Саме туристична галузь може стати для Буковини тією «сильною ланкою», через яку можна витягнути і вирішити довгий ланцюг її соціально-економічних проблем і перетворити нині дотаційний регіон на цілком самодостатній, здатний приймати туристів цілий рік.
Потужна злива, на жаль, не дозволила учасникам спільного засідання колегій двох адміністрацій — Державної туристичної і Чернівецької обласної — сповна насолодитися принадами дністрових краєвидів під час відкриття першого на Буковині водного туристичного маршруту від Хотинської фортеці до молдавського кордону фарватером однієї з найбільших і найкрасивіших річок Європи. Але як захоплено відгукувались наступного дня київські гості! Навіть те, що вони побачили крізь дощову завісу в ілюмінатори комфортабельного пароплава «Хотин», справило на них незабутнє враження. А головного туриста країни Валерія Цибуха ця подорож, за його ж щирим зізнанням, «переконала в тому, що ми, чиновники Держтуру, не знаємо нашої держави, не робимо спроби залучити інвестиції в туристичну галузь».
Такою ж вбивчою самокритикою був переповнений і виступ Валерія Івановича з колегіальної трибуни в стінах Чернівецької облдержадміністрації. Сьогодні туристичний потенціал країни, а він є дуже високим, використовується менше ніж на третину. А це насамперед означає, що бюджети усіх рівнів, від державного до селищних, недоотримують значних і цілком реальних надходжень. (Ось приклад із виступу голови Держтуру, який у Чернівцях уже став легендою. Один успішний буковинський бізнесмен, не знайшовши спільної мови із чернівецькими чиновниками, а це окрема тема, перейшов Черемош і побудував у селі на сусідній Франківщині пречудовий туристичний центр. Так-от, якщо раніше бюджет того села обраховувався у 2,5 тисячі гривень, то тепер на три порядки вище — у 2,5 мільйона зі всіма благодатними наслідками, що звідси випливають).
Аби наростити цей потенціал і сповна використовувати дані Богом можливості, про які інші країни можуть тільки мріяти, потрібні не лише час і гроші, але й розумні управлінські рішення. Прикро, однак досі на рівні Кабміну не прийнято положення про механізм проведення єдиної в країні системи сертифікації і стандартизації туристичних послуг, без якої неможливі якісні зрушення в галузі. Кульгають і її кількісні показники. Як з’ясувалося, в країні хронічно не вистачає готелів — треба збудувати 20 тисяч, а з тих, що є, лише кожний десятий відповідає міжнародним стандартам (зате зірочки усі малюють собі, як хочуть і скільки хочуть, наче на борту винищувача). Досі відсутня пристойна туристично-сервісна інфраструктура вздовж транскордонних коридорів, хоча Україна могла би на цьому заробляти великі гроші. Адже з дев’яти таких коридорів Європи три проходять нашою територією (жодна держава не має більше такої розкоші). Не працює на повну потужність мережа санаторно-курортних комплексів.
Справжня біда в галузі з кадрами — управлінцями, виконавцями, обслугою. Попри те, мало що робиться для виправлення ситуації. Мізерним є внесок органів влади в популяризацію України у світі як привабливої країни для усіх без винятку видів відпочинку — екзотичного, екстремального, водного, гірського, оздоровчого, етнографічного і навіть, за бажання, одночасно усіх разом узятих. Для порівняння, наголосив пан Цибух, сусідня Туреччина витрачає з бюджету 65 мільйонів доларів щороку для створення собі іміджу світової туристичної держави (ті мільйони потім повертаються сторицею, бо хто сьогодні не знає про турецькі курорти і не прагне на них побувати?). Не відстає від неї і Румунія. А у нас бюджет може розщедритися лише на якихось 3 мільйони, та й то гривень.
Буковина — це досить великий кордон з Європейським Союзом. Це врата держави на Балкани, якими Україні рано чи пізно (бажано, звичайно, чимшвидше) входити до європейської спільноти. (Шкода, але зараз ті врата почасти успішно використовуються для усіх видів контрабанди.) А тому сучасна туристична інфраструктура Чернівецької області має бути одним із перших пунктів порядку денного роботи Державної туристичної адміністрації України.
Певна річ, ніхто не знімає відповідальності з місцевих органів влади, як Чернівців, так і області, за те, що туристична галузь, на відміну від Івано-Франківщини, на Буковині донедавна була не в шані. Як справедливо зазначалося на спільній колегії, уже давно можна було провести інвентаризацію спільних об’єктів, розробити заходи щодо їх будівництва, реконструкції та модернізації матеріально-технічної бази, визначити межі охоронних зон природно-заповідного фонду, оновити інформаційний банк даних, розпочати роботу із залучення інвестицій. Особливо вітчизняних, з огляду на те, що в область на рік надходить до 200 мільйонів доларів від буковинців, що працюють за кордоном. Значна частка цих фінансів цілком могла б прислужитися розвиткові туризму на Буковині з користю, до речі, і для їхніх власників.
До честі нинішнього керівництва Чернівецької облдержадміністрації, туристична галузь визнана стратегічно важливою для успішного соціально-економічного розвитку краю поряд із поглибленою переробкою лісосировини і сільськогосподарської продукції не лише на папері. Але хоч як би намагався губернатор Михайло Романів побудувати туристичний рай в окремо взятому регіоні, здійснити це без дієвої підтримки Києва майже неможливо.
Найсильніше гальмо для буковинського туризму — дороги. Вони в жахливому стані, особливо в гірських районах. А найбільш інвестиційно привабливі ділянки під розбудову туристичної інфраструктури розташовані саме на карпатських полонинах вздовж траси Путила—Селятин—Шепіт, аж до Румунії. Однак від тої траси сьогодні тільки назва. Якщо зважити на загальносвітову тенденцію, що після трагедії 11 вересня переважна більшість туристів пересіла за кермо автомобіля, то можна стверджувати, що Україна з розбитими чернівецькими дорогами опиняється на узбіччі європейських туристичних потоків. Хоча могла би зайняти провідне місце. Будівництво магістралей світового рівня на території Буковини — загальнодержавна справа. Врешті, три потужні трисмугові автобани в Румунії, що вже вперлися в український державний кордон, який проходить Буковиною, зводились зовсім не силами і коштом Сучавського повіту.
Передбачається, що через років десять подорожувати буде мало не шоста частина населення планети. Уже сьогодні туризм є не просто важливою складовою способу життя. Він визначає його якість, особливий стиль. Водночас, на жаль, відомий вислів «побачити «Прадо» — і померти» загрожує з яскравої метафори перетворитися на жорстоку реальність. Не випадково усе частіше погляди охочих помандрувати Європою спрямовуються на її схід, особливо на Карпати. Буковина з її гостинними людьми, благодатним кліматом, комфортом, цілющими джерелами, багатою історією та яскравою етнографією має усі шанси стати центром світового туризму. Можливо, травнева злива на Дністрі таки добре освіжила уявлення про Чернівецьку область чиновників із Державної туристичної адміністрації країни, бо за великим рахунком туристичне майбутнє Буковини залежить від них.