Українська сім’я тяжко хвора. Такий висновок можна зробити, послухавши чиновників, так чи інакше пов’язаних із реалізацією «молодіжної політики держави». Днями знову згадали про молоді осередки суспільства — на черговій всеукраїнській науково-практичній конференції соціальних працівників «Тенденції розвитку сучасної сім’ї в Україні».
Тенденції, прямо скажемо, невтішні. З одного боку, зазначила міністр у справах сім’ї, дітей та молоді Валентина Довженко, є позитив. У сім’ях підвищився інтерес до національної культури, побуту і традицій, переважна більшість сімейних однією з головних життєвих цінностей вважають домашнє вогнище і мріють мати двох і більше дітей.
З іншого боку — цілий «букет» негативних чинників. У сім’ях міцно утвердилися тривога й невпевненість у завтрашньому дні, через що молоді дедалі частіше відкладають офіційне оформлення стосунків і народження дітей — до стабілізації фінансової ситуації. При цьому створені сім’ї чи не в половині випадків розпадаються, а двоє дітей так і залишаються в планах. Як наголошується в національній доповіді про стан сімей в Україні (підготовленій Інститутом сім’ї та молоді), «кризова демографічна ситуація викликається перебудовою репродуктивних установок і змінами дітородної поведінки, ослабленням мотивів материнства та батьківства, появою в сім’ї конкуруючих із дітьми потреб. Відкладання народження дітей можна розглядати і як прагнення більш повної самореалізації в житті, і як зростання відповідальності молодих людей за свою долю і долю своїх дітей.
Але в сучасних умовах це поєднується зі зростанням відчуття невпевненості молоді в завтрашньому дні, із соціально-психологічним дискомфортом через труднощі адаптації молодої сім’ї до нових соціально-економічних умов». Труднощі цілком реальні. Народження дитини часто досить різко відкидає сім’ю за межу злиднів: зарплати одного працюючого, навіть з урахуванням усіх державних допомог, недостатньо для утримання, як мінімум, трьох чоловік.
Останнім часом у суспільстві набирають популярності так звані консенсуальні сім’ї (шлюби «на віру», за домовленістю, але без реєстрації). У якомусь сенсі це момент позитивний: у таких сім’ях значно рідше конфліктують і заводять стосунки в глухий кут. Але в результаті характерною прикметою нашого часу стає збільшення кількості дітей, народжених поза шлюбом. Нерідко сім’я цілком офіційно існує, але ніби віртуально. Це ще одна прикмета сьогодення: коли один, а нерідко й обидва члени подружжя вирушають на заробітки за кордон, залишаючи дітей на родичів або навіть просто знайомих. У самій тільки Львівській області 22 тисячі таких дітей.
Однак це ще не найгірший варіант. Нерідко батьки настільки захоплені добуванням хліба насущного або ж намагаються захиститися від мінливостей долі з допомогою склянки чи шприца, що діти опиняються на вулиці. У цьому відмінність сучасних безпритульних від їхніх попередників із двадцятих років минулого століття: у багатьох із них є батьки, причому дуже забезпечені, але їм ніколи або просто лінь займатися власними дітьми.
Зміна демографічної ситуації прямим чином позначилася на стосунках молодих подружжів зі своїми батьками. Оскільки дітей немає, то немає й особливої необхідності у спілкуванні зі старшим поколінням, що призводить до ослаблення сімейних зв’язків, звуження обміну культурно-духовними цінностями в сім’ї. З одного боку, момент позитивний — не один шлюб розбила теща чи свекруха, відмовитися від спілкування з якими заважають діти, а з іншого — традиційна українська сім’я змінює свій вигляд, традиції, що робить її менш міцною.
До речі, про конфлікти. Чимало з них також породжені революційними змінами в суспільстві, зокрема змінами ролей членів подружжя та сімейної ієрархії, коли стереотипи свідомості залишилися колишніми, «доперебудовними», а реальна ситуація докорінно змінилася. Даються взнаки й інфантилізм, невміння іти на компроміс та «безтурботне дитинство». Більше чверті молодят одним із найчастіших приводів для сварки назвали розподіл і виконання домашньої роботи.
Та все ж переважна більшість проблем і, як наслідок їх, конфліктів пов’язана з матеріальним становищем молодих сімей та «квартирним» питанням. Попри те, що роботу сьогодні простіше знайти молодим і освіченим, за статистикою, доходи саме молодих сімей істотно нижчі, ніж середні доходи по країні. Не менш складна й житлова ситуація. Небагато молодят мають можливість оселитися у власному «гнізді»: найчастіше їм доводиться жити з батьками, в гуртожитку або ж орендувати квартиру.
Власне кажучи, держава не просто спостерігає за цим процесом, а й намагається якимось чином вплинути на нього. Існує система житлового кредитування молодих сімей, працюють молодіжні біржі праці, що допомагають не тільки знайти роботу, а й набути потрібної кваліфікації, надається підтримка при народженні дитини і на утримання її до трирічного віку, створено психологічні центри й інші соціальні організації, що допомагають подружжю будувати сім’ю грамотно.
Але на матеріальну і, як наслідок, психологічну ситуацію в сім’ї, особливо молодій, ці заходи впливають мало. Досить сказати, що отримати кредит на будівництво житла неймовірно складно. У кожному районі існують черги по сто і більше сімей, готових виплачувати кредит і відсотки за ним, але гроші одержують лише одиниці. Хоча організувати систему житлової підтримки молодих сімей та сімей із дітьми не так уже складно й клопітно. Будівництвом займаються приватні компанії: чому б не знизити їм податки за рахунок безплатного надання житла молодим? Квартира при цьому вважалася б державною доти, доки сім’я не змогла б викупити її.
Із допомогою державних центрів зайнятості можна знайти лише дуже середню, з погляду оплати, роботу. Про фінансову підтримку сімей при народженні дитини годі й казати. Одноразової допомоги аж ніяк не вистачить на придбання всього необхідного: коляски, ліжечка, пляшечок, повзунків, дитячих сорочечок, чепчиків. Тобто молода сім’я з народженням дитини втрачає всю свою самостійність і в основному може розраховувати виключно на допомогу родичів.
Невпевненість у завтрашньому дні породжує і той факт, що в разі чогось непередбачуваного сім’я буде не в змозі навіть прогодувати маленьку дитину: система безплатних молочних кухонь ущент зруйнована, і прогодувати дитину готовим харчуванням під силу далеко не всім татам і мамам. Так, кухні мали серйозні недоліки, але молода мати знала: навіть якщо у неї не буде молока, голодним її малюк не залишиться. Сьогодні такої впевненості немає.
По суті, єдине, що гарантує держава сім’ям із дітьми, — це надати медичну допомогу і вивчити дитину: за це поки що грошей не беруть (про якість безплатних послуг тут не говоритимемо). Тобто в найкритичніший для сім’ї момент — появи в ній нового члена — вона опиняється наодинці з мінливостями ринкової економіки і нестабільної політики держави. Про яку стабільність у сім’ї і тим більше довгострокові плани може йти мова?