Картини художника Юрія Пацана наповнені світлом, попри те, що розвиткові таланту передували більш ніж трагічні події. Десять років тому він потрапив в аварію. З лікарні вийшов із діагнозом-вироком: компресійний перелом хребця, розрив спинного мозку і як наслідок — практична нерухомість. Але те, що не вбиває, робить сильнішим. Ноги Юрію замінив мольберт — він почав писати картини. Пензлеві художника належать понад дві тисячі полотен. Він бере участь в українських і міжнародних виставках, є членом Академії народної творчості інвалідів і нагороджений орденом «За заслуги».
Уроки виживання
Юрій Пацан ніколи не хотів бути художником. Освіта — Індустріальний технікум в Ірпені. Після технікуму — армія, адже кожен справжній чоловік мусив служити Батьківщині, тоді ще — Радянському Союзу.
Аварія, що кардинально змінила життя, сталася 1999 року, коли Юрієві виповнилося 36 років. Як у шкільній задачі, із пункту «А» виїхав чоловік, із пункту «Б» вийшла корова. У пункті «В», за умовами задачі, чоловік мусив корову збити і припинити її земне існування, оплативши втрату готівкою. І це було б правильним рішенням. Але чоловік корову пошкодував. Аби уникнути зіткнення, різко крутонув кермо. Рух автомобіля зупинив бетонний стовп. Як сказали механіки — після удару такої сили автомобіль відновленню не підлягав. Та водій залишився живий. Хірурги реанімації зауважували — «хлопець у сорочці народився» і латали порвані легені, «підшивали» м’язи, складали роздроблені кістки. Молодий дужий організм боровся.
Знадобилося півтора року реабілітаційних процедур. Юрія Пацана відправили додому, до жінки і дочок, з умовою, що рідні самі займуться профілактикою пролежнів і відновленням тонусу м’язів. Щоденні багатогодинні вправи з гантелями та гирею, підтягування на поперечині і масажі дали позитивний результат — чоловік, якому лікарі пророкували провести залишок життя в горизонтальному положенні, зміг сісти. Хоча, коли Пацана щойно після лікарні внесли у квартиру на восьмому поверсі і поклали на ліжко, думка про те, що так буде завжди і що тепер його доля — перетворитися з годувальника сім’ї на тягар, доводила до нервових зривів.
Від інвалідного візка Юрій відмовлявся навідріз — був твердо переконаний, що коли сяде візок, то вже ніколи не зможе звестися на ноги. Іноді доходило до абсурду, розповідає Тетяна, дружина Юрія: «Ми зробили ремонт у кухні, а Юрій відмовився їхати дивитися його на візку. І пішов... на руках, а я притримувала його ноги». Сьогодні ця історія викликає у подружжя усмішку, а тоді... Тоді тільки сильний характер Юрія і безмірна любов Тетяни допомогли подолати складну ситуацію.
До речі, із візком художника примирило перебування в Саках, у санаторії імені Бурденка. Там, де лікуються спинальники з усієї України, візок — не лише засіб пересування, а засіб для зближення та спілкування.
Характер — це доля
Стрілець за гороскопом, Юрій Пацан має невичерпний запас життєлюбності. Його життєве кредо — «я живу, а не проживаю». Перші кроки в мистецтві були зроблені лежачи на спині. Усе починалося з оплавлених пластикових пляшок, із яких він створював невеличкі композиції: квіти, листя та гілки.
Пізніше — різьблення по дереву. Спочатку це були невеличкі рамки, прикрашені вигадливими візерунками. Потім Юрій почав вирізувати ікони. Образи змальовував із церковних календарів, тому що на створення чогось свого потрібно отримати офіційний дозвіл. Церква дала благословення, вважаючи це гідною справою, і Юрій створив дерев’яні ікони: Герасима, Іона і Пітирима — репродукцію рідкісної сибірської ікони і зображення Ісуса Христа.
А потім суто із цікавості спробував писати олією. Він самостійно опанував науку малюнка на полотні. Ніхто ніколи не вчив Юрія техніки роботи з примхливим матеріалом, правил грунтування полотна, того, як вибирати пензлі. Озброївшись підручниками з малювання, альбомами з репродукціями, збільшувальним склом і терпінням, Пацан годинами розглядав знімки — методи накладання фарб, гру світла й тіні, створення перспективи і переднього плану.
Улюблений жанр митця — пейзаж, хоча Юрій пише і натюрморти, і портрети, але останні — тільки в подарунок або на замовлення. Сюжетами більшості картин стають дитячі та юнацькі спогади про рідне село Пархомівку. Вони пов’язані зі знаменитою Покровською церквою і тим, що там провів кілька років Казимир Малевич. Відмітна риса картин Пацана — на кожній є якісь живі істоти, реальні або казкові: люди, тварини, птахи, мавки, русалки, лісові німфи. Рами для своїх картин художник за старою пам’яттю виготовляє сам.
Картини Юрія Пацана прикрашають приватні колекції цінителів мистецтва з Росії, США, Канади, Китаю та Німеччини, кабінети духовних і політичних діячів України. Він належить до тієї рідкісної категорії митців, для яких творчість — то не лише спосіб самовираження, а й щоденна робота. Кожен ранок художника починається в майстерні. Розхожого виразу: «пишеш день — продаєш рік, пишеш рік — продаєш день» майстер не визнає. За словами Юрія, якщо картина йде від душі, то її можна написати за добу, хоча продавати шкода, ніби дитину в чужі руки віддаєш. А людям, яких художник поважає і цінує, свої полотна дарує.
Побачити Париж і встати
За плечима Юрія Пацана не один десяток виставок, персональних і спільних з іншими художниками. Перша експозиція відбулася 2001 року, через два роки після катастрофи. На ній Пацан не був присутній, — не дозволяла фізична форма — художник міг тільки лежати. 2003 року на Всеукраїнському фестивалі творчості людей з обмеженими можливостями Юрій здобув диплом ІІІ ступеня. Особисто почав відвідувати заходи, починаючи з 2004 року, коли навчився сидіти.
За останні кілька років він узяв участь у виставці, присвяченій Міжнародному дню інваліда в Національному музеї Т.Шевченка, вернісажі в секретаріаті президента України і Всеукраїнській виставці в Міністерстві праці та соціальної політики. Окрім того, цього року в художника була персональна експозиція в Москві під назвою «Мальовнича Україна». Є його картина й у московському гуманітарному центрі «Подолання» ім.
М.Островського, де виставляються інваліди, котрі знайшли себе в мистецтві.
Та траплялося, картини, надані живописцем для показу за межами України, зникали безвісти. Наприклад, 2002 року представники Експоцентру звернулися до Юрія Пацана з проханням надати картини для участі в експозиції в Японії, на яку його полотна відібрали разом із роботами Марії Примаченко. Відтоді доля картин не відома.
Недоступне йому і членство в Національній спілці художників України, якого не можна набути без диплома про вищу художню освіту. Для художника ж головним «дипломом» є реакція людей на картини. А гаяти час на вивчення того, що опанував самостійно, нема сил, часу і бажання.
У планах на майбутнє — персональна виставка в Парижі. Головна ж мрія Юрія Пацана — повне відновлення організму. Він живе думкою про ті дні, коли зможе звестися, без сторонньої допомоги вийти з будинку і поставити на природі мольберт.