UA / RU
Підтримати ZN.ua

СКАЖИ, ХТО ТВІЙ ДРУГ?

Як співається в російській пісні, «Если друг оказался вдруг и не друг, и не враг, а так...». А ким же він, цікаво, виявився?..

Автор: Людмила Щербань

Як співається в російській пісні, «Если друг оказался вдруг и не друг, и не враг, а так...». А ким же він, цікаво, виявився? І взагалі, куди він подівся? Озирнися, щось надто давно ти не бачив його фізіономію, щасливу від однієї твоєї присутності поруч, давно не було задушевних розмов про риболовлю, пиво та жінок, зрештою, як давно ви не збиралися разом за міцненькою пляшечкою, обговорюючи бізнес, політику, ситуацію в країні та власних дружин! Ой, так, ти телефонував йому недавно. Здається, тобі потрібні були його зв’язки з начальником податкової інспекції...

Бізнес, робота, справи, підлеглі з їхніми безкінечними скаргами й вимогами, гонитва за престижем, грошима й становищем у суспільстві затуманюють зеленим кольором ставлення до таких звичайних речей, як дружба, товариство. Звісно, заперечиш ти, у голові паморочиться, після роботи з ніг падаєш, ночами не спиш. Які вже тут посиденьки з пивом — ледве піднявся.

Хто на дистанції до фінішної прямої свідомо чи мимоволі залишається позаду? Той, хто великодушно дарував тобі шпаргалки перед іспитом, виправдовувався перед твоєю мамою після чергової студентської пиятики, вислуховував наполеонівські плани й з усієї сили ляскав тебе по плечу: «У тебе все вийде, старий!» У кожного, напевно, є друг, з котрим якщо не «пісяли в один горщик», то сиділи за однією шкільною чи інститутською партою. Саме він виміняв у тебе твій перший складаний ножик на дохлого пацюка, щоб полякати дівчаток. Це в нього на дні народження ти познайомився з тією білявою симпатягою, твоїм першим коханням. І, нарешті, це саме він вигадав найвірніший засіб «відмазати» тебе від армії!

Так, це було давно, й, можливо, вже не так важливо — служив ти в армії чи ні, чи відповіла на твої почуття жадана білявка, але відчуття вірного плеча підтримки залишилося в спогадах днів далекої юності. До речі, кажуть, саме тоді складається культ чоловічої дружби. Часи клятв на крові, божевільних витівок, буйних загулів, великих надій і величезних розчарувань. Справжній і сильний ланцюг, священне братерство, куди жінці перепустки немає, бо вона — істота слабка.

Дружба може бути чоловічою й лише чоловічою. Це дівчатка з їхніми сльозами й страхами, нерозвиненими фізичними м’язами та схильністю до пліток — тільки доповнення до визнання тебе як особистості. Причому, визнавати насамперед мають також не вони, а ті, кого ти вважаєш рівнею, чию повагу хочеш заслужити, — твої друзі.

У юності здійснюється багато безглуздостей, але готовність піти за друга у вогонь і воду щира. Ти щосили лупцював того нахабного бугая на товариській зустрічі двох ворогуючих кланів, аби довести, хто сильніший. І, заклавшися, усе-таки поліз тремтячими коліньми на карниз сьомого поверху... Та ще мало чого ти творив, гнаний вітром у голові й шилом в одному місці лише для того, щоб самоствердитися, не впасти обличчям у грязюку, не заробити славу боягуза, нюні, матусиного синочка! Потім ті, хто стояв під карнизом і підбадьорююче улюлюкав, дивилися на тебе з повагою й удостоювали певного архіважливого звання на кшталт «молоток» або «справжній мужик». І так одне перед одним. Ваша дружба жадала від вас подвигів.

Але, звісно, однією тільки дружбою жити не можна. Рано чи пізно, переживши етап завоювання місця для свого «я» у цьому божевільному світі, дорослішаєш. З’являється перша загроза хлопчачій дружбі — Вона. Та, розміри грудей котрої ти не оспівуватимеш в колі нерозлучних телепнів і котра одним помахом вій здатна забрати тебе з цього незрозумілого збіговиська. Ти починаєш проводити з нею більше часу, ніж із друзями, і однієї чудової миті розумієш усі кепські симптоми цього: справа пахне весіллям. І тут уже на бурхливих парубоцьких вечірках можна поставити великий і масний хрест. Тобі здається, що в тебе купа справ, усе ніколи й нічого не встигаєш, але насправді, як і всі інші окільцьовані чоловіки слухняно реалізуєш хитромудрий план, мета якого — відірвати тебе від васьків, петрух і дімонів і намертво прив’язати до дому й коханої дружини.

Твої друзі — найлютіші вороги жінки. Вона солодким голоском щебетатиме, який класний друган у тебе Серьога, але ти й не помітиш, як Серьога дедалі рідше й рідше з’являтиметься в тебе вдома з пивом або кликатиме на футбол. Зате ти дедалі частіше й частіше станеш відвідувати різноманітних тіточок, хрещених мам і тат, двоюрідних братів і внучатих небожів, котрі невідомо звідки взялися на твою голову. Ти можеш вважати, що родину, дітей і домашнє вогнище, яке так старанно охороняє твоя половина, не можна ставити вище від чоловічої дружби. Але чи підеш ти на повідку запліснявілих стереотипів чи вибереш позицію «перше другому не заважає» — вирішувати тобі. У принципі, не варто жертвувати одним заради іншого, чоловічий світ не обмежується рамками сімейного гніздечка.

До речі, спробуй відповісти сам собі на запитання: хто нині твій кращий друг? Я не маю на увазі жінок, котрі щосили прагнуть бути чоловікові товаришем і братом, а вже тільки потім коханкою, дружиною й господинею. Ти ж сам розумієш, яка це нісенітниця. Я маю на увазі справжнього друга, котрий не пожаліє для тебе машину під час непроглядної хуртовини та присвятить усі вихідні будуванню перекриття в тебе на дачі. Не за гроші. Просто так, з дружби. Котрому ти можеш вилити душу після чергової сварки з дружиною, і він великодушно дасть притулок тобі в передпокої на розкладачці.

Є такий? І якщо є, звідки він: з минулих років, 4-ї групи п’ятого курсу, 11-а класу чи з позаминулотижневого ювілею шефа, коли після певної кількості тостів усі стали нерозлучними друзями?

Ні, зрозуміло, згодом усе змінюється, і твої уявлення про дружбу десять років тому й нині, м’яко говорячи, вельми різняться. Що спричинює це? Час? Вік? Власні настанови? І перше, і друге, і третє. Адже згадуєш ти однокашника Вовку, котрий зараз управляє будівельною фірмою, коли тобі треба прикупити шифер на дах свого будинку. А до кого звертаєшся, коли час дитину до школи віддавати? До Славки, він нині директор школи. Напевно, якби не дім і не дитина, хтозна, коли б ти їм зателефонував. А в школі ж були нерозлийвода.

Звісно, ти їх пам’ятаєш, у тебе про вашу дружбу залишилися найтепліші спогади, і ти не проти як-небудь зібратися на черговій зустрічі випускників або просто так на шашлики й позгадувати колишні подвиги. Та ось проблема — все часу немає. Це тоді вам не потрібно було домовлятися за півроку наперед, гарячково міркуючи, як викроїти час, аби сходити на футбол чи влаштувати вечірку. А тепер не просто так...

Що ж, напевно, ви вже надто різні, щоб дружити так само сильно, як і раніш. Нині ця дружба називається «зв’язки». Престижне, але противне слово, яке опошляє щирі стосунки. Давай дивитися правді в очі: тепер ти просто використовуєш цю дружбу, відсуваючи її саму на другий план. А чому б і ні? Адже не відмовить тобі Славка, сьогодні вже В’ячеслав Іванович, гроза всіх двієчників і мрія молоденьких учительок, у зарахуванні твого малолітнього телепня в найсильніший клас. Звісно, галявину накрити доведеться. Але це ж свої, не шкода. Виходить, хоч круть, хоч верть, а щира безкорислива дружба канула в Лету?

Озирнися на коло своїх друзів. Сашко. З ним, хочеш не хочеш, будеш дружити, він сусіда. До кого біжимо насамперед? До сусіда. «Саню, позич півсотні!» І він позичить. «Саню, допоможи піаніно перетягнути на п’ятий поверх!» Допоможе. «Саню, заходь увечері, у шахи партійку зіграємо!» Зайде, і вже не нудно збігатиме час між поглинанням вечері й підготовкою до заслуженого та довгоочікуваного сну. Ось він, ідеальний, щирий і вірний друг. Завжди поруч. У тім-то й річ, що завжди поруч. А дружив би ти з ним так міцно, якби він жив в іншому кінці міста?

Добре, є Колька. Він живе в іншому кінці міста, але це найвірніший з усіх твоїх колег по роботі. Здружилися ви, варившись в одному казані. Він тобі порадить, як краще оформити доповідь, із ним можна обговорити неполадки в бухгалтерії та й увечері після роботи не відмовиться зазирнути в який-небудь шинок, аби розрадити чим-небудь душу. Також друг. Але коли розійдетеся ви по різних фірмах, чи довго протримається ваша дружба?

І нарешті, товстий, лисий і дивний Іван Петрович, а з ним і вся його чесна компанія з суцільних тузів, директорів і начальників, із котрими ти по п’ятницях ходиш у сауну. Своєрідна компашка, на аматора. Зате Іван Петрович знає масу анекдотів, Степан Панасович має дивовижну здатність будь-де відразу оточувати себе жінками, а Роман Григорович збирається підписати контракт із твоєю фірмою.

Ну ні, звісно, ніхто не звинувачує тебе в розважливості й підлабузництві, але, погодься, хіба відмовишся від такої дружби, коли вона сама пливе в руки? Ти досі не можеш зрозуміти, як ти потрапив у цей оазис грошей і влади, але тобі здається: ви — друзі. Принаймні, ти робиш вигляд, хоча в глибині душі усвідомлюєш, що це не по-справжньому. Так, на час.

Подумай над цим. Пам’ятаєш повчання, що дістає всіх і кожного з екранів телевізорів: «Зателефонуйте батькам»? Отож, подзвони друзям. Дізнайся, як у них справи. Може, половина з них уже втретє оженилися, поки ти тут свій бізнес будував. Затарюйтеся пивом і влаштовуйте грандіозну чоловічу вечірку. Як колись.