Незабаром після народження Адама Неша провели прес-конференцію. Проте вона була не такою великою, як міжнародна феєрія, присвячена народженню першої клонованої дитини.
Причиною, мабуть, є той факт, що народження Адама не має нічого спільного з культами НЛО, непорочним зачаттям і секретними лабораторіями в невстановлених країнах. Та, на відміну від недоведеного клонування Єви, Адам дозволяє уявити майбутнє людської репродукції. По-перше, він справді має гени, за допомогою яких був створений, і це доведено. І ще важливіше, що ці гени не просто копіюють аналогічні, взяті в інших людей, а їх спеціально відбирають, щоб наділити Адама певними особливостями.
На сьогодні дві могутні наукові галузі починають активно працювати над зміною людської репродукції. Одна з них — це репродуктивні технології, досить розвинені та досконалі, й друга — наукові знання в сфері людської генетики, які також активно розвиваються.
Об’єднання цих двох галузей уже дозволяє батькам відбирати деякі гени, які вони згодом передадуть своїм дітям. Якось ці технології допоможуть навіть створити такі гени та властивості, яких до цього ніколи не було. І, можливо, наші правнуки житимуть довше, будуть здоровішими, сильнішими й набагато розумнішими.
У батьків Адама Неша (Єнглвуд, штат Колорадо), до його народження в серпні 2000 року, уже була одна дитина, дочка Моллі, яка страждала від рідкісного захворювання — анемії Фанконі. Неші хотіли бути переконаними, що Адам не успадкує генетичний дефект, через який його сестра народилася з безліччю уроджених вад.
Та їм також хотілося, щоб Адам був носієм однієї з генетичних характеристик Моллі. Їхня дочка померла б без трансплантата кісткового мозку, тому Адам повинен був мати той самий тип тканини, що й у Моллі. Це дозволило б брату стати донором для сестри.
За допомогою лікаря Юрія Верлінського, з Інституту репродуктивної генетики в Чикаго, Неші створили кілька десятків ембріонів за допомогою запліднення in vitro і вибрали один, із найпридатнішими генетичними характеристиками.
Цей ембріон і став Адамом.
Верлінський використовує аналогічну процедуру для допомоги батькам із гемофілією і серпоподібною клітинною анемією, щоб їхнім дітям не передалися ці захворювання. Він також переконаний, що немолоді жінки, які схильні до народження дітей із синдромом Дауна, можуть народити здорових малюків. Нещодавно з його допомогою в 30-річної жінки з раннім проявом хвороби Альцгеймера, народилася здорова дитина без схильності до такого захворювання.
Верлінський не модифікує ембріони, які він імплантує. Він просто створює певну кількість ембріонів методом запліднення in vitro, досліджує їх на наявність будь-яких бажаних властивостей (як правило, це відсутність певного генетичного дефекту), а потім імплантує ембріон, який більше за інші відповідає заданим критеріям. Таким чином батьки проходять процедуру, яка називається PGD (передімплантаційний генетичний діагноз), із метою попередження спадкових захворювань у їхніх дітей.
Використовувати цю технологію з метою удосконалення зовнішнього вигляду дитини поки що неможливо, частково тому, що PGD просто проводить селекцію генів двох конкретних майбутніх батьків, у яких уже закладені такі характеристики. Це означає, що, приміром, зростання та розумові здібності дитини лімітуються генами батьків. Крім того, на такі згадані вище характеристики впливає велика кількість різноманітних генів, що робить малоймовірним той факт, що всі кращі гени опиняться в одному ембріоні.
Така діяльність лікаря Верлінського здається важливою і корисною для суспільства, але є критики, які звинувачують його в тому, що він втручається у справи Божі — створює «спроектованих» дітей і взагалі намагається обдурити Матінку Природу. Однак сам лікар не звертає на них уваги, а його пацієнт Адам, якому вже два роки, мабуть, стане чудовим донором кісткового мозку для своєї семирічної сестрички Моллі.