«Коли люди співають?» — запитала одна із героїнь фільму «Іронія долі, або з легким паром» і відповіла просто та мудро: «Коли вони щасливі...» Олена Тарасова, завідуюча хоровим відділенням столичної дитячої музичної школи №5 ім. Л.Ревуцького вважає, що спів відкриває душу.
— Спочатку був спів, потім — слово. Тобто спочатку з людських вуст злітали звуки. Немовля каже «агу», перше своє неусвідомлене слово, і звучить воно співучо... Природа слова загалом вокальна.
— Чи не тому радять співати дитині, відтоді, коли вона знаходиться в утробі матері?
— Напевно, це потрібно ще й тому, що у співі закладена значна енергетика. Проводився такий експеримент: екстрасенси вимірювали енергетику різних фільмів, казок, слів. Найсвітлішим виявився старий фільм «Попелюшка» — згадайте, скільки там пісень. У колискових пісень також світле начало, яке йде від материнської любові, від магії слова, і вони справді передбачають спів від душі.
— Слухаючи мамині пісні, маля починає її наслідувати. А з якого віку можна починати навчатися співу?
— Тут обмежень немає. У мене співали чотирирічні діти. Малюки ще не закомплексовані, вони всі артисти. Перед дзеркалом танцюють, наспівують, перед гостями... Не встигають зіпсувати в собі творче начало.
— А якщо взяти більш ранній вік?
— Тоді можливе лише активне слухання хорошої музики, навряд чи можна говорити про усвідомлене відтворення пісні, навіть мелодії. І потім, не слід стомлювати маленьку дитину.
— Раніше займатися в музичних школах було престижно, а нині з’явилися інші пріоритети...
— Так, у нас в основному тренують м’язи, мускулатуру. Але якщо вже говорити про здоров’я, то спів, особливо хоровий, його суттєво покращує. І до мене приходять діти, котрі відверто так і кажуть: «Мені велів співати лікар». Я шаную таких лікарів.
Передусім спів тренує легені. Легені співака подібні до легенів плавця. Спів виробляє поставу — потрібно вміти тримати спину рівно. У мене вчилася дівчинка з уродженою вадою: мала погано розвинену грудну клітину, ріс горбик. І якщо вона через певні обставини переставала співати, їй було важко дихати. Цій дитині співати було життєво необхідно.
Лемєшев завдяки співу жив із хворими легенями. Співаки, до речі, менше схильні до астми, захворювань бронхів і легенів. І ще, у загазованому середовищі, в якому ми живемо, ніщо так не профільтрує наші легені, як спів.
А духовний розвиток, а творче начало! Дитина, котра займається в хорошому хорі, отримує заряд позитивної енергії через музику, слово. На заняттях ми говоримо про стиль, епоху, про композитора, поета — творців пісні. У Стародавній Греції вважалася неосвіченою людина, яка не вміла співати в хорі — саме в хорі.
Отож на місці забезпечених батьків я б подумала, що необхідно дитині для повноцінного розвитку...
— Просте питання: куди піти навчатися співу?
— Передовсім слід визначитися, чого батьки хочуть для дитини: зробити її зіркою, аби вона їздила з хором за кордон, або щоб зростала всебічно освіченою і духовно багатою. По-друге, я б порадила батькам дати можливість дітям самим робити свій вибір. Деякі страждають від нерозуміння батьків. До мене приходять десятикласниці — з хорошими вокальними даними, але музично зовсім неграмотні. «Що ж так пізно?» — запитую. Відповідають: «Мама не дозволяла». Потім у більшості випадків батьки визнають, що були неправі, дякують. Адже в процесі занять діти змінюються на очах. Я завжди кажу: «У мене такі хороші діти!» І переконана: бути такими їм допомагає музика.
— Неодноразово констатувалося, що всі діти народжуються талановитими і до певного віку можуть і співати, і малювати тощо…
— Усі діти народжуються зі слухом, за винятком тих, у кого порушення патологічні — тобто глухонімих.
— І куди ж слух дівається потім?
— Його просто не розвивають. Приміром, у садку музичний керівник не завжди має час займатися індивідуально з кожною дитиною. Гуде собі, ну і нехай гуде. Єдина вимога: співай голосніше.
Є тонкий слух, є менш тонкий. Є абсолютний слух, хоча я не скажу, що це дуже добре — діти спочатку погано інтонують (правильно відтворюють мелодію). Вони, як правило, чують абсолютний звук. У хорі ж інтонація має бути загостреною.
— А як розвивати слух? І з якого віку?
— А хоч із пелюшок. Як розмовляти з дитиною, так і співати. Деякі диригенти беруть у хор дітей, котрі добре чують: не має значення, мовляв, який голос, головне, щоб чув і чисто відтворював мелодію. Для мене ж усе-таки головне — наявність голосу чистого тембру. Хоча чистий тембр (голос без сиплості) нині зустрінеш украй рідко. Напевно, тут і радіація вплинула на голосові зв’язки, і акселерація — діти ростуть швидше, ніж розвивається гортань. Але якщо в дитини тембр хороший і вона правильно інтонує, то в хорі почне співати. Тут практично всі діти розвиваються. Маленькі «гудуни» протягом півроку починають співати.
— Тобто діти, у яких слух не- розвинений, але є голос?
— Точніше кажучи, це діти, у котрих порушена координація між слухом і голосом. Але в процесі навчання цей недолік зникне. Є діти, що із задоволенням співають у хорі — підлаштовують свій голос під загальне звучання, а індивідуально починають фальшивити, інші ж самостійно співають чисто, а фальшивлять у хорі. Дуже важко зберегти всі індивідуальності і створити з них хор, у якому діти не калічили б свої природні голоси. Але для мене це — ідеал хору.
— У музичній школі діти вивчають класичний репертуар. Ну нехай проспівають на кількох концертах у цій же школі. А у дворі або однокласники, друзі просять заспівати що-небудь загальнодоступне і цікаве, скажемо так, широкій масі. А цей репертуар далекий від класики... Потім у цієї дитини запитують: «А навіщо ти мучишся?»
— Поза музичною школою всі учні співають естрадний репертуар — хоч забороняй, хоч ні. І роблять це непогано — адже певною мірою володіють вокалом і теоретично, і практично.
Нещодавно моїм ученицям запропонували записати касету, настанова була така: голос не потрібен, техніка все зробить. Я не стала забороняти. Касету записали. Через півроку — хвороба зв’язок. Тепер я працюю з ними як лікар.
— Навіть так?
— І не лише. Заняття в хорі — це ще й вивчення історії, культури різних епох. Хороший диригент як режисер. Він має досконально знати епоху, стиль і донести це до виконавців, а через них — до слухачів. Скарлатті чи Бетховен, Глінка чи Моцарт — це не тільки музика, а й архітектура, живопис, вбрання, яке тоді носили. От співаємо ми кансону ХVІІ століття. Я пояснюю, що взяли темп дуже швидкий. Так, але ж тут написано allegro (швидко), заперечують учениці. Але allegro ХVІІ століття це andantino (трохи швидше, ніж помірно) століття ХХІ: у ХVІІ сторіччі люди по-іншому поспішали, по-іншому вдягалися, відповідно були інші жести, більш плавні, менш різкі...
— Наскільки такі твори цікаві сьогодні?
— Я просто дивуюся, як це цікаво. Ми робили сольні концерти стародавньої музики — виходили в костюмах, зі свічками... Хорову духовну музику, класику сприймають по-різному, але, запевняю, вона все-таки приносить слухачам задоволення.
Нас не потрібно навчати з нуля, у нас колосальна спадщина — в українській музиці були складні хорові партесні концерти Веделя, Березовського, Бортнянського, що дали поштовх розвитку симфонічного жанру. Рівень музичного письма був дуже складний. Жіночий спів у той час не допускався, співали діти (у хлопчиків такий самий діапазон, як у жінок) і чоловіки.
Це були часи, коли релігія і церква становили основу основ свідомості. Музичні твори писали для церкви. Той, хто співав у церкві, співав із смиренністю — обов’язково. Співаю во славу Божу, а не славлю себе.
На зміну злагодженому хору (як писав Бунін про наші аматорські хори: «Я обожнюю слухати українські хори — вони співають, як у церкві») прийшла масова пісня. Нова релігія з новими вождями, новими богами, і ми дружними рядами в однаковій формі почали співати, звеличуючи інші цінності — «не сотвори собі кумира»...
— Але ці пісні ми співаємо досі.
— Безумовно, адже стільки чудових пісень було створено Дунаєвським, Хренніковим, а пісні воєнних років! Діти, між іншим, їх дуже люблять. До речі, часто музика писалася на одні слова, а у світ виходила з іншими. Пише Дунаєвський музику на слова Лебєдєва-Кумача, приміром: «Весна наша прекрасна». А цензор сидить і править: «Сталін наш рідний». Музика Дунаєвського не просто відбивала дух часу — вона йшла попереду, тому її досі люблять і співають.
Стосовно хорового співу, особливо а-капела, його потрібно було знищити як такий, що йде від церкви, і замінити новим хором, у відповідності до нової релігії. Правда, стали «дозволяти» народні хори. Вони і зберегли нам українську народну пісню. Хоча це також лякало вождів, адже всі нації мали злитися воєдино. Досить було вийти на сцену сільського клубу у вишиванці і заспівати рідні українські пісні, щоб зникнути з села наступного ж дня.
Нині кажуть: коли хорошій людині погано — це блюз, коли поганій добре — це попса. Бачите, як цікаво виходить?
— Скільки дітей нині співають в переходах, причому часом так гарно ...
— Ой, це такі артисти, я своїм учням раджу: поїдьте та послухайте. Це своя особлива школа — циганський надривний спів. Але ми так, як цигани, співати не зможемо, не вийде. У нас звук м’який.
Я знаю, що мої учні вміють відрізнити поганий спів від хорошого, вокальний від антивокального. Ось іще чим корисне музичне виховання — ми готуємо якщо не виконавців, то слухачів стовідсотково. Такій дитині буде цікаво й у філармонії, і в оперному театрі, і просто жити у світі звуків. Крім того, ми виховуємо і їхніх батьків, прилучаємо до світу прекрасного.
— Але є й зворотний бік медалі: кожен, хто співає в хорі, мріє стати солістом і прославитися. Для цього ж потрібно ой як багато — і талант, і гроші, і везіння, і багато чого іншого. А вчитися і розчаруватися — не кожному під силу...
— Є яскрава, талановита дитина. Є низка причин, за яких вона не може розкритися. Батьки хочуть швидкого, легкого результату. Але зірками стають одиниці. За моїми спостереженнями — ті, хто звик працювати, хто йде рівно, не зоряним шляхом.
А ще наведу приклад. Хор «Фрески Києва», у якому я теж співаю, був у Голландії на гастролях. Голландці дуже люблять співати. Причому найчастіше дружина співає в одному хорі, а чоловік в іншому. Коли один йде співати до себе в хор, інший сидить із дітьми. І в кожного є своє улюблене кафе, куди приходять спілкуватися і де із задоволенням тихесенько співають. Ми також сиділи з ними кафе, і нас попросили заспівати. І найрізноманітніша публіка — від рокерів до панків не просто слухали, вони «балділи» від нашої музики. Ще була в нас пам’ятна зустріч у Роттердамі в клубі мільйонерів. Мільйонери спочатку з захватом слухали, як ми співаємо. А потім підвелися і проспівали восьмиголосний мотет, який за технічним рівнем був набагато складніший. (Уявіть собі нового росіянина, який співає в хорі!) Вони втерли нам носа!