Спроба виявити канали раннього, XVI - першої половини XVII ст., транзиту терміна «степ» з Росії до Англії (див. «Степи і смаглява леді сонетів», DT.UA, №10, 17.03.2012 р.) успіхом не увінчалася. І все ж на Англію слід звернути особливу увагу. Бо цілком може виявитися, що слово поширювалося іншими, значно давнішими і складнішими маршрутами. І російська версія тут узагалі ні при чому. Вся річ у тому, що Британія була колонією Римської імперії...
Глибоке британське коріння
Отже, у письмовій англійській, якщо вірити М.Фасмеру, слово «степ» вперше з’явилося в комедії «Сон у літню ніч», написаній між 1594 і 1596 роками. Тобто раніше, ніж у російській літературі. Якої, втім, за часів Шекспіра фактично не було - ось і не зафіксувала. Сло-
во ж це, мабуть, побутувало в розмовній мові. Не дарма етимологічні словники стверджують, що воно потрапило до Британії через Німеччину з російської мови. Але жодних слідів такого раннього запозичення попередній аналіз німецьких джерел не виявляє.
Заодно зазначимо, що нас не цікавлять спекулятивні версії походження, наприклад, від староверхньо- і середньонімецького stepfen, старошведського stapfen і навіть старосаксонського steppian - ступати, йти (є й інші варіанти - слов’янське «степ» у значенні холка коня або собаки). Ми шукаємо шляхи поширення усталеного ландшафтного терміна, а не займаємося властиво етимологією. Це справа професійних філологів та лінгвістів.
Шукаємо - і не знаходимо. Так, у докладному «Путешествии в Московию» (1663 р.) австрійця А.Мейєрберга терміна немає, як і в «Полном описании России» саксонця Г.Шлейсінгера (1687). А ці ж праці належать до часу, коли слово було відоме С.Коллінзу і П.Гордону, тобто загальновідоме, оскільки степові справи вже великою мірою визначали політику Москви. У російському перекладі книжки Мейєрберга (А.Шемякін, 1873-1874 рр.) пишеться про ногайські степи? Це вільності перекладу. Латинський оригінал мені не доступний, але у французькому виданні 1858 р. читаємо: Le desert Nagais - ногайська пустеля.
Однак поки що немає потреби заглиблюватися в німецькі, польські, литовські, українські та інші джерела. Оскільки, всупереч авторитетним О.Трубачову та М.Фасмеру, і вже тим більше загальноприйнятій версії, термін steppe в шуканому сенсі трапляється в англійських текстах із кінця... XIV ст.! Так, Webster’s Online Dictionary повідомляє, з посиланням на Barnhart Concise Dictionary of Etymology by Robert K. Barnhart, що «Date «Steppe» was first used in popular English literature: sometime before 1379» (термін «степ» було вперше використано в популярній англійській літературі до 1379 р.).
Якщо термін побутує в популярній, тобто масовій, літературі (хоч би що це означало в ті часи), то він давно і добре відомий. Але не англосакси й нормани винайшли його. Вони ті ще степовики! І про яку літературу йдеться? Після битви при Гастінгсі в Англії панувала так звана англо-нормандська література, зросла роль латини (можливо, це важливо для наших пошуків), і лише через століття знову з’являються тексти англосаксонською (в основному переклади з англо-французької). Так в англійську пробралися численні норманізми, галліцизми й латинізми.
Нова англійська, синтез англосаксонської і французької, формується до XIVст., але й англо-нормандська не зникає. Вона залишається мовою судочинства (до
1731 р.!), університетської науки, хронік та художньої літератури. Нормандський діалект також служив «лінгва франка», мовою міжнародного спілкування купців та моряків від Британії до Палестини, «робочою мовою» хрестових походів і держав хрестоносців. Під час Столітньої війни англо-нормандська збагачується паризькими елементами, перетворюючись на таку собі «френгліш» верхівки суспільства. Переставши бути рідною і витісняючись з усіх сфер життя, вона зберегла важливу суспільну роль, і навіть закон 1373 р. про обов’язкове використання англійської при веденні діловодства написаний французькою!
Як бачимо, у мовному плані англійська література виключно багата, в неї розгалужене коріння, і пошуки терміна «степ» можуть завести нас у Нормандію й далі, на Схід - разом із хрестоносцями. Що цікаво, час його фіксації в літературі збігається з появою перших великих письменників: Джеффрі Чосера (1340-
1400 рр.), який завершив епоху англо-нормандської і відкрив історію нової англійської літератури, і Джона Вікліфа (1320-1384 рр.), викривача папи й духовенства, попередника Реформації та перекладача Біблії англійською мовою.
Повертаючись у зв’язку з цим до Шекспіра, зазначимо, що театр - синтетичне мистецтво, яке поєднує текст і видовище, - став в Англії справді народним, відкритим для всіх, газетою і клубом одночасно. Спектаклі ставилися у дворах і тавернах, у замках і палацах. Актори, переслідувані владою та пуританами, зверталися по заступництво до аристократів, добившись зрештою визнання: перший королівський патент було видано трупі графа Лейстера у 1574 р., перший театр побудовано в Лондоні 1576-го. І якщо слово «степ» звучало в літературі, то... неминуча його поява на сцені.
Тема ця заслуговує окремого дослідження, ми ж повернемося до пошуку найбільш ранніх каналів, якими термін міг потрапити до Британії. Можливо, від авар? Вони осіли в Європі саме на час англосаксонського завоювання Альбіону. І якщо слов’яни перейняли від них слова «корогва», «каган», то разом із саксами могли запозичити й слово «степ». Чи не могли? Авари контактували лише з південними саксами, що не мали стосунку до Британії, до того ж, швидше за все, не були іранцями, а в інших азійських мовах немає слів, із якими можна порівняти термін. Якщо ж зайшла мова про іранське коріння, то чи не придивитися до аланів?
По-перше, в союзі з готами і вандалами вони вдалися до нищівного Drang nah West кінця IV - початку V ст., заснувавши королівства в Італії, Галлії, Іспанії та Африці і поваливши античну цивілізацію. Могли степовики принести в Європу свою назву степу? Могли. По-друге, мало хто заперечує скіфо-сарматський вплив на антів, і, поряд із автохтонною, варязькою та хозарською гіпотезами генезису Русі, побутує й аланська (до речі, про слов’янське братство: македонські історики взагалі не вважають антів слов’янами)! На користь цієї гіпотези свідчить збереження на сході України та в південній Росії аланської топоніміки і поширення у жителів цього регіону гаплогрупи G, що найчастіше трапляється в осетин і пов’язується з аланами. Так термін міг потрапити й на Русь, але та з’явиться нескоро. А поки що всі шляхи ведуть у Рим...
Вагоме слово Риму
На жаль, якщо ономастика французьких назв дозволяє судити про місця перебування і розселення аланів, то до Британії вони не добралися. Зате відомо про родинні їм сарматські іраномовні племена, з допомогою яких слово «степ» могло потрапити сюди ще у II ст.! Сам Овідій писав про них у своєму засланні. Це були язиги.
Взимку 173-174 рр. після Р.Х., під час Маркоманської війни легіони Марка Аврелія зійшлися з ними на кризі Дунаю. Непідковані коні ковзали, падали, вибивалися з сил, і врешті-решт прославлена важка броньована кіннота сарматів була розгромлена римською піхотою. За умовами договору 175 року, язиги дали в римську армію 8 тис. кавалеристів, причому 5500 осіб послали до Британії. Частина їх служила в Ланкаширі, де біля Рібчестера збереглися рештки принципії (штаб-квартири) колонії Bremetennacum veteranorum, заснованої XX Переможним легіоном ще за імператора Веспасіана.
Так дослідження в англійському напрямі несподівано повертає нас до, мабуть, найбільш переконливої, хоч і мало підтвердженої іранської етимології слова, примушуючи звернути увагу на Північне Причорномор’я. Тобто туди, куди і слід, за логікою речей, - у наші степи, де, судячи з усього, і мав з’явитися цей термін!
Недарма відомий філолог О.Трубачов констатував: «...лінгвістична концепція індоєвропейського Північного Причорномор’я перебуває в сучасному порівняльно-історичному мовознавстві цілковито під знаком своєрідного «паніранізму». В.Абаєв у книжці «Осетинська мова і фольклор» висунув тезу: «Все, що не пояснене з іранської, найчастіше взагалі не піддається поясненню».
Навряд чи проти диких піктів була потрібна така маса блискучої кінноти, і до нас дійшли відомості лише про першу сарматську алу, як називалися етнічні загони кавалерії союзників Риму. Гадаю, багато читачів пам’ятають дзвін копит сирійської али і кавалерійський плащ вершника Понтія Пілата. Звідки він, той, хто умив руки, - чи не з чорноморських степів часом?
Під Рібчестером давно тривають розкопки, і на могильному камені RIB 595 зберігся напис «DM... DECVRIO AL SARMATARVM» (духам покійних (і) ... декуріону сарматської али). Мабуть, район був важливим центром конярства та підготовки кавалеристів, що побічно підтверджує напис на камені III століття (RIB 594). Поставив його на могилі молодої дружини і сина Юліус Максимус, який обіймав посаду singularius consularis - легата з консульським рангом, що досить незвично і підкреслює особливе значення принципії. Зазвичай такими таборами командували префекти, консуляри ж очолювали війська всієї провінції!
Ці написи плюс нове елітне селище Сарматська долина з досить дорогим, за американськими мірками, житлом - усе, що залишилося від ланкаширських сарматів. Але південніше, у Честерському Дева, в 1890 р. знайдено фрагмент плити кінця II - початку III ст. із зображенням драконарія, молодшого офіцера кавалерії, що несе draco - своєрідний прапор али, запозичений у кочівників, яскраву матерчату трубу з металевою головою дракона. Від вітру або під час скачки вона надувалася, слугувала орієнтиром і, можливо, видавала страхітливі звуки.
Зображення цього штандарта й панцирної сарматської кавалерії можна бачити на рельєфах колони Траяна (сармати були союзниками даків), але в самій римській армії драко з’явилися саме у II ст. у зв’язку із залученням загонів сарматських катафрактаріїв. До речі, британська кіннота й тепер називається драгунами (dragoons), а деякі дослідники зводять традиції середньовічного європейського рицарства (у тому числі облачення і озброєння, моральний кодекс та ідеологію військової еліти) до сарматської військової культури. Аланську основу виявили навіть у легендах про короля Артура та рицарів Круглого столу!
Можливо, сармати - і є та нитка, що пов’язує і пояснює всі загадки, у тому числі й наявність слова в мертвій латині. Вона тягнеться в минуле через осетинську мову (наступницю аланської). І хоча «степ» осетинською звучить незнайомо - «бидир», є й близькі за смислом та звучанням слова. Той-таки Фасмер пише: «Бейлі вважає степ родинним осетинському T’æpæn - «плоский, рівний». Йому заперечують, що етимологія Бейлі, яка зводить це слово до іранського Tap - «плоский», має бути відкинута, бо, як і осетинське T’æpæn - «плоский, присадкуватий, низький; низина, площина», походить від тюркського Tapan ~ taban - «підошва; плоске місце». Але іранський корінь у античних іраномовних аланів і сарматів більш імовірний, ніж тюркський.
Так, нитка тонка. Не так багато язигів осіло в Британії, і перша Сарматська ала вже на середину
III ст. втрачає назву, ставши звичайною номерною частиною. Воїни-сармати загинули в боях і померли від старості, ті ж, кому вдалося завести сім’ю, романізувалися (дослідники відзначають разючу схильність аланів до асиміляції і навряд чи близькоспоріднені їм язиги вирізнялися особливою замкнутістю), їхні діти та внуки забули рідну мову, вона зазвичай переймається від матері. Навіть від більш пізніх (середини V ст.) багатолюдних поселень аланів у Франції залишилося лише кілька топонімів. Утім, етимологією терміна «степ» у французькій мові потрібно зайнятися окремо.
І все ж порівняння англійських і осетинських слів примушує замислитися: вражаючі збіги трапляються в мовах таких далеких один від одного народів! Наприклад: arm – арм, narrow – нарæг, middle – мидæгаей, all – али, another – æндæр, kourt – кæрт, foot – фад, dress – дарæс, murder – мард, what – уат, devil – ивал, name – ном, my – мæ, food – фут, enter – антæр, door – дуар, egg – аіг Степ степом, однак такий грунтовний сарматський вплив на англійську малоймовірний. Химерне переплетіння пагонів протоіндоєвропейського коріння? Але щось пагони ці помітно германізовані, причому не так на готський манер (алани багато часу провели і часто родичалися з готами), як на англосаксонський, та ще й під впливом старофранцузької. Хай там як, а виключати іранську версію не можна, тим більше що вона природно породжує козацьку версію походження нашого терміна.