Я ж не уявляв собі, якими довгими й водночас короткими можуть бути дні. Тягнеться-тягнеться день, і не помітиш, як він зливається з іншим днем. І назви їхні губляться. "Учора" й "завтра" - тільки ці слова мали для мене значення.
Альбер Камю. "Сторонній"
Є у психології таке поняття - "синдром навченої безпорадності". В 1964 р. його описав психолог Мартін Селігман із Пенсильванського університету. Від звичайної депресії синдром відрізняється скаргами на фізичне самопочуття, готовністю обвинувачувати самого себе в усіх гріхах та сумнівами у власних здібностях. При цьому медичні показання самопочуття залишаються в нормі.
З початку 90-х років минулого століття було відзначено різке зростання скарг із цього приводу в людей середнього віку та старших. У поведінковому еквіваленті пізніше це отримало гарну назву "дауншифтінг", тобто ідеологія повного забивання на здоровий спосіб життя, прогрес і всякі соціальні ліфти. Уже тоді припускали, що найпопулярнішою першопричиною є якийсь поки що не помічений перекіс у тілесності, рання стадія чогось абсолютно матеріального.
Так, це пояснення в більшості випадків працювало, але інша, безпідставно примхлива частина людства від цього не ставала здоровішою й оптимистичнішою. Ба більше, приблизно третина населення планети, переважно не білого, живе й розмножується в абсолютно варварських умовах, попутно хворіючи на все що завгодно, проте йому не до депресій. Може, просто не встигають спантеличитися? Ні, тривалість життя дозволяє, вони просто не паряться з цього приводу.
Отже, соціально-культурна домінанта все-таки визначає чималу частину психосоматичних розладів.
Та ось минуло пару десятків років, і на зміну нервовій безпорадності прийшло відчуття глобальної втоми. Давайте про нас, любимих, поговоримо. Якщо без урочистих вступів - то це те, на що в Україні скаржаться поголовно всі. Від президента до підлітків. Різниця лише в аудиторії, засобі доставки повідомлення та приводі камінг-ауту.
Дехто взагалі не скаржиться вголос із цілком банальних причин. Є стереотип, що пацанам не годиться нити, а дівчатка - вони вічно помисливі й тому дуже таємничі. Всі гендерно стримуються, але кепсько всім однаково. На невдоволення політично вкушених.
Загальне нездужання слабко корелює як із політикою правлячої коаліції, так і з алармістськими окриками глашатаїв опозиції з абсолютно прозаїчних причин.
По-перше, якоїсь особливо злагодженої внутрішньої й зовнішньої політики держави особливо не видно. Всі учасники політтераріуму вже по горло зайняті питаннями майбутнього виживання й імітують державну діяльність дедалі більш неохоче. Тому наявність відсутності нікого особливо дратувати не може, бо фокус наводити особливо ні на що.
По-друге, ті виклики, які реально сьогодні існують і в яких держава зав'язла, за час війни добряче ускладнилися. Навіть щоб їх оцінити поверхово, потрібні кваліфікація та знання. За поодинокими винятками, наші патріотично налаштовані громадяни мають або те, або те. Виходить як лопата, в якій металева робоча частинаокремо, а дерев'яний держак -сам по собі. Годиться тільки для невеличких пісочниць, тобто для соціальних мереж.
Перейдімо до ймовірного анамнезу, політичний же компонент візьмемо до уваги в підсумковому висновку.
На загал, із людською популяцією справді коїться щось радикальне, і проста демографія показує необоротність прийдешніх расових та культурних змін, після яких наші нинішні цивілізаційні зойки нікому не будуть зрозумілі в принципі. Я вважаю, що навчена безпорадність була первинним симптомом якогось загального явища, а нинішня хронічна втома - його наступна стадія.
Окремі феномени, як, скажімо, японське каросі (смерть від перевтоми на роботі), нам, зі зрозумілих причин, не загрожують. Самовідданість стосовно суспільства в Україні розцінюється як акт особистого героїзму, - доведено війною. Але (як, утім, і в усій Європі) така поведінка зовсім не є обов'язковим моральним пріоритетом.
Загалом, кількість причин втоми в популярних навколамедицинських версіях варіює від п'яти до двадцяти. Такий розкид пояснюється: а) природним бажанням навколанаукових медійників надути щоки, попри повне нерозуміння суті явища, б) відсутністю норми тонусу організму, зниження якої свідомість чи то фіксує, чи то ні.
Поговоримо про когнітивну оцінку того, що відбувається, вона дуже впливає на обмін речовин.
Як уже говорилося, буває чиста соматика, від якої кепсько спочатку тільки на душі. Це серце й судини, кишківник, сечовивідні шляхи, щитовидка, діабет. Від цього всього тіло рухається більш ліниво й повільно, а людина думає, що в неї з'являється екзистенційна філософська туга.
Людина менш освічена думає, що на неї чарівним деструктивним чином впливають телевізор та Інтернет. Замикають ряд численні прихильники опромінення і випромінення, а також адепти енергетичного вампіризму та іншого духовного донорства.
Зомбояшик та інші некрофільські канали інформації справді можуть підвищити нам тиск і зіпсувати настрій на момент споживання цієї продукції. Для цього потрібні: а) саме споживання, а не режим "вмик.-тьфу!-вимк.", б) наявність сформованої раніше внутрішньої склочності як риси характеру, що вимагає негайно обговорити засвоєну гидоту з собі подібними.
Та якби наслідки від цього були справді такі фатальні, як ми вважаємо сьогодні, первісна людина просто б вимерла, дивлячись на блискавки, не кажучи вже про вулкани та повені.
Опірність людського організму до стресів доволі висока, і якщо вона дає збій, то є одна причина - сукупність біологічних чинників та тих, які влаштовують в організмі "коротке замикання", що "садить батарейки". А міф про абсолютний лиховісний вплив каналів інформації розганяють лише продавці рекламного часу на них, та ще політтехнологи - з тих самих причин.
Про соматичні причини: тут не можна бити в психологічний бубон, а треба йти і здавати аналізи. Не хочете до "злочинного" Мінздоров'я - Гугл вам у поміч! Але показники мають бути об'єктивними.
Не слід випускати з уваги дивні погодні рекорди. Вони, як і преса, не демонічні, однак теж трішки напружують.
Тепер про психологічні причини втоми. Вони поділяються на дві групи: сприйняття колективне й індивідуальне.
Про колективне загалом говорилося вже неодноразово. Але нагадаю. На Майдані був нереально крутий колективний викид ендорфінів, тісно пов'язаний із реальними запитами, але абсолютно фантастичними очікуваннями. Ні людського, ні матеріального ресурсу для втілення цих очікувань не виявилося. Почали шукати винних у всьому поганому і, в принципі, знайшли. Але легше від цього не стало. Тому волонтерський рух спочатку, фігурально кажучи, розбігся по казармах. Потім, на сьогодні, кількісно зменшився вдвічі, проте настільки ж приріс у якості. Професіоналізувався, став більш практичним. Отримавши у своє розпорядження всі звичайні неврози держслужбовця, але без їхніх зарплат і премій.
Тобто колективна складова потроху євроінтегувалася у переживання проблем, не ними створених і не ними вирішуваних.
Але в колективній діяльності є ще й надзвичайно важлива зоологічна складова - взаємна підтримка. Навіть її імітація або формалізація дозволяють перекинути вагу індивідуальної відповідальності на групу. Йдеться не про формальні обов'язки, а саме про когнітивну складову, про сприйняття. Отож приналежність до будь-якої групи має регуляторні функції.
Є одна істотна особливість - група мусить бути саме групою, з єдиним цілепокладанням, а не випадковим збіговиськом егоїстів, що імітують наявність спільної мети. Емоційні травми в групі можуть викликати гострий стрес, але не хронічну втому. Тому тягар відповідальності за хронічну втому - в кожній окремо взятій голові.
Як він утворюється?
По-перше, втрата системи моральних координат. Це як у нас у вусі є таке "внутрішнє вухо", складний пристрій, грубо кажучи, на кшталт гіроскопа, він дозволяє мозку миттєво розуміти, де верх, а де низ (відносно тверезому мозку, певна річ). Це стосується просторових координат.
А моральні координати й так тріщать під спільним натиском неприборканих корупційників, з одного боку, і знавіснілих лібертаріанців - з другого. Причому перші одночасно примудряються бути ще й консервативними моралістами, а другі - суворими законниками та борцями з корупцією. У результаті, соціальна етика зміщується в ідеологічні площини, але для ідеології, крім спинного мозку, треба ще й мати мозок у голові, а з цим в електорату не завжди складається.
Якщо немає моральних координат, людина губиться, і це не зовсім поетична метафора. Як кожен загублений, вона робить безліч зайвих метушливих рухів, виснажуючи себе, зрештою, їх безглуздістю.
По-друге, це відчуття самотності.
Воно в нас похідне від відчуття небезпеки, коли надмірна довірливість може коштувати тобі благополуччя, здоров'я або й життя. Тому самотність зменшує фізичні ризики, але збільшує енергетичні витрати на різні муки сумління (якщо воно є), драматичні спогади та необґрунтовані фантазії.
І по-третє, це - видима особиста безперспективність. Перспективи наче і є, але весь час у когось іншого, а не в тебе. Співвідношення своїх особистих якостей із горезвісними євро-НАТО-стандартами нашу самооцінку переважно знижує. Хоча насправді крутизна цих стандартів - просто гламурна політична вигадка для бідних.
Що з усім цим можна робити?
Почну з банального - зі зміни системи харчування. Ідеться не про якийсь кращий вид дієти, оскільки я говорю лише про психологію.
Якщо організм несподівано починає отримувати принципово іншу комбінацію засвоюваних поживних речовин (за умови, звісно, що вони справді поживні), він "дивується" й починає мобілізуватися, струшуватися, перебудовуватися. Потім звикає, але в процесі тонус справді підвищується. Тому, перш ніж пхати в організм пігулки, може, з нього треба спочатку щось безболісно вийняти.
Якість сну дуже важлива.
Не соромтеся користуватися бервухами або пов'язкою на очі, навіть якщо вам здається, що досить тихо й темно, коли тільки ви не дитина й не свійська тварина: у них із цим немає проблем.
Невротична свідомість уловлює найменші звуки і будь-яке тьмяне світло навіть крізь повіки, ставить мозок на "бойове чергування" і повністю заспокоюється тільки при фізичній ізоляції джерел подразнення. А коли й так не повністю, то вам не завадить звернутися до знайомого психіатра, якщо видимих причин немає.
Вживання алкоголю та різних речовин у разі хронічної утоми - швидше, плацебо, ніж помічний засіб. А зворотний ефект ви отримаєте у пропорції три до одного, година позитиву й три години мінору, і не розраховуйте, що сном перекриється, прокинетеся втомленими.
Ну і, як кажуть військові, раціональна оцінка загальної оперативної обстановки дозволить вам утриматися від дурних і енергетично витратних маневрів.