Як виявилося, не без причини. Самообман, як запевняють ті ж психологи, є великою рушійною силою. Едуардо Джанетті, бразильський історик філософії, присвятив цьому питанню своє останнє дослідження, результати якого опубліковані в книзі «Неправда, якою ми живемо: мистецтво самообману». Зокрема, він підтверджує, що всі без винятку люди перебувають у полоні ілюзій. Саме твердження не таке вже несподіване, проте висновок із нього досить сміливий: краще вже самому себе обдурити, ніж дозволити це зробити іншим. Зокрема, історик заявляє, що люди, котрі не виявляють інтересу до самопізнання і, таким чином, не створюють передумов для вдалого самообману, у першу чергу підпадають під вплив різноманітних релігійних та ідеологічних впливів. Адже, на думку д-ра Джанетті, самообман зводиться до нав’язування самому собі помилкових мотивацій. Якщо його немає, такі мотивації нав’язуються нам іззовні.
Чому мотивації обов’язково повинні бути помилковими? На абстрактному рівні усвідомлюючи суєтність і безглуздість буття, людина не може забезпечити собі комфортне і благополучне з психологічної точки зору існування. Природно, для здорової психіки характерний самообман — завищення своєї самооцінки. Тому це породжує думки, що наші власні достоїнства, бажання і можливості оточуючими катастрофічно недооцінюються. І ми повинні докласти максимум зусиль, аби цю несправедливість подолати. Саме самозакоханість виявляється тією точкою, навколо якої ми змушуємо обертатися весь навколишній світ. І навпаки, у тому випадку, коли цю точку знайти не вдається, ми намагаємося обертати той самий світ навколо абстрактного «світлого майбутнього» або ж сподівань на не менш абстрактне везіння. Причому у разі самозакоханості за правильно обраної лінії поведінки можна домогтися своєї справжньої, нехай і закамуфльованої хибними передумовами мети. Або, принаймні, можна вийти на траєкторію максимального і безкінечного наближення до цієї мети. Зате у разі релігійного чи ідеологічного обману досягнення мети неможливе, і це створює стійку передумову для почуття постійного внутрішнього дискомфорту, який «знімають» в основному за рахунок оточуючих, насамперед тих, кого звинувачують у своїх невезіннях. От і виходить, що самообманом займатися набагато корисніше, ніж давати обдурити себе іншим. (Природно, йдеться лише про ненавмисний обман, і варіант свідомого введення навколишніх в оману тут просто не розглядається.)