| ||
Луї Жак Манде Дагер |
Дагер Луї Жак Манде (1787—1851), французький винахідник у галузі фотографії. За професією митець, 1822 року створив першу діораму. Дагеру вдалося розробити спосіб одержання незникаючих зображень, названих дагеротипією, — перший із способів фотографії, що набув поширення.
Большая
Советская Энциклопедия:
В 30 томах. — М.:
«Советская энциклопедия», 1972. — Т. 7. — с. 492.
Перші успіхи
Л.Ж.М. Дагер народився 18 листопада 1787 р. у невеличкому селищі Кормейз-ан-Парізі в департаменті Сени й Уази. Батько його був дрібним службовцем. Сім’я поїхала із селища до Орлеана 1792 року у розпал Французької буржуазної революції. Вихованням хлопчика, по суті, ніхто не опікувався. Жили бідно, батько постійно був зайнятий. У юності і пізніше Дагер виявляв великі здібності до малювання, і батьки влаштували його учнем до одного з орлеанських архітекторів.
Три роки потому молодому Дагеру вдалося здійснити мрію — поїхати до Парижа. Тут він поступив у майстерню Деготті — художника-декоратора Опери. Йому дуже пощастило, адже Деготті був не лише великим митцем, а й дуже гарним педагогом.
Дагер жадібно усотував усі враження, що щедро дарувало йому життя. Він був розумною і честолюбною людиною. Воля і любов до своєї професії зробили з нього чудового працівника, здатного із захопленням трудитися дні і ночі.
У 1812 р. Дагер одружився з Луїзою Жеоржиною Аронсміт, дівчиною англійського походження. А невдовзі він став відомий, йому доручали писати декорації для різноманітних паризьких театрів (Амбігю, Опера-комік та ін.). Коли Деготті залишив Оперу, Дагер став працювати там самостійно.
У ті часи театрально-декоративне мистецтво мало невеликі технічні можливості. Майже єдиним джерелом світла в театрі тоді були важкі і малопотужні масляні лампи, дуже незручні у користуванні вони не давали змоги швидко й ефективно змінювати освітлення на сцені. Спочатку Дагер працював у цій сфері театральної справи і домігся великих успіхів. Деякі з підготовлених ним декорацій дуже подобалися глядачам і ставали сенсацією. За словами сучасників, ці роботи Дагера зробили переворот у мистецтві театральної декорації. Дагер був безсумнівно чудовим театральним митцем, талановитим і своєрідним. Що стосується його станкового живопису, який охоче виставляли в численних салонах, то це були переважно ескізи, заготовки й етюди декорацій для театру.
Втім, основною справою життя Дагера як митця, що принесла йому популярність, була діорама. Діорамою називали виставки-декорації, що писалися на обох боках напівпрозорого екрана. Змінюючи колір освітлення, можна було домогтися різноманітних ефектів. Досить часто на додаток до картини перед нею розташовували об’ємні предмети, фігури людей, що посилювали враження. Вони непомітно для глядача зливалися з іншими аксесуарами, намальованими на проміжних планах.
11 липня 1822 р. у Парижі, на вулиці Самсон, відкрилася справжня діорама — у спеціально побудованому будинку, план якого був розроблений Дагером.
До складу діорами входив задник висотою 13 м і шириною 20 м, написаний спеціальним способом на прозорій тканині без видимих країв. Освітлення відігравало в діорамі основну роль, тому що відчуття повітряної перспективи створювалося масою світла, що падало між глядачем і видовищним ансамблем. Демонстрація деяких картин діорами відбувалася з музичним супроводом. До цих загалом звичайних театральних пристроїв і ефектів додавали кілька нововведень, що давали змогу істотно змінювати всю картину на очах у глядачів, але засобами, цілком прихованими від них, — це часто викликало великий подив присутніх. Можна навіть не казати про те, що кожна картина діорами привертала увагу публіки, викликала гарячі суперечки.
Саме в діорамі Дагер зумів використати великий досвід художника-декоратора, свої пізнання у сфері перспективи, талант освітлювача, що він здобув і розвив під час роботи в театрі. Велику роль у тому гучному успіху, яким супроводжувалася його діяльність у діорамі, відіграв й зміст частини картин, що там демонструвалися. Дагер часто використовував для видовища сюжети з урочистого і парадного католицького релігійного ритуалу, чим залучав до свого залу представників впливових придворних і клерикальних кіл. Їхня підтримка в епоху реставрації Бурбонів була досить важливою для одержання визнання, якого він домагався і незабаром здобув. У 1824 р. Дагер був нагороджений за одну з таких картин (Каплиця Холіруд) орденом Почесного легіону.
Діорама як комерційна галузь діяльності приваблювала не лише Дагера. Проте незабаром він залишив далеко позаду своїх конкурентів. Професійний досвід художника-декоратора, вміння знайти потрібні сюжети, цікаво їх подати принесли йому не лише офіційне визнання, а й популярність серед широкої паризької публіки. Незабаром Дагер став її власником.
Успіх діорами перевершив усі очікування. Відвідати її прагнули всі: парижани, провінціали, іноземні туристи. Доходи швидко зростали. В окремі роки вони сягали до 200 тис. франків. Це була величезна сума, що дала змогу Дагеру не лише покривати всі поточні витрати, а й вкладати великі кошти в нові картини.
І ось серед шуму і трудів перших років свого по-справжньому приголомшливого успіху процвітаючий ділок, відомий митець, повідомлення про роботи якого не сходили зі шпальт паризької преси, звертається до винахідництва. В один з літніх днів 1823 року Дагер у своїй майстерні в діорамі, віконниці на вікнах якої були закриті через спеку, якось помітив, що зображення дерева і саду проектувалося через невеличкий отвір у віконниці на поверхню щойно закінченої ним картини. Наступного ранку він із подивом побачив, що це зображення залишилося на поверхні картини. Цей випадковий факт — а таких випадковостей у житті Дагера, за словами його біографів, було кілька — нібито привернув його увагу до думки про фіксацію зображення, одержуваного в камері-обскурі (камера-обскура /від лат. obscurus — темний/, прототип фотографічного апарата, що представляє собою затемнене помешкання або закритий ящик із малим отвором в одній із стінок, які виконують роль об’єктива), якою він постійно користувався у своїй роботі. Але розпочаті ним спроби не стали успішними. Проте Дагер ніколи не занепадав духом навіть за найважчих обставин і був упевнений у своїх силах, що давало змогу йому проявляти неабиякі здібності.
Незабаром у будинку діорами було побудовано лабораторію, в якій він працював один, суворо забороняючи вхід до неї стороннім. Дагер завжди був пристрасною натурою. Працюючи над черговою картиною, він замикався в майстерні і не виходив з неї протягом двох-трьох днів. Цілком захоплений здійсненням ідеї, що оволоділа ним, він мало спав, нашвидкуруч проковтував принесену йому їжу. Цей стан зазвичай тривав доти, доки він не завершував свою чергову декорацію або картину для діорами. Мабуть, тоді, коли Дагер проводив досліди, він дізнався про роботи Жозефа Нісефора Ньєпса і його адресу.
Неповний історичний нарис про фотографію
Історія фотографії починається з дослідів, у яких на папір або полотно за допомогою камери-обскури проектували зображення об’єкта і замальовували його. Ці досліди почалися не пізніше кінця XV століття; про них знав і сам їх відтворював ще Леонардо да Вінчі. Проте фотографія у власному розумінні слова виникла значно пізніше, коли не лише стало відомо про світлочутливість багатьох речовин, а й з’явилися прийоми використання і збереження змін у таких речовинах, викликаних дією світла. Серед перших світлочутливих речовин у XVIII столітті були відкриті і досліджувані солі срібла. У 1802 р. Т.Веджвуд у Великобританії спромігся одержати зображення на шарі AgNO3, але не зумів його закріпити.
Надалі відкриття фотографії пов’язане з іменами трьох винахідників — Жозефа Нісефора Ньєпса, нашого героя Дагера і Вільяма Генрі Фокса Толбота. Кожен з них зробив свій великий внесок у створення фотографії.
У 20-х роках XIX ст. Н.Ньєпс розробив фотографічний процес, названий ним геліографією (від грецьк. helios — сонце і grapho — пишу). Винахідник уперше знайшов спосіб закріплення зображення, одержуваного в камері-обскурі, використавши для цього посріблену мідну платівку, покриту шаром світлочутливого асфальтового лаку.
На початку 1826 р. Дагер звернувся до Ньєпса з проханням повідомити подробиці його роботи, а наприкінці 1829-го вони стали компаньйонами. Надалі аж до смерті Н.Ньєпса (1833 р.) вони проводили спільну роботу з удосконалення геліографії. Під час своїх досліджень Дагер, який використовував багато речовин», знайдених Ньєпсом, виконав низку важливих спостережень. Вони стали основою запропонованого ним нового фотографічного процесу, який він назвав дагеротипією (від прізвища Дагер і грецьк. typos — відбиток, зображення). Повідомлення про винахід дагеротипії було опубліковано 1839 року, який вважається роком винаходу фотографії.
Майже одночасно з Дагером про інший спосіб фотографії — калотипію (від грецьк. kalos — гарний, чудовий і typos — відбиток) повідомив у Великобританії В.Г.Ф.Толбот. Патент на цей спосіб виданий 1841 року. Відмінності названих способів принципові: у дагеротипії виходило відразу позитивне срібне зображення, яке відбивалося дзеркально, що спрощувало процес, але унеможливлювало одержання копій, а в калотипії виготовлявся негатив, із якого можна було робити будь-яку кількість відбитків. У цьому сенсі калотипія ближча до сучасної фотографії, ніж дагеротипія, крім того, вона давала змогу використовувати проявлення не лише для того, щоб зробити приховане фотографічне зображення видимим для ока, а й для того, щоб його підсилити.
Надалі чимало вчених, винахідників і інженерів докладали чимало сил та енергії для вдосконалення фотографії, запровадження її в різноманітні галузі науки, техніки і культури і створення на її основі нових сфер діяльності людини. Але повернімося до нашого героя...
Не останні перемоги
Намагаючись реалізувати винахід, Дагер незабаром переконався, що звичайний шлях — створення акціонерного товариства — цілком неприйнятний. Також безуспішною була спроба знайти особу, яка захотіла б придбати у власність цей винахід. Але Дагер не гаяв часу даремно. Задовго до 1839 р. він почав рекламувати дагеротипію. Для цього йому потрібні були знімки, і він одержав дозвіл знімати пам’ятники Парижа. Люди з важким приладдям для зйомок (загальна його вага перевищувала 50 кг), розташовувалися на площах і вулицях, і винахідник з їхньою допомогою виконував свої операції, що тривали півгодини, а інколи і довше. Можна уявити, скільки чуток і розмов виникало навколо цих зйомок серед ласих на сенсації парижан і яку рекламу вони створювали новому винаходові своїми розмовами. Проте до пуття ніхто нічого не знав, тому що Дагер уміло приховував суть винаходу. Але час минав, а практичного інтересу до винаходу ніхто не виявляв.
Тоді Дагер розпочав атаку з іншого боку. Він став демонструвати знімки численним знайомим і друзям із світу науки і мистецтв, серед яких були і впливові особи. Дагер розраховував схилити їх на свій бік не лише самим фактом одержання фіксації зображення, отриманого в камері-обскурі, а й тим воістину магічним видовищем, яким був сам процес, коли невидиме спочатку зображення починало вимальовуватися в загальному вигляді, а потім і в деталях. Але особливо великі надії Дагер покладав на готові дагеротипи. Ці знімки були настільки досконалі в художньому сенсі, що навіть на досвідчених цінителів і митців справляли дивовижне враження.
У 1838 р. Дагер познайомив із дагеротипією свого друга хіміка Ж.Б.Дюма, фізиків Ж.Б.Біо, Ф.Д.Араго, відомого художника-літографа Граведона, хранителя Лувра Кайє, книговидавця Жиру і багатьох інших. Деякі біографи Дагера стверджують, що в цей час звістки про його винахід поширилися і в інших країнах — Англії, Росії, Прусії, США. Проте документальних даних про це в нас немає. Правда, виступаючи 15 червня 1839 р. в Палаті депутатів на захист законопроекту про купівлю винаходу французьким урядом, міністр внутрішніх справ стверджував, що винахідник одержав пропозицію передати свій винахід в Англію за 10 тис. фунтів стерлінгів і довічну ренту в 1000 франків. Проте ця пропозиція не була ухвалена: Дагер, який цього часу вивчав можливості для купівлі винаходу французьким урядом, очевидно, відхилив її.
7 січня 1839 р. на засіданні Паризької академії наук Араго доповів про винахід Дагера. Він повідомив, що «Дагер відкрив спосіб одержання особливих екранів, на яких оптичне зображення залишає гарний відбиток...» Біо, також добре знайомий з роботами Дагера, підтвердив заяву колеги. Після цього Араго повідомив, що він запропонує французькому уряду придбати цей винахід, якщо Дагер «надасть йому докази того, що отримані ним результати економічні і прості».
Виступ Араго викликав сенсацію. Більша частина наукових журналів як у Франції, так і за кордоном надрукували виступ Араго. Відгукнулася на цю подію і періодична преса. Напередодні виступу Араго «Газетт де Франс» повідомила про це і, звісно, зробила цим чудову рекламу винахіднику. 27 січня зі своєю знаменитою статтею в «Л’Артист» виступив відомий французький театральний критик і фейлетоніст Жюль Жанен — один з творців цього жанру. Він надзвичайно високо оцінив можливості дагеротипії порівняно з живописом. При цьому фантазія автора домалювала деталі винаходу, а гострота, з якою він викладав свої думки і міркування, викликала бурхливу полеміку в пресі.
Після інформації про доповідь Араго, яку опублікували майже всі французькі газети, у пресі розгорнулася гучна суперечка. У нового винаходу поряд із гарячими шанувальниками були і не менш гарячі противники. Основною причиною цієї полеміки були, звісно, сумніви і побоювання з боку тих фахівців, що були зайняті у сфері графічного мистецтва (митці, гравери, літографи і типографи). Цим людям здавалося, що дагеротипія позбавить їх коштів до існування, змусить залишити свої старі заняття. Природно, що вони поповнили ряди противників фотографії і запекло боролися з захопленням дагеротипією усіма доступними їм засобами. Оскільки у Франції цього часу митці й особи, пов’язані з ними спільністю інтересів, були численною і впливовою суспільною групою, їх ставлення до фотографії незабаром підтримала значна частина французької преси. Дуже гостро відгукнулися на звістки про винахід і перші успіхи дагеротипії художники-карикатуристи.
Поки точилися суперечки про новий винахід, Дагер за посередництвом своїх впливових друзів вів переговори з французьким урядом. Серед прихильників Дагера найпереконанішим і найпослідовнішим, безсумнівно, був Араго. Він, кому винахідник повністю довіряв, ще наприкінці 1838-го познайомився з його процесом у всіх деталях і навіть сам навчився робити знімки (відомо, що Араго зробив чудовий знімок бульвару Тампль). Він постійно спілкувався з винахідником, який поділився з Араго всім, що тому було потрібно і корисно. Але варто мати на увазі, що вчений, звісно, чітко уявляв собі значення фотографії для подальшого розвитку науки. Араго відхиляв одноразову оплату. На його думку, це додало б усьому акту дух комерційної угоди.
15 червня 1839 р. з пропозицією законопроекту про придбання дагеротипії державою в Палаті депутатів виступив міністр внутрішніх справ дю Шатель. Проект закону був прийнятий до розгляду, і Араго був призначений доповідачем. 3 липня 1839 р. він виступав у Палаті депутатів Франції від імені спеціальні комісії, виділеної для перевірки проекту закону про призначення пенсії Дагеру. У своєму виступі він зазначив, що позитивною є сама «думка про встановлення державних премій винахідникам, інтереси яких не захищені звичайним патентним законодавством...» Цього самого дня законопроект про пенсію Дагеру був ухвалений Палатою депутатів.
30 липня 1839 р. знаменитий французький хімік Ж.Л.Гей-Люссак виступив у Палаті перів — другій палаті Франції — з доповіддю про законопроект. І тут закон про пенсію був затверджений. Ще через кілька днів цей закон був затверджений королем і набрав чинності. Дагеру було призначено пенсію в 6 тис. франків щорічно.
19 серпня 1839 р. Араго доповів об’єднаним зборам Паризької академії наук і Академії образотворчих мистецтв про спосіб одержання дагеротипії. Ця доповідь була як офіційний акт, що засвідчив народження фотографії.
Після повідомлення Араго нова хвиля інтересу до дагеротипії охопила найширші кола французького суспільства. Не менший інтерес повідомлення про винахід Дагера викликало і за межами Франції. Після першої звістки про нього багато митців, учених, промисловців поїхали до Парижа, щоб вивчити цей спосіб і можливості запровадження його в себе на батьківщині. З Англії, Росії, Німеччини, Австрії, Америки до Парижа їхали люди, надсилали листи, в яких виражалися почуття подиву і захоплення. Дагера прагнули побачити, поговорити з ним. Честолюбство Дагера було задоволено цілком. Ім’я його не сходило зі сторінок газет. Він неодноразово нагороджувався й удостоювався почесних обрань. У Франції король Луї Філіп зробив його офіцером ордена Почесного легіону (кавалером цього ордена він став ще 1824 року). Король Прусії нагородив його орденом «За заслуги». Імператор Австрії надіслав йому табакерку, прикрашену діамантами, золоту медаль і листа, сповненого похвал. Російський імператор також надіслав йому коштовний подарунок. Академії наук і наукові товариства Відня, Нью-Йорка, Мюнхена, Единбурга обрали Дагера своїм почесним членом.
* * *
У 1840 р. Дагер купив будинок у Брі-сюр-Марн, тоді маленькому селищі, і переїхав туди в січні 1841-го. При будинку Дагер влаштував фотоательє і майстерню. Після шумного і напруженого життя в Парижі він став жити в Брі досить тихо й самотньо. Іноді Дагер сам вирушав до столиці, щоб поділитися з друзями новими думками або взяти участь у засіданнях Вільного товариства образотворчих мистецтв, членом якого він був.
Жителі Брі, ушановуючи заслуги винахідника, обрали його своїм муніципальним радником. Незабаром він знайшов і нових друзів серед жителів цього містечка. Звичка напружено працювати, набута протягом усього життя, змушувала Дагера і на відпочинку багато працювати. Він був бадьорий і здоровий до останнього дня життя. Помер він раптово 10 липня 1851 р. у віці 63-х років.
На звістку про смерть винахідника відгукнулися не лише у Франції, а й у всьому світі. Муніципалітет Брі і Вільне товариство образотворчих мистецтв відкрили підписку на спорудження пам’ятника, що був установлений на його могилі в листопаді 1852 р.
Крім пам’ятника на могилі Дагера в Брі, його погруддя було встановлене на головній площі міста в 1897 р. Ще раніш, у 1883-му, пам’ятник Дагеру встановили на його батьківщині — у Кормейз-ан-Парізі.
Використано матеріали книги Н.Раскіна «Ньєпс, Дагер, Толбот»,
Ленінград, 1967.