Питання — як і коли народжувати дитину і чи народжувати взагалі, а якщо не народжувати, то в який спосіб розв’язати цю проблему, — мають для жінки, порівняно з чоловіком, цілком особливе значення. Конкретне вирішення цих питань залежить від соціальної приналежності жінки, її віку, місця проживання і житлових умов, а також від історичного часу та соціально-культурних обставин, у яких вона живе.
Пам’ятаєте душевно теплий і дуже зворушливий фільм 80-х років «Якось двадцять літ по тому» із Наталею Гундарєвою у головній ролі, який розповідає про нелегку, та однак щасливу долю багатодітної сім’ї? Навіть тоді, двадцять-тридцять років тому, така багатодітність викликала легкий подив, хоча пропаганду і підтримку материнства радянською державою не можна порівняти із сьогоднішньою (Гундарєва при всьому тому ще й сосиски кілограмами купувала!). У наш час багатодітна сім’я викликає уже не просто подив, а роздратування і навіть обурення, особливо коли фінансове становище такої сім’ї (а сьогодні, на жаль, за поодинокими винятками, це саме так) далеке від оптимального. Сьогодні навіть народження однієї дитини інколи викликає нездоланні фінансові труднощі, то «навіщо ж плодити жебраків?»
Нещодавно подруга розповіла мені історію своєї сусідки. Кругла сирота, дівчина років двадцяти із середньою шкільною освітою та доходами, нижчими від середніх, зустрічалася протягом року з коханим хлопцем. Менструальний цикл був нерегулярним, і вагітність вона виявила лише на п’ятому місяці, коли аборт робити було вже пізно. Вона народила дівчинку і не залишила її в пологовому будинку, хоча сьогодні кожному зрозуміло, що, не маючи матеріальної підтримки рідних і близьких, а тільки за ті гроші, які держава сплачує жінкам, що перебувають у декретній відпустці, прогодувати себе й дитину неможливо (а коханий на той час зник у невідомому напрямку). Добре, що будинок старий, і сусіди, які знають одне одного багато років, підтримали її і морально, і матеріально.
Співчуття і співпереживання сьогодні трапляються нечасто. Та й жінка в такому становищі рідко наважиться народити (або залишити у себе) дитину. І навіть новий Сімейний кодекс, відповідно до якого жінка зобов’язана забрати дитину з пологового будинку і лише потім може передати її на піклування іншої особи чи держави, розв’яже проблему тільки частково. Хтось, вимушено провівши з малюком певний час, можливо, перейметься до нього любов’ю і вирішить піклуватися про нього. Але доведена до розпачу і не обтяжена моральними міркуваннями жінка запросто може залишити дитину в першому сміттєвому бачку, котрий трапиться дорогою від пологового будинку. Такі історії — далеко не рідкість. Добре, якщо надворі — літо.
Розповіді старшого покоління про його набагато більші матеріальні та фізичні труднощі, пов’язані з народженням малюка, втішають мало, а лише викликають жах і нерозуміння — як у таких умовах можна було почуватися щасливими. Спробувавши кращого, до гіршого повертатися дуже не хочеться: «Немає грошей, нічого й дітей заводити». (Про наслідки таких переконань нам сповістять результати перепису населення, прогнози якого щодо кількості населення України були не занадто втішними.)
Протягом усієї історії більшість людських суспільств вдавалися до спроб регулювати народжуваність. Опис операції аборту вчені виявляють ще в давньокитайських текстах, датованих третім тисячоліттям до нашої ери. Згадки про аборт є в давньогрецькій і римській літературі та в писаннях ісламських медиків епохи Середньовіччя. Методами вигнання плоду були не лише відвари з трав, а й масаж матки, гарячі ванни, підняття чогось важкого, стрибки з висоти тощо, а також магія. Антрополог Жорж Деверо, зокрема, пише: «Є всі підстави вважати, що аборт був загальним і універсальним феноменом, і навіть неможливо уявити собі суспільну систему, в якій жінки не вдавалися б до аборту».
Однак лише в наш час застосування контрацепції і, зокрема аборту як засобу, що допомагає на сто відсотків позбутися небажаної вагітності, стало настільки повсюдним, що вплинуло на демографічну ситуацію у світі.
Про аборти як про вбивство живої істоти і про їх шкоду для здоров’я самої жінки сьогодні говорять багато і голосно. Кожна жінка знає, що абортів слід уникати всіма можливими способами. Та, попри всі попередження, широку рекламу контрацептивних засобів і те, що сьогодні в аптеках вони — аж ніяк не дефіцит і представлені на вибір у різноманітному асортименті, — кількість офіційних абортів катастрофічно зростає. Більшість жінок цю процедуру, як і раніше, сприймають усього лише як надійний засіб позбутися небажаної вагітності. У нашій країні тільки 2% жінок віком до 40 років не зробили жодного аборту.
Звісно ж, бувають обставини, при яких аборт — єдиний вихід із ситуації. У кожної жінки ці обставини свої. Але трапляються й такі, хто, ще не відзначивши тридцятиріччя, встиг зробити аборт 11—13 разів. Звідки ця халатність щодо власного здоров’я, споконвічна, незрозуміла надія на «може, пронесе»? Адже разом із кількістю абортів в арифметичній прогресії збільшується і кількість безплідних подружніх пар.
Жінка, йдучи на аборт, не замислюється про те, що, можливо, назавжди позбавляє себе щасливої можливості стати матір’ю. Торік, як наслідок абортів, по всій Україні зареєстровано 15 тисяч позаматкових вагітностей. Покладатися на чудеса сучасної науки, яка дозволяє зачаття в пробірці, випадає далеко не завжди. За статистикою, лише 15% усіх штучно запліднених жінок можуть виносити і народити дитину. Причому не кожній вдається зробити це з першого разу. Низка невдалих спроб запліднення, викидні, біль, розпач, сили, час...
Та все ж заборона на аборти — теж не вихід. Навіть при розвинених установках на запобігання небажаній вагітності і доступності ефективних методів контрацепції жінки в усьому світі продовжують практикувати аборт. Наприклад, у США, де рівень використання контрацепції досить високий, кількість абортів становить близько півтора мільйона на рік. Є підстави гадати, що навіть у таких країнах, як Голландія та Данія, реальна кількість абортів істотно вища, бо статистика часто не враховує міні-абортів з малими термінами вагітності, які часто кваліфікуються як «регулювання менструального циклу».
Україна ж за кількістю абортів посідає одне з перших місць у Європі — втім, як і за найнижчим рівнем життя. Співвідношення кількості абортів та пологів в Україні, за різними даними, коливається від 135—145 до 100, у Західній Європі — 10—15:100. Однак офіційна статистика не враховує кількості всіх зроблених абортів, яка, за оцінками ряду фахівців, значно вища. А ось рівень застосування сучасних засобів контрацепції в Україні залишається порівняно невисоким.
Дослідники вважають, що співвідношення використання традиційних методів контрацепції та сучасних засобів, пропонованих службами планування сім’ї, різниться в різних країнах, і пов’язують ці розходження відмінностями в історії практики контрацепції та контролю народжуваності.
В Україні, як і в усьому Радянському Союзі, як історично сформована практика, починаючи з 20-х років (із перервою на двадцять років), був аборт. (Я чула, що в 70-х роках, аби зменшити кількість абортів по країні, лікарів зобов’язали пропонувати кожній жінці, яка зробила аборт, безплатно поставити спіраль. Траплялося, коли, поставивши відразу після аборту (ще під наркозом), що вважається неприпустимим, спіраль, лікар «забував» попередити про це саму жінку.) Тому, як вважають фахівці, поширеність застосування контрацепції у нас має бути явно нижчою, ніж у країнах Заходу, тому що аборт там був заборонений до середини 70-х років. До того ж аборт створив умови для формування установки на переривання небажаної вагітності, тоді як поширена на Заході практика контролю народжуваності була спрямована на її запобігання. Значною мірою така установка сприяла тому, що контрацептивна революція нас обминула. І наші лікарі ставляться до абортів значно легше, ніж на Заході.
Втім, слід визнати, що традиційна орієнтація системи охорони здоров’я на аборт як засіб контролю народжуваності потроху починає поступатися сучаснішим методам контролю. Про це більше знають, говорять і пишуть. Та, на жаль, контрацептиви в аптеках продаються без рецептів, і жінки експериментують із застосуванням їх на власний розсуд, часто не підозрюючи про наявні побічні ефекти. Нерідко розповсюджують контрацептиви люди без спеціальної підготовки, які діють за завданням фірм-виробників. Інколи інструкції, які вони отримують від представників виробника, зводяться до того, щоб за жодних обставин не брати на себе відповідальність за зроблений жінкою вибір того чи іншого препарату. Продавець зобов’язаний тільки надати інформацію про препарат, остаточний же вибір — за жінкою. Тим самим із виготовлювача знімається відповідальність за можливі наслідки застосування препарату.
Чи слід дивуватися, що інформованість жінок про засоби контрацепції — надзвичайно поверхова. В умовах, коли стандарту застосування оральної контрацепції немає, лікарі призначають контрацептиви «на око», без попереднього обстеження, а доступ до них практично не обмежений, — варто очікувати дуже згубних наслідків «планування сім’ї» для здоров’я жінок. Усе це дискредитує в очах сотень тисяч жінок не лише оральну контрацепцію, а й саму ідею запобігання небажаній вагітності.
Характерно, що лікарі, отримуючи інформацію про оральні контрацептиви, інструктуються в тому дусі, що істотних розходжень у мірі ризику від їх застосування для здоров’я жінки немає, хоча відомо, що це не так.
Важливу роль у цій роботі мають відігравати жіночі консультації, лікарі яких зобов’язані забезпечити популяризацію сучасних методів та засобів контрацепції і їх індивідуальний підбір з урахуванням побажання, віку, стану здоров’я жінки, кількості дітей, укладу життя, національних традицій та інших особливостей населення.
Лікарі акушерсько-гінекологічних стаціонарів повинні ширше рекомендувати і здійснювати контрацепцію після пологів, абортів та лікування гінекологічних захворювань з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнток. Велике значення для зниження частоти штучних абортів мають державні заходи, спрямовані на заохочення материнства, створення оптимальних умов для виховання дітей, розширення мережі пологових будинків, жіночих консультацій, дитячих дошкільних установ та дитячих поліклінік.