дитини в певному виді діяльності хороші, давайте їй складніші завдання. Скажімо, якщо іноземну мову вона засвоює майже без зусиль, попросіть її перекласти для вас цікаву статтю, котра не видавалася російською. Або коли приготування омлету — пройдений етап, цілком можна доручити синові або дочці приготувати котлети. Головне, щоб усе розпочате доводилося до кінця.