За минулі роки війни 3 не перший населений пункт, що отримав свою порцію обстрілів і опинився під загрозою вимкнення тепла й електрики посеред зими.
Позаминулого року ситуація в Дебальцевому й Вуглегірську була на порядок страшнішою. Тоненьке, Опитне, Піски, Мар'їнка і багато інших невеликих населених пунктів на лінії зіткнення не перший рік живуть в очікуванні нового прильоту, нових холодів, з обладнаними підвалами й "тривожними валізками" напоготові. Проте саме Авдіївка стала несподівано унікальною точкою докладання безпрецедентних зусиль з допомоги місцевому населенню.
На містечко з населенням близько 15–17 тисяч людей за минулий тиждень обрушився потік гуманітарки, що обчислюється сотнями тонн.
Таке враження, що країна, яка вже звикла до млявоперебіжної війни, тільки й чекала моменту, коли знадобиться допомога в конкретній точці. Уперше більше ніж за рік пролунало слово "евакуація". У контексті не окремої сім'ї, а всього населеного пункту.
У першу ж добу волонтерські екіпажі, що відпрацювали схему евакуації ще у Слов'янську, виїхали до Авдіївки. Як не дивно, допомога їхня виявилася не те щоб зайвою, але не обов'язковою. Обласна адміністрація цього разу відреагувала миттєво, і автобусів, виділених для евакуації людей, вистачало, щоб за три рейси вивезти все місто. Та охочих евакуюватися виявилося менше трьох сотень. За перший тиждень з Авдіївки виїхало всього 118 дітей і 130 дорослих. Практично всіх поселили в санаторіях Донецької області. Через два-три дні, коли ситуація почала стабілізуватися, багато хто повернувся додому.
Держструктури цього разу здивували організованістю і готовністю включатися у процеси. У містечку оперативно розгорнули пункти обігріву, польові кухні, увімкнули пересувні генератори. Важких хворих про всяк випадок вивезли. Місця в області для поселення підготували. Порівняно з минулими роками - це справді відчутний якісний стрибок. Ті, хто вивозив людей з Дебальцева, добре пам'ятають, як це було раніше. Як жителів міста діставали з підвалів, у перервах між обстрілами, як нікуди було їх везти, як волонтери, що падали з ніг, риторично запитували: "Агов, державо, де ти?" І як держава сором'язливо мовчала.
Через добу після обстрілів Авдіївки і загрози зупинки "Коксохіма", до голів обладміністрацій звернувся Петро Порошенко. Текст звернення висить на сайтах усіх адміністрацій країни:
"Президент України доручив обласним держадміністраціям надати допомогу Авдіївці
Президент Петро Порошенко дав доручення головам обласних та Київської міської державних адміністрацій вжити невідкладних заходів щодо надання гуманітарної допомоги мешканцям Авдіївки, які постраждали внаслідок артилерійських та ракетних обстрілів з боку російських бойовиків.
В результаті обстрілів у Авдіївці припинене електропостачання, обмежене теплопостачання та водопостачання.
В переліку першочергових заходів - забезпечення теплим одягом, дизпаливом, засобами обігріву, продуктами харчування тощо.
Глава держави також доручив опрацювати питання щодо визначення місць для тимчасового розміщення мешканців Авдіївки, у разі виникнення необхідності їх евакуації з міста".
Допомогу для жителів Авдіївки збирали й збирають усі й повсюдно. Допомога настільки різноманітна, що деякі випадки мають геть анекдотичний характер.
Наприклад, у дитячому садку Борисполя дітей попросили принести, крім усього іншого, сокири й відра. А в школах Вінниці - по буханцю хліба. Навіть якщо припустити, що вистачило б здорового глузду хліб з Вінниці в Авдіївку не везти, то сухарі з нього, за рахунок вартості транспортування, зрівнялися б на місці у ціні з м'ясом.
У школах Солом'янського району Києва батьки отримали такі повідомлення: "Шановні батьки! ****** (класний керівник) передає термінову інформацію!
Завтра вранці привезуть евакуйованих дітей з Авдіївки. Прохання вранці передати через дітей (по можливості) теплі речі, іграшки, постільну білизну, рушники, крупи, печиво, засоби особистої гігієни. Спасибі".
При цьому до пуття сказати, скільки дітей, куди оселили і чого конкретно вони потребують, учителі не змогли, посилаючись на телефонограму з відділу освіти. Там, своєю чергою, поняття не мають, звідки взялися ці діти. Стверджують, що допомогу збирали безпосередньо в Авдіївку, а якщо хтось там щось не зрозумів з телефонограми, то це недогляд на місці.
До речі, діти Солом'янського району в результаті зібрали близько п'яти тонн допомоги. Сортували й пакували разом з учителями, відвозити в пункт збору по місту допомагали батьки на своїх машинах і Червоний Хрест.
В одному тільки Києві було організовано близько 30 пунктів збору. Це не беручи до уваги десятків волонтерських організацій, які звично пакували допомогу й торованим шляхом відвозили в Авдіївку. Підрахувати хоча б приблизно, скільки всього було зібрано і передано за ці дні, неможливо. Ось тільки деякі цифри.
2 лютого 2017-го в Авдіївку з Дніпропетровщини відправили 40 тонн гуманітарної допомоги: питну воду, крупи, масло, хліб, тушонку, консерви, макаронні вироби, цукор, чай, ковбасу.
2 лютого з Харкова відправили гуманітарний вантаж у Донецьку область для надання допомоги жителям Авдіївки, вантаж складається з понад 20 тонн продуктів, зокрема: 5850 кг борошна, 1860 кг макаронних виробів, 2100 кг круп, 1500 кг цукру, 6200 кг овочів, 650 кг кондитерських виробів і 1000 кг хлібобулочних виробів, а також з тушонки, ковбасних виробів, масла, сирів і питної води. Крім того, в Авдіївку відправили понад 50 кг мила, 120 кг пральних засобів, ліки й перев'язні матеріали, 10 дизель- і бензогенераторів, стільки ж теплоелектрообігрівачів, 10 тонн дизельного палива і 10 тонн бензину.
2 лютого Рівненська область направила допомогу жителям Авдіївки. За два дні райони області зібрали 40 тонн гуманітарної допомоги. Також передали 14 твердопаливних котлів і 4 електрогенератори. Лісники області привезли понад 25 тонн дров, а рівненські фармацевти зібрали ліків і перев'язних матеріалів на понад 50 тис. грн.
5 лютого Житомир відправив у бік Авдіївки 100 тонн гуманітарної допомоги, зокрема 22 тонни пального, 22 тонни паливних брикетів, 24 генератори, а також одну пересувну котельню.
5 лютого Вінницька єпархія УПЦ відправила в Авдіївку КамАЗ із 20 тоннами допомоги, що включає теплий одяг, харчі, засоби гігієни.
Усі великі фонди й міжнародні донори долучилися з першого дня, перенаправивши в Авдіївку всі вільні ресурси.
Так, агентство ООН у справах біженців доправило 40 тонн гуманітарної допомоги. Крім будівельного брезенту - предмети першої необхідності для 2000 людей, включаючи 2000 ковдр, 500 наборів постільної білизни й рушників, кухонне начиння, каністри для води, відра і теплий одяг.
"Карітас" ще в першу добу розгорнули намет для обігріву поруч із МНС на стадіоні "Хімік" і доправили в місто по тисячі продуктових наборів і наборів побутової хімії.
Червоний Хрест привіз в Авдіївку 3600 ковдр, 450 матраців, 1000 ліхтариків, 2000 свічок і 20 щитів, які можна використовувати для захисту будинків від осколків і куль. А також передав 400 ковдр у пункти обігріву.
World Food Programme заявила про виділення для жителів Авдіївки 7160 продуктових наборів.
Штаб Ріната Ахметова доправив в Авдіївку 10 тонн продуктів: крупи, макарони, паштет, горох, соняшникову олію, цукор, чай, каву, воду, а також одноразовий посуд для організації МНС гарячого харчування.
ADRA - 120 гігієнічних наборів, 2500 свічок для будинків, що залишилися без світла, і два 3000-літрові баки питної води.
На пальцях можна перерахувати політиків, які в ці дні не приїхали в Авдіївку. Тут навіть лічити немає сенсу. Від "героїчного" Вілкула, який повідомив у ФБ 31 січня, що везе в Авдіївку паливо, бо "Будь проклята, війна!", до активістів від БПП з генераторами й бензопилами. Такої кількості впізнаваних осіб, як за минулий тиждень, тиха Авдіївка не бачила з часів свого заснування. Хтось привозив допомогу, хтось приїжджав "з інспекцією", хтось відверто готувався до майбутніх виборів.
Не оминула масова істерія збирання допомоги й волонтерів, які не перший рік допомагають у всіх напрямках. Хвиля постів про замерзаючих голодних дітей прокотилася соцмережами, інтенсивністю нітрохи не поступаючись часам Майдану. Збирали все: теплі речі, іграшки, ліки, генератори, продукти, гроші "на доїхати", вперто не помічаючи, що потік допомоги явно перевищує запити маленької Авдіївки. Що в зруйнованих будинках потрібніші будматеріали, а не іграшки. І що теплі речі не зовсім те, через що варто гнати машину за 700 км. Що люди здебільшого живуть у своїх будинках, і тепла куртка, светр і шкарпетки в них є за умовчанням.
Хтось, що вже гріха таїти, вирішив, користуючись випадком, грошей зібрати. Номери карток, якими в ці дні рясніли соцмережі, далеко не всі були "старі, перевірені, надійні". "Волонтерів Авдіївки" несподівано виявилося чи не більше, ніж місцевих жителів.
У когось спрацював інстинкт "без мене там точно не впораються", комусь важливо було зробити фото на тлі, хтось просто піддався хвилі "всі побігли, і я побіг".
Лише одиниці з тих, хто приїхав, включилися в роботу насправді. А її таки було чимало. Не було проблеми з нестачею гуманітарки, проблема була з тим, щоб правильно її розподілити. Найскладнішим із вивозом людей був не брак транспорту, а брак розуміння, навіщо їхати.
"Мої рідні два дні ходять на стадіон, стоять у черзі і не можуть достоятися".
"У мами дуже болить серце, вона боїться і майже весь час сидить у підвалі".
"Дівчина плакала, їй для дитини памперси потрібні були, а в чергу навіть не поткнешся".
"Гуманітарку видають на стадіоні. А як туди добратися тим, хто не ходить?"
"Ну й, звичайно, відразу організували каруселі - у черзі одні й ті самі неприємні обличчя, хтось складає списки, хтось продає в черзі місця".
"Наші стали в центрі міста, видають з машини. А я знаю, що в Старій Авдіївці є інваліди, яким треба відвезти. Але вони не можуть туди доїхати. Тому отримають ті, хто підійде".
"Ну й куди я поїду? Кому я там потрібна? Тут - дім, поїду - розграбують, куди повертатися?"
"Та хто нас там чекає? Всі ж вважають, що тут самі сепари".
Хвиля постів про те, що в Авдіївці більшість жителів чекають на "русский мир", інтенсивністю нічим не поступалася в ці дні хвилі "Врятуємо Авдіївку". Вкотре з далекої полиці витягли одне-єдине старе відео часів референдуму й активно його розганяли по всіх ресурсах з патетичним: "Дивіться, кого рятувати збираєтеся? От нехай тепер у Рашку й валять". Перші дні після обстрілів, коли місто буквально накрило допомогою з усіх боків, хвиля про невдячних прихильників "русского мира" пішла по другому колу.
Як це найчастіше буває там, де з'являється щось у великих кількостях і безплатно, першими й найгучнішими виявилися ті, кому "всього й чимбільше" і "нам винні, бо ми постраждалі". Саме вони кричать голосніше за всіх, стоять у черзі по п'ять разів і при цьому на всі заставки проклинають тих, хто дав їм "кашу без м'яса" або "мало шампуню, мені не вистачить". Саме в них часто житло ціле, у льосі запаси, але раз дають - умри, але отримай. Саме завдяки їм у стороннього спостерігача створюється враження, що тут такі всі, і жодного сенсу заради них старатися немає. Їх не так багато. Але за ними не видно інших. Хоч як це сумно…
Усього через два-три дні після початку обстрілів ситуація в Авдіївці почала загрожувати перетворитися на "гуманітарну катастрофу навиворіт". Коли в місті спостерігається явний надлишок ресурсів, помножений на відсутність грамотного контролю в розподілі. Попри те що видача на стадіоні проводилася під контролем поліції і військових, максимум, що було їм по силах, - не допустити бійок у черзі.
Окремі гуманітарні місії і волонтерські організації пішли старим, перевіреним шляхом: або тільки багатодітним сім'ям, або тільки старим, або тільки самотнім матерям. Ці категорії відстежити значно легше за наявності документів, але проконтролювати, хто насправді потребує допомоги, а хто ні, в кого постраждало житло, а в кого в порядку, хто отримує виплати вчасно, а хто сидить на хлібі й воді, в такому потоці неможливо. Як неможливо пояснити тим, хто караванами везе допомогу в Авдіївку, що там потрібні не теплі речі, а будматеріали і паливо. Іншого цілком достатньо.
3 лютого ДонОДА ухвалила єдино правильне в цій ситуації рішення і оголосила про створення логістичного центру в Краматорську. Щоб мати можливість акумулювати, сортувати і перерозподіляти отриману допомогу не тільки в Авдіївку, а й в інші населені пункти. Оскільки того, що вже зібрано, з головою вистачить не на одне місто прифронтової зони. Залишається тільки питання грамотної логістики.
P.S. А тим часом то тут, то там з'являються нові розповіді про голодних дітей в Авдіївці, з обов'язковим номером картки наприкінці. Страсті за Авдіївкою тривають.