З самого початку стало зрозуміло: всеукраїнська конференція редакторів районних газет, що проходила минулого тижня в Одесі, скидається на заплановану акцію противників роздержавлення ЗМІ — у них своє уявлення про свободу слова, цензуру та незалежні мас-медіа, яке дуже збігається з баченням влади. Та виявилося, навіть влада у своїх оцінках і коментарях, як-то кажуть, «відпочиває» порівняно з нашим братом-журналістом, котрий їй так віддано служить. І хоче служити, за що бореться нині всіма фібрами душі. І навіть не приховує своїх прагнень.
Серйозної й докладної розмови з усіма «за» і «проти» не вийшло. Обговорення звелося до бичування Національної спілки журналістів України та її голови Ігоря Лубченка, який підтримав ідею роздержавлення ЗМІ і навіть запропонував його альтернативний проект. Перепало й Українській асоціації видавців періодичної преси, яка нібито з допомогою комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації і за фінансової підтримки США й Великобританії нахабно намагається усунути Спілку журналістів, щоб посісти її місце.
Смішно й наївно, проте організатори конференції прагнули подати цей захід як ініціативу знизу. Лише відкриваючи конференцію, редактор ренійської газети «Час пик» Олександр Муравенко, він же секретар Одеської обласної організації Національної спілки журналістів України, пояснив зацікавленим, що він і є організатор. А учасники — це редактори та представники районних газет, які приїхали із двадцяти областей України.
Проте на настійну вимогу колег-одеситів О.Муравенко змушений був зачитати заяву, надіслану на адресу учасників конференції й підписану головою Одеської незалежної профспілки журналістів Л.Заславським та головою Гільдії власних кореспондентів в Одесі В.Воронковим, про те, що ця конференція проходить таємно від одеських журналістів і навіть членів правління Одеської обласної організації НСЖУ:
«...Оскільки темник із Києва надійшов на бланку Асоціації працівників ЗМІ, очолюваної високопоставленим службовцем Віктором Петренком, то нескладно здогадатися, хто насправді є замовником і спонсором конференції. Тим паче що саме на ці дні, коли проходить конференція, в Одесі з ініціативи Держкомітету з телебачення та радіомовлення України, заступником голови якого є В.Петренко, призначено й нараду Асоціації працівників ЗМІ. Звідси стає зрозуміло: високопоставлені чиновники не полишають намагань грубо втручатися у справи журналістського корпусу, прагнучи не лише під час президентської кампанії, а й надалі тримати пресу під пильною увагою. Чи не задля цього ініціюються спроби торпедувати розгляд трьох законопроектів про роздержавлення ЗМІ, у тому числі запропонованого керівництвом НСЖУ України? І чи не ті ж таки чиновники, відомі створенням темників для столичних телерадіокомпаній, інспірують регіональні ініціативи про недовіру спілці на чолі з Лубченком, організовують масові заходи на кшталт одеської конференції редакторів ЗМІ, цілком підконтрольних органам державної влади? У кожному разі, запланована Києвом тематика яскраво висвічує авторство її справжніх ініціаторів. Ми вимагаємо припинити залаштункові чиновницькі інтриги в середовищі журналістів, прямий і непрямий тиск на свободу слова. Досить інспірувати розколи в організаціях НСЖУ і розправи в журналістському середовищі».
Нам не потрібна така спілка
Обговорення питання роздержавлення ЗМІ було поставлене з ніг на голову. Йшлося не стільки про саму проблему, скільки про те, як на її тлі виглядатиме насамперед Національна спілка журналістів України. Свої промови наші захисники вимовляли від імені всього журналістського корпусу району й навіть області.
— Наша спілка вже висловилася проти спроб провести невдалий процес, який хочуть нам нав’язати, — говорив голова Київської спілки журналістів, секретар НСЖУ Ігор Засєда. — Поява проекту, який нібито підтримала НСЖУ, викликала природне заперечення. Оскільки роздержавлення — це удар не лише по районній пресі, а й насамперед по спілці. Знищення районної преси — це шлях для безробітних, для 90 % журналістів. Поява проекту Лубченка кидає тінь на всіх нас. Але в нас є сили, що не дадуть розвалити районну пресу і Спілку журналістів.
— Ми пропонуємо дати шанс Лубченку проявити себе захисником інтересів журналістів, — говорив голова ради редакторів ЗМІ Київської області, редактор миронівської районної газети Віктор Глущенко. — Він повинен відмовитися від запропонованого ним законопроекту, що його ні з ким не погоджував, і виступити в пресі проти роздержавлення ЗМІ.
— Нам не потрібна НСЖУ в такому вигляді, — підсумував О.Муравенко. — Настав час, коли до управління процесами мають прийти інші люди.
— Та отямтеся, — благав колег редактор одеської газети «Пресс-курьер», член правління Одеської обласної НСЖУ Йосип Бурча. — Не слід боротися проти роздержавлення ЗМІ на тлі боротьби проти спілки. НСЖУ ніколи не була й не буде ініціатором роздержавлення газет. З усіх запропонованих законопроектів лише проект спілки більш-менш захищає журналістів районок.
Однак редактори зібралися, щоб вирішити ряд поставлених завдань, і вони їх вирішили. Організатори конференції закликали їх створити нову громадську організацію. Не має значення, як вона називатиметься — Вища рада журналістики чи Велике журі. Важлива суть. У підсумку було запропоновано обрати два оргкомітети. Перший — зі створення нової журналістської організації, покликаної вирішувати проблеми й конфлікти, що виникають як у журналістському середовищі, так і між пресою та іншими структурами й організаціями. До неї повинні ввійти не лише журналістські організації, а, приміром, Спілка юристів, третейський суд ВР. А другий комітет — для роботи з місцевою пресою і для вирішення її фінансових проблем. При цьому організатори підкреслювали, що новостворені організації не дублюють НСЖУ, а формують нові структури всередині спілки. Хоча відразу зазначали, що їм потрібна громадська організація навіть із політичним звучанням, яка візьме на себе турботу про рядових журналістів, районних і регіональних ЗМІ.
Слід сказати, не всі учасники конференції зрозуміли, що створюється, але свою згоду дали.
Інтелектуальні раби
Що ж до головної теми — роздержавлення ЗМІ, то, судячи з висловлень учасників конференції, ніхто не сумнівався, що цей процес рано чи пізно торкнеться їхніх видань. Майже одностайно вони стверджували: роздержавлення на тлі розмов про свободу слова та демократію знищить їхні газети.
— Я не знаю, які можливості в комерційної преси, — говорив редактор районної газети «Миронівський край» Віктор Глущенко, — але ми свої вичерпали. Тираж нашої газети — 7 тис. примірників. Ми живемо майже на власні кошти, безплатно нас забезпечують лише папером. З рекламою в районі не дуже розживешся. В таких умовах наші газети працювати без дотації не зможуть.
А те, що нам пропонують натомість, юридично виглядає правильно, але по суті — знущання. Чого вартий лише один пункт: якщо колектив хоче залишитися засновником, він повинен сплатити державі 50% вартості майна, яким володіє. Колектив такої можливості не має. А якщо не має, то майно — на аукціон. Ви розумієте, хто купить газету? Про яку демократію можна говорити в такому випадку? Лубченко запропонував проект, який дає нашим газетам надію вижити, тобто залишити за редакціями майно без будь-якого викупу, зберегти за журналістами статус держслужбовця й надати газетам податкові пільги на рік-два. Непогано, здавалося б. Однак добрими намірами вимощено дорогу в пекло. Хто повірить, що Верховна Рада залишить за нами звання і дасть пільги? В таких умовах роздержавлення проводити не можна. У Київській області залишиться тоді п’ять газет із 30.
…Говорячи про роздержавлення ЗМІ, редактори газет підходили до проблеми не так з економічного боку, як із політичного. Коли це робиться напередодні виборів за іноземні гроші — це не еволюція, а революція, стверджували вони. Долю наших газет збирається вирішувати Америка. Якщо говорити про роздержавлення районних і комунальних ЗМІ, то давайте ставити питання, щоб «Киевские ведомости» і «Факты» теж були роздержавлені, тобто позбавлені можливості виконувати накази своїх хазяїв, тоді гра буде рівною. Якщо змусити районну пресу замовчати, то залишиться лише один голос, що належатиме нашим великим демократам-олігархам.
Зрозуміло, так думають не всі. Головний редактор газети «Хотинські вісті» Василь Бурлака вважає, що запропонований НСЖУ законопроект треба кардинально доопрацювати. «Ми, мала преса, — говорив він, — є сьогодні інтелектуальними рабами — виконуємо волю голів райдержадміністрацій і райрад. А вона не завжди збігається з політикою самої держави. У багатьох із них інтелектуальний рівень — як у дільничних бригадирів 60—80-х років. І вони не розуміють ролі преси. Тому держава повинна взяти нас під захист. Для фінансування газети складається кошторис, після аудиту передається до Києва, де на неї закладаються гроші в бюджет. Якщо ми підемо таким шляхом, то збережемо районну пресу і свободу слова».
Чи потрібні нам такі районки?
Що стосується свободи слова, то в редакторів, як уже сказано вище, думка особлива. Виявляється, якщо і є сьогодні незалежні газети в нашій країні, то це районки. Тільки вони пишуть про рядових людей. «Ми, — як зазначив редактор районки Іван Соловей із Чернігівської області, — не беремо матеріали з комп’ютера. А виїжджаємо в поле, на ферму, там знаходимо тваринника, розповідаємо про його роботу, публікуємо його фото. Це потрібна робота, тому незрозуміла ситуація з роздержавленням, що виникла тепер, коли ми починаємо плідно працювати. Ми не проти створення в нашому районі нових газет, комерційних чи інших. Однак чому нам не давати працювати, коли в нас є для цього всі можливості?»
Що ж до можливостей, то всі вони розповідали про програми підтримки ЗМІ, прийняті місцевими радами. І про тісне співробітництво з владою. Як сказав один із редакторів, «завдяки такому тандему ми домоглися відкритості в діяльності цих органів». Про темники редактори не згадували.
Загалом, за їхніми словами, районки — найбільш наближена до народу преса, останні осередки культури й духовності. І спроба їх знищити — це удар по всіх демократичних інститутах, що створюються в нашій країні. Якщо провести роздержавлення, то 90 % преси загине, а 10 % ляже під когось.
Виступаючи проти роздержавлення ЗМІ й за тісне співробітництво з владою, редактори районок «переплюнули» навіть представника самої влади. Перед учасниками конференції виступив губернатор Одеської області Сергій Гриневецький. Його аргументи проти роздержавлення майже слово в слово збіглися з аргументами редакторів районок. Однак, на відміну від них, губернатор зазначив: не буває журналістики державної чи недержавної. Є журналістика професійна чи непрофесійна. Хороша постановка питання, але цієї теми редактори газет не торкалися.
Як і планувалося заздалегідь, на завершення учасники конференції ухвалили звернення до Верховної Ради. Всеукраїнські збори редакторів і представників районної преси, йдеться в ньому, розглянули питання роздержавлення ЗМІ (ініційоване певними політичними силами напередодні президентських виборів) і висловлюють протест проти намірів комітету ВР протягнути цей законопроект, а також вимагають зняти з обговорення всі запропоновані варіанти до закінчення президентських виборів. А за цей час необхідно провести моніторинг державних і комунальних ЗМІ, щоб у майбутньому прийняти законодавчі акти в інтересах журналістів. Фразу «для роздержавлення», що стояла в проекті звернення, прибрали.