Служили в розвідці два товариші. Точніше, у двох розвідках: один у радянській, його друг — в американській...
Якими ж вони, в такому разі, могли бути друзями-товаришами, запитає недовірливий читач, якщо один — у радянській, а другий — в американській розвідці? В роки «холодної війни», яка місцями переходила в «гарячу», представники двох країн боялися всміхнутися одне одному на зустрічах, виходячи за рамки протоколу, і тим більше запросити американця в гості. Обивателі тряслися від страху, коли іноземець обзивався до них на вулиці... Розвідники — подружили?! Так, уявіть, саме так. Всупереч часу, незважаючи на статути своїх організацій. Тобто, коли знайомилися, були ворогами, а невдовзі стали товаришами. Історія неймовірна, та заодно цілком правдива.
Джек і Геннадій
Одного товариша звали Геннадієм. Геннадій Василенко, офіцер Комітету державної безпеки СРСР, служив спочатку у США, потім в Латинській Америці. Другий, американець, у ті самі роки (70-ті й 80-ті) числився в Центральному розвідувальному управлінні США. Звали його Джеком Плеттом.
Пану Плетту доручили завербувати радянського розвідника тов.Василенка. Схилити до зради Батьківщини. Цієї мети Плетт не приховував. Василенко був би не першим і не останнім у своїй організації зрадником, якби піддався на умовляння. Та не піддався, не продався. Що не зашкодило спілкуванню колег, яке непомітно переросло в дружбу.
Бачитися просто так, тому що хочеться, розвідники ворогуючих країн не повинні й не можуть. Адже у всіх на виду! Щоб виправдати зустрічі, Плетт запевнив начальство, що рано чи пізно схилить Геннадія до зради. Похвальний намір, сказали шефи. Так і пішло-поїхало: в ЦРУ вважали, що американський розвідник радянського розробляє. Веде. Забиває баки. Під солодкі звуки мандолін, як ксьондзи Адама Козлевича. У паперах розвідуправління США Геннадій значився за Джеком.
Чи писав Геннадій рапорти Комітету держбезпеки СРСР про ці зустрічі? Може, й він обіцяв шефам приблизно те саме — американця переманити у свою віру? Цілком можливо. Про це авторові цих рядків невідомо, це мій домисел. Але відомо те, що до певного часу їхнє спілкування проходило безперешкодно.
Потім майора Василенка послали на Кубу, а в січні 1988-го взяли під білі ручки та й відвезли до Москви, де посадили у в’язницю. Зрада Батьківщини. Плетт давно вже знав, що зрадником його друг майор Василенко ніколи не стане, але засумнівалися в цьому шефи Геннадія.
Кішки-мишки
Що ж змусило комітетчиків зневіритися у відданості Батьківщині майора Василенка? Що чекало Геннадія в Росії? Джек Плетт, дізнавшись про арешт друга, не знаходив собі місця.
Американець розумів, що мимоволі сам спричинив цей арешт. Хтось, очевидно, прочитав його, Джека, доповідну, в якій він повідомляв про «розробку» Геннадія, й передав її до Москви. За списками ЦРУ, Геннадій значився серед потенційних перебіжчиків. Якщо потрапили ці доповідні в Москву, Геннадієві не минути лиха. І допомогти другу він нічим не міг. Будь-який крок, будь-яке заступництво американців тільки б погіршило становище майора Василенка. Але хто міг передати ці документи Москві?
Плетт розумів, що, швидше за все, в американській розвідці (або контррозвідці) працює агент Москви, «кріт», який має доступ до документів ЦРУ. Коли американці викрили важливого цереушника Олдрича Еймса як агента Москви (це сталося 1994 року), виникла підозра, що саме Еймс видав Геннадія. Адже Еймс тоді багатьох людей зрадив. Але в Плетта були свої міркування з цього приводу.
Джек Плетт не міг собі вибачити, що втягнув Геннадія в гру, яка могла коштувати тому життя. Всі знали: зрадників КДБ без роздумів посилає на той світ. Його друга можуть стратити. Те, що сталося, сталося з його, Джека, вини...
Та Джек вважав, що Олдрич Еймс непричетний до цієї справи.
У 1987 році друзі вкотре зустрілися — в Латинській Америці, в Гайані, де Геннадій тоді працював. Незабаром, у жовтні того ж року, Плетт подав начальству чергову доповідну про зустріч із майором, з якої випливало, що Василенко рано чи пізно погодиться на співпрацю. Джек не без підстав вважав, що саме ця його доповідна й потрапила на очі агенту в ЦРУ, який передав інформацію в Москву.
Проте тоді, коли друзі зустрічалися в Гайані, Олдрич Еймс служив у резидентурі американської розвідки в Римі, і знати про доповідну Джека він просто не міг. Але якщо не він, то хто ж? Це запитання роками невідчепно переслідувало Плетта. Відповідь на нього він одержав тільки в лютому нинішнього року. З’ясувалося, що Геннадія Василенка зрадив викритий у лютому агент Москви, співробітник ФБР Роберт Філіп Гансен.
Плетт дізнався про це з тексту офіційного обвинувачення (афідевіту), поширеного через засоби масової інформації, пред’явленого ФБР Гансену. В обвинуваченні, зокрема, згадувалося про документ американських розвідорганів, який Гансен поклав у схованку, щоб передати до Москви. Це була каблограма, звіт «одного зі співробітників ЦРУ» про зустріч із «цінним джерелом під кодовим ім’ям М» у жовтні 1987 року. Решта подробиць про цей документ не повідомлялася. Але Джек зрозумів, що, мабуть, ідеться про його звіт, написаний після зустрічі з Геннадієм Василенком у Гайані (вона відбулася саме тоді, у жовтні 1987 року).
За видачу Москві ще одного перебіжчика, говорилося також в афідевіті, Гансен був відповідно винагороджений. Восьмого лютого 1988 року в схованку був покладений пакет із $25 тис., які Гансен одержав. Гонорар супроводжував лист Робертові Гансену від голови КДБ Володимира Крючкова, який дякував американцеві за допомогу у викритті агента. Майор Василенко сидів тоді у в’язниці на Луб’янці... Все збігалося.
Щоб перевірити цей здогад, Плетт звернувся за колишнім місцем роботи, до ЦРУ, й одержав недвозначну відповідь: так, Крючков дякував Гансену саме за те, що той здав радянській розвідці його друга майора Василенка.
Над друга старого
нема в світі нікого
Плетт довго нічого не знав про долю товариша. А сталося з Геннадієм ось що. Просидівши півроку у в’язниці, Василенко був випущений на свободу. Комітет традиційно знищував своїх співробітників, запідозривши у зраді, але часи тоді почали мінятися... Криміналу за ним так і не знайшли, проте довіри він уже не викликав. Підозри, навіть розсіяної, було достатньо, щоб вилетіти з цієї роботи. Василенко залишився не при ділі... (Я розповідаю про його долю зі слів американського журналіста Джеймса Райзена, що повідав усю цю майже неймовірну історію на сторінках газети «Нью-Йорк Таймс»).
Тільки після розпаду СРСР Джек зумів з’ясувати, що його друг Геннадій Василенко живий. Вони відновили зустрічі. Два розвідники у відставці заснували спільний бізнес, російсько-американську фірму з охорони іноземних підприємств у Росії. Казка зі щасливим кінцем.