Та й взагалі, сам по собі Крим, як вродлива дівчина. Але неохайна, незачесана, в лахмітті й у драних черевиках. Її відмити, вбрати — будь-який турист від її краси голову втратить.
За кордоном курорт приваблює «одежинкою», у нас поки що — природною чарівністю.
Ми буквально топчемо гроші й не піднімаємо їх винятково через свою неймовірну інертність, млявість і лінь. Адже щоб їх одержати, треба докласти зусилля, змінити нехай незручні, але звичні умови життя й потрудитися, — вважає міністр туризму Автономної Республіки Крим Олександр Таряник.
— Олександре Івановичу, як проходить у Криму цей туристичний сезон?
— Дуже непросто. Ми навіть дещо розгублені.
І перше зроблене відкриття — це те, що народ проігнорував державні здравниці й пішов у приватний сектор і пансіонати. Тобто туди, де рівень цін відповідає якості послуг. У результаті, найпопулярніші раніше узбережжя Ялти, Алушти на сьогодні затребувані не повністю.
Просто парадокс: цього року до Криму приїхало на 150 тисяч чоловік більше, ніж торік, а відсоток заповнення державних здравниць на 10% нижчий і становить 70%. Ми провели анкетування. Виявилося, 71% відпочиває в приватників.
— «Приватний готель» для Криму — поняття нове. Що воно означає?
— Приміром, ось оголошення в туристичному часописі. Приватний готель у Судаку: двокімнатний люкс, щоденна зміна білизни, кондиціонер, гаряча й холодна вода цілодобово, більярд, караоке, ресторанне харчування, паркування, сім хвилин від моря. Оплата — 40 доларів із людини.
У державному секторі й за 100 доларів таких умов не знайдеш. Вони через непомірні податки просто не можуть собі це дозволити. А власник приватного готелю — будь ласка! Адже він не сплачує збори в держскарбницю. І причепитися тут ні до чого. У нас досі немає закону про приватні готелі, є тільки — про здавання житла.
— І скільки в Криму таких готелів?
— Думаю, близько п’ятисот, точно підрахувати неможливо. Нас туди не пускають — адже це приватна власність.
— Виходить, приватники вже вкотре «обіграли» неповоротку державу?
— Виходить, так. Кабінет міністрів уже підписав спеціальну постанову про внесення змін до законодавства. Але до курортного сезону підготувати їх не встигли з низки суб’єктивних причин. Нині ми завершуємо роботу над цим документом і надішлемо його в Київ. Тільки після його ухвалення можна буде дати юридичне визначення поняття «приватний готель» і регламентувати його діяльність, а відповідно — ліцензувати.
— Отже, і стягувати з них у повному обсязі податки? Хто ж із приватників на таке «самогубство» зважиться?
— Ви маєте рацію, податковий пресинг у нашій країні просто не вписується в рамки нормальної людської логіки.
Якщо сплачувати всі збори, то сьогодні з гривні прибутку на податки йде вона ж. І все це казочки, коли говорять, що хоч щось залишається. Не залишається нічого! Адже крім 30% державного податку до нього додається ще купа виплат: у Пенсійний фонд, фонд Чорнобиля, інвалідів тощо. А приватники, та й держпідприємства зможуть ефективно працювати так: 40% державі віддав — решта моє! А вона вже нехай сама розбирається: куди й у які фонди свої відсотки перераховувати.
— Але податківці, збираючи податі, закликають до людського співчуття. Ще й реклами по всій країні повно, мовляв, «сплатив податок — забезпечив нормальне майбутнє своїм дітям»...
— Не знаю як щодо дітей, але годувальники сімей, чесно сплативши всі податки, ризикують піти з торбами. Тож і шукають обхідні шляхи. У результаті «з торбами йде держава». Вона — «стара баба біля розбитого корита», надмірна жадібність якої призводить до того, що вся інфраструктура туризму «ховається в тінь». Приховано 95%. І держава реально має 5—7%. У бюджет не потрапляє навіть десята частка реальних надходжень.
— У скільки сьогодні обходиться відпочинок у Криму?
— Зараз важко знайти як дешевий відпочинок (6—10 дол.), так і елітний (100 дол. і вище). Решта — у межах 30—40 доларів на день.
— Скільки готелів готові прийняти туристів на високому європейському рівні?
— Мало. Це «Аркадія», «Ореанда», пансіонат «Море» й готель «Ялта-інтурист» І ще кілька менших здравниць. Хоча нині в багатьох пансіонатах з’являються корпуси з євроремонтом або окремі єврономери. А також ресторанне харчування на замовлення. Але річ у тому, що навіть це не гарантія успіху. Є безліч прикладів, коли в європейського рівня готелях ставляться до людини «по-совдепівськи». Пам’ятаю, одна одеситка підходить до стійки бару, розглядає асортимент і захоплюється: «Ой! Скільки у вас соків. Дайте мені банановий! Ні — манго. Ой, ні — агрусовий. Ой ні...» — «Та що ви мені голову морочите, — обурюється бармен, — спочатку визначтеся, а тоді замовляйте!»
На заході працівник готелю не відійшов би від клієнтки, поки вона не вибрала б те, що їй потрібно. А за таку поведінку — просто вилетів би з роботи.
Інший приклад. Прибиральниця в єврокорпусі щойно вимила підлогу. Зайшли кілька іноземних туристів і розмовляють.
«А ну, марш звідси або в готель, або на вулицю! — кричить на них прибиральниця, — підлога ще не просохла, а ви натоптуєте!»
Туристи вжахнулися. Запитують мене: «А для кого вона цю підлогу помила, хіба не для нас?» У наших готелях досі можуть собі дозволити подзвонити людині в номер і запитати: «А чого, власне, ви не йдете на сніданок?» Або: «Виходьте негайно! Мені треба прибрати кімнату!» До них ніяк не доходить, що людина приїхала відпочивати, заплатила за це свої гроші, отже не вона, а вони під неї повинні підлаштовуватися.
— Виходить, євроремонт у готелях зробити легше, ніж «євроремонт» у голові? Чи є в нас гідні уваги центри кваліфікованого навчання й перепідготовки персоналу?
— Є школа й коледж у Сімферополі та приватний заклад у Ялті. Але цього вкрай мало. Необхідно використовувати для навчання кожну вільну хвилину.
Приміром, узимку здравниці пустують. Чому б не використати цей час на вивчення іноземних мов? Адже необхідний словниковий запас обслуговуючого персоналу — слів сто. Бува, іноземець виходить уранці й каже: «Гуд монін», а йому: «Даруйте, що ви хочете?»
Це стосується не тільки готельного персоналу. Пройдіть набережною тієї ж таки Ялти або завітайте в ресторани Сімферополя — двомовного меню ви не побачите ніде!
Справа до казусів доходить. Запросили мене французи в один із найдорожчих сімферопольських ресторанів. Я на нараді затримався, приїхав трішки пізніше. Дивлюся, сидять мої французи і щось офіціанту на серветочці малюють. Виявляється, у такий спосіб намагаються зробити замовлення. Захотіли рибу — намалювали рибу та хвилі, а офіціант у відповідь малює їм баранчика. Мовляв, немає риби (і це в Криму!), а є баранина...
— А ви самі іноземними мовами володієте?
— Як більшість із нас, я теж був «безмовним», попри інститутську освіту. Але вибрав момент, пройшов курси англійської мови в Лондоні, до речі, там про Україну взагалі не знають, а ось про Севастополь — чули. Завдяки кримській війні, у якій брали участь і англійці. Недалеко від Трафальгарської площі навіть стоїть пам’ятник воїнам, полеглим у тій війні. А їхні нащадки досі в Криму відвідують могили своїх предків.
— Що необхідно зробити в першу чергу, щоб іноземці потягнулися в Крим не тільки на могили предків, а й на його сонячні пляжі?
— Передусім, ухвалити новий закон про туризм і якнайшвидше. Підготувала його Державна туристична адміністрація, очолювана Валерієм Цибухом. Валерій Іванович — професіонал, займається цим не одне десятиліття і знає проблеми туризму зсередини. Я читав законопроект, більше того, брав участь у його розробці. Там усе, як то кажуть, «розкладено по поличках».
Головне, щоб цей документ якнайшвидше ухвалила Верховна Рада.
— Що, на ваш погляд, особливо гальмує розвиток туризму?
— По-перше, — питання державного дотування.
Досі всі здравниці закріплено за міністерствами. Виходить, що в одному міністерстві всі працівники хворіють на одні хвороби, в іншому — на інші?
На дотаціях необхідно залишити кілька представницьких здравниць. Причому з чіткою регламентацією — хто повинен платити 10%, а хто — повну суму. Приміром, депутатів у нас 450, а їм не вистачає вже й 1500 місць. Чому їхні діти, онуки й родичі мають відпочивати за рахунок держави? Хіба депутати належать до малозабезпечених і не в змозі за них заплатити? Необхідно чітко регламентувати категорії пільговиків і закріпити це законодавчо.
Зробити такі самі чіткі держдотації для малозабезпечених дітей, щоб вони хоч місяць на рік відпочили на морі, у тому-таки «Артеці». А нині в таборах вартість однієї путівки — 200—400 дол.
Начебто категорії пільговиків визначено. І профспілки про свої права заявляють. Але грошей немає і, відповідно, дітей на морі також! Не відпочивають ці діти, попри всі красиві слова про безкоштовний відпочинок.
Треба чітко розділити: хто платить, а хто ні. І дотримуватися цього принципу. На дотаціях повинні бути туберкульозні здравниці та ще кілька санаторіїв, що спеціалізуються на лікуванні хвороб, небезпечних для суспільства взагалі. Решту треба пустити на аукціон і продати. А «непродажні» закрити або перепрофілювати.
— Чи є приклади великого інвестиційного вливання в готельний бізнес Криму?
— Великих дуже мало. «Ореанда» одержала 22 млн. від приватної фірми, яка її приватизувала.
У готелі «Ялта-турист» цього року почнеться реконструкція. Проводитиме її приватна структура, що на аукціоні придбала контрольний пакет акцій (67%). І, ясна річ, курортний комплекс «Море». Єдиний комплекс у Криму, що цілком відповідає європейським стандартам і має свої унікальні особливості. Він вдало вписаний у справжній парк реліктових рослин, яких нараховується понад двісті видів, що створює всі умови для цілодобової природної фітотерапії.
А стосовно виключно іноземних вливань у туріндустрію Криму, то єдиний приклад — Аквапарк у бухті Блакитна Затока, побудований болгарами.
Більше інвестицій немає і, думаю, не буде.
— Не буде доки?
— Поки не змінимо податкову політику й законодавство. Наша держава бере на Заході величезні гроші, але в розвиток туристичної інфраструктури не вкладає ні копійки. Ось греки й турки ці кошти брали й давали своїм громадянам довгострокові легкі кредити за таких умов: берешся побудувати готель на 300 місць за 5 млн. доларів протягом трьох років, бери гроші. І якщо вкладешся в термін — повернеш 2,5 мільйона, та й то — із десятого року експлуатації.
А в нас досі земля не продається, і державних програм у цьому плані загалом ніяких немає.
Берег не укріплений, води немає, очисних, енергозберігаючих систем теж, а вся ця інфраструктура десятки мільйонів доларів коштує.
Був я в Єгипті, на Червоному морі. Дивлюся — із піску труби стирчать. Пояснили — одна для води, друга — відвідна, третя — електричний кабель. Їх провела держава. І чекають ці три труби свого бізнесмена, котрий захоче побудувати тут готель і до цієї інфраструктури підключитися. А в нас питання стоїть так: хочеш побудувати готель за 5 млн. — вклади ще 40 млн. у створення інфраструктури.
— Виходить, ті готелі, які годяться хіба що «на дрова», можуть купити тільки через наявність інфраструктури?
— У принципі — так. Але вона часом настільки стара, що дешевше провести нову.
— Які ще проблеми?
— Ми продовжуємо бездумно забруднювати півострів. Не останню роль у цьому відіграють фосфатні порошки та мийні засоби, від яких уже весь цивілізований світ відмовився. І тепер завалює цим ширвжитком наші прилавки. Фосфати не піддаються очищенню, потрапляють у річки та сприяють розвитку отруйних синьо-зелених водоростей, що заповнили низов’я Дніпра й уже з’являються в морі. А вони «вбивають» воду.
І це попри те, що в нас у Сімферополі зроблено відкриття світового значення із виробництва безфосфатних мийних засобів. Воно запатентоване, визнане Мінздоров’я й навіть має екологічний знак.
До фірми-виробника «Дакос» звертаються поляки, щоб цей патент перекупити й розпочати виробництво в себе. Говорять, у світі не повірять, що Україна на щось здатна, крім Чорнобиля. І що найприкріше — у нас це відкриття просто ігнорують...
Є проблеми й з очисними спорудами, які в багатьох комплексах безнадійно застаріли.
Існує блакитний прапор Європи, який вивішують на екологічно чистих пляжах. І ті ж таки німці їдуть тільки туди, де є такий прапор. Але щоб його вивісити, потрібно привести узбережжя у відповідність із західними екологічними стандартами. У цьому плані нам дуже допомогли французи. Дали 100 тисяч доларів на установку для вимірювання якості питної води. Та ще й умовляли вимірювати, знайти пляж, який був би гідний блакитного прапора. Наші відповідають: «А навіщо?»
— Але все-таки хоч якісь позитивні зрушення є?
— Безумовно.
Завдяки указу Президента України, значно полегшено проходження українсько-російського кордону, особливо в місцях пересування автотранспорту. Якщо раніше кордон проходили за 10—12 годин, тепер за годину-дві. Менше стало паперів і документів, бюрократичної тяганини взагалі.
Скасовано реєстрацію усіх приїжджих в Україну на три місяці.
Нині в Кабміні готують програму функціонування Криму як цілорічного курорту, в якій є і певні фінансові пріоритети, і розставлено акценти. Документ буде затверджено у найближчому майбутньому.
Леонід Данилович Кучма дав указівку провести інвентаризацію всіх об’єктів санаторно-курортного профілю, щоб визначитися з доцільністю їх подальшого існування. Це перший етап. Наступний — те, про що я казав: приватизація, перепрофілювання тощо. Це вже визначатимуть Фонд держмайна та спеціальна комісія в Києві.
— Наскільки успішно вдається впроваджувати вже ухвалені урядом заходи?
— На жаль, усе відбувається за відомим принципом: «хотілося як краще, а вийшло, як завжди».
Взяти хоча б постанову про скасування реєстрації при перетині кордону. На кордоні просто ставлять штампик про перетин кордону й усе. Але в нас із Росією режим безвізовий, і їздимо ми одне до одного за внутрішніми паспортами. Так от, у внутрішньому паспорті Росії чорним по білому написано: «сторонні позначки не допускаються», інакше паспорт вважається недійсним.
Природно, росіяни не дають свій паспорт для внесення позначки. Випустили спеціальний реєстраційний талончик англійською та українською мовами. У тій-таки Туреччині анкети дають трьома мовами: російською, англійською і німецькою, щоб привабити росіян, і ті до них натовпами їдуть. А в нас, говорять, що російськомовні талончики — це не патріотично. А росіянин у цю анкету дивиться й запитує: «А що таке «прізвище»? При чому тут патріотизм, якщо це чистої води економіка! У нас у Криму з 4,5 мільйона туристів, половина — росіяни. Вони нам свої гроші везуть, а ми їх назад «виганяємо». Гаразд. Нібито й цю проблему розв’язали. Але карток не вистачило, і, попри постанову Кабміну, півтора мільйона гривень на їх виготовлення не дали. Але люди в Крим однаково поїхали. У результаті прикордонники не ставлять штампи — нікуди, а міліція може їх оштрафувати як незареєстрованих. Потім на кордоні знайшли оригінальний вихід зі становища: видавали листок паперу, змушували перемальовувати картку і на цьому «художньому полотні» ставили штамп...
Ось вам знову стовпотворіння на кордоні! У результаті розв’язав проблему один туроператор із Москви. Домовилися з ним надрукувати такі бланки. А на зворотному боці розмістити рекламу його фірми. І він задоволений, і людям добре, і з бюджету нічого тягнути не треба.
— Яка ще чиновницька самодіяльність заважає роботі?
— Крим не може видавати ліцензії на право займатися трудовою діяльністю. І все тому, що в законі записано: «ліцензії має право видавати тільки центральне міністерство або його філії в областях».
Але Крим — республіка!!! І його (разом із Севастополем) відвідують понад 40% усіх туристів!
А в інших областях, які мають на це право, ліцензії не видають, оскільки така кількість туристів не приїжджає.
У результаті кримчани, щоб оформити одну ліцензію, змушені по кілька разів курсувати між столицею та Кримом, кленучи наші закони. Невже важко Кабміну просто вийти з ініціативою до Верховної Ради і додати в цей закон Республіку Крим.
Або ще.
Багато розуму не треба, щоб написати в законі: «Не пускати в країну машини, якщо за кермом сидить не господар або його близький родич». А в росіян закон такий: байдуже, хто за кермом, було б доручення. Ось нам і доводиться відправляти машини назад. Найчастіше — у цих авто жінки й діти, чоловіки яких не змогли поїхати самі й найняли водіїв, відправивши з ними своїх дітей оздоровитися. Ми звернулися в Кабінет міністрів із проханням про скасування цього закону. Але реакції ніякої. Мені особисто, такі речі незрозумілі.
— Олександре Івановичу, якщо обладнати Крим «за вищим розрядом» й ухвалити відповідні закони, який прибуток державі він міг би приносити?
— Понад мільярд доларів чистого прибутку. У Хорватії, приміром, яка за кількістю населення дорівнює Криму (близько 5 млн. чоловік), саме стільки грошей залишають туристи.
У нас може бути ще більше.
…Я так вважаю: шахтар продає вугілля, металург — метал, а ми — море й сонце. Нас за це ще й критикують. Мовляв, Крим на останньому місці за торгівлею на експорт. А ми на експорт продаємо море й сонце! Тільки тим самим металургам гроші за кордоном ще «вибивати» треба. А нам їх просто на місце самі відпочиваючі привозять. Головне, по-людськи до них ставитися, приймати як бажаних гостей, із повагою, гідністю й любов’ю.