У нашій країні сьогодні представлено всі напрями християнства: православ’я, католицизм і протестантизм. Православні сподвижники цього віку, такі, як отець Олександр Мень, не знаходили нічого поганого в різноманітті християнства. «Завдяки розподілу християнство уникнуло нівелювання і жорсткої одноманітної системи. У кожному сповіданні різною мірою розкривалися духовні дари, були свої праведники і святі», — писав отець Олександр. У цій статті ми спробуємо познайомити читача з усіма християнськими конфесіями, які діють у нашій країні.
Кілька років тому в столиці пройшла конференція, присвячена 2000-річчю Різдва Христового, де були присутні близько 4000 священиків, пасторів і лідерів, які представляють усі християнські деномінації. Це були перші збори, на яких зібралися керівники православної та католицької, баптистських і п’ятидесятницьких церков. Конференція продемонструвала початок поліпшення у ставленні християн один до одного.
Православна Україна
Три найбільші православні церкви держави (УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ) володіють 145 монастирями і більш ніж десятьма тисячами храмів. У православ’ї служать Господу 3636 ченців і черниць і 10 319 священиків.
Ще 55 парафій входить до складу Православної старообрядницької церкви. Невелика кількість парафіян відвідує й інші православні організації, зокрема Українську православну апостольську церкву й Українську реформаторську православну церкву.
Православні церкви нерідко займаються благодійною діяльністю. Досить згадати відому своєю благодійністю Свято-Кирилівську громаду Києва.
Проблеми
Основні сьогоднішні проблеми українського православ’я — це недостатня кількість постійних парафіян, не особливо активна місіонерська (просвітницька) діяльність і висока схильність парафіян до окультизму. На превеликий жаль, останнім часом склалася тенденція, коли багато хрещених православних ходять до церкви лише на основні свята, та й то більше за традицією, аніж усвідомлюючи рятівну необхідність у цьому. На думку архієпископа Харківського і Полтавського УАПЦ Ігоря (Ісіченка), «вирішити цю серйозну проблему можна винятково кропіткою роботою в парафіях, залученням до активного парафіяльного життя представників різних соціальних і вікових груп, пошуком ефективних форм катехізації (церковного навчання), а також рішучою деполітизацією церковного життя, боротьбою з намаганнями перетворити церкву на святковий атрибут народного побуту чи в складову частину слов’янської культурної традиції». «Трапляється, що священик зайнявся будівництвом чи відновленням храму, а іноді забуває, що, відновлюючи стіни, потрібно відновлювати і душі людей, залучати нових парафіян у церкви, — розповів владика Митрофан, єпископ Переяслав-Хмельницький, управляючий справами Української православної церкви. Ми про це постійно нагадуємо і рекомендуємо, щоб при кожній парафії існувала недільна школа, де дорослі і діти могли б приходити і слухати Слово Боже». «Сьогодні велика відповідальність лягає на духівництво, на пастирів, котрим потрібно виходити за стіни храму і з Божою допомогою і при доброму бажанні активно займатися місіонерством», — каже владика Митрофан.
Реформа
Сьогодні багато священнослужителів усвідомлюють необхідність проведення внутрішньоцерковної реформи, націленої саме на те, щоб зробити церкву активнішою. Як сказав архієпископ Української реформаторської православної церкви Сергій Журавльов, «католики вже змінили свою церкву: богослужіння почали проводити національними мовами, почали визнавати пріоритет Біблії і біблійного богослов’я. Якщо католики змогли це зробити, то чому ми не можемо?» Православ’я знало як позитивний, так і негативний досвід реформи. У XIX столітті митрополит Філарет (Дроздов), стараннями якого Біблію було перекладено російською мовою (Російський синодальний переклад), здійснив успішну спробу максимально зблизити церковну доктрину з біблійною. Невдалою можна назвати спробу оновити церкву єпископами Антоніном Грановським і митрополитом Олександром Введенським у двадцяті роки. Напевно, саме останній рух призвів до того, що нинішні православні з побоюванням дивляться на нововведення, у тому числі і на життєво необхідні. Втім, і без усяких реформ у православ’ї є отці, котрі будують своє служіння по-новому.
Давньосхідні церкви
Віросповідання і форма богослужіння давньосхідного християнства дуже близькі до православ’я. На сьогодні в Україні представлено дві гілки цих церков. У Ніжині діє Церква ассирійських християн, громади яких оселилися в Україні в минулому столітті. Ассирійські християни — послідовники несторіанства, течії, заснованої у Візантії 428 року патріархом Несторієм. У нашій країні представлена також Вірменська апостольська церква, доктрина якої, монофізитство, виникла як протилежна несторіанству. Вірменську церкву створено в першому столітті святими апостолами Фадеєм і Варфоломієм. 301 року Вірменія стала першою християнською державою. Надалі Вірменська церква не прийняла рішення Халкідонського собору (451 р.), що визнав наявність людської природи в Ісусі Христі, і продовжувала розвиватися окремо. Єпархія Вірменської апостольської церкви в Україні працює з 1991 року, парафії відкрито у Львові, Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Дніпропетровську, у Криму (усього 16 парафій). Сьогодні для обох церков характерні етнічна орієнтація, богослужіння ведуться рідною мовою вірменів й ассирійців, що, на думку Віктора Бондаренка, голови Держкомрелігії України, «допомагає давньосхідним християнам зберегти свої унікальні традиції».
Греко-католики
Католицька церква східного обряду, або Українська греко-католицька церква (УГКЦ), є найбільшою неправославною християнською організацією в Україні. Церква має 79 монастирів, у яких Богу служать 1168 ченців і черниць. Греко-католикам належать 2777 храмів, у лоні УГКЦ 1872 священики. При цьому, як каже протоієрей Української греко-католицької церкви Олекса Петрів, «однією з основних проблем залишається недостатня кількість приміщень для богослужіння». За словами О.Петріва, «із 1989 по 1995 рік наша церква, по суті, обновилася і подальше зростання — це збільшення кількості парафіян за рахунок хрещення».
Екуменічна доктрина УКГЦ говорить про те, що церква хоче повернути ту єдність, яка була до розподілу християнства. Греко-католики з розумінням ставляться до відвідання своїми парафіянами православних і протестантських церков. «Будь-який розвиток християнина в пізнанні правди Божої вітається нами. Слухати Слово Боже у протестантів, проводити спільні акції милосердя ми не забороняємо» — розповів «ДТ» керівник бюро УГКЦ у зв’язках із державними органами в Києві. При цьому, як вважають греко-католики, існування двох католицьких церков у нашій країні цілком зрозуміле. Україна і Захід перебували в різних соціокультурних умовах, а католицтво враховує відмінності в традиціях народів (принцип «інкультурації»).
Римо-католики
Католики латинського обряду є членами Римо-католицької церкви (РКЦ) в Україні, у лоно якої входять 309 ченців і черниць і 431 священик. РКЦУ володіє 713 храмами і 50 монастирями. «Головна проблема Римо-католицької церкви в Україні, — вважає отець Віктор Макковський, настоятель Кафедрального собору св. Олександра, — неповернення майна, конфіскованого безбожною владою. Досі, за 11 років, не повернуто резиденцію єпископа, Будинок Кліру (священиків), приміщення недільної школи, богадільні в Києві. Ніхто з міськадміністрації не бажає говорити про це, лише надсилають відписки. Те ж відбувається з костьолом Святого Миколая, із костьолами в Чернігові, Білій Церкві, Умані». Хворобливе питання взаємовідносин із православними, на думку Віктора Макковського, радше пояснюється настороженим ставленням до католиків, аніж навпаки: «Ми ж православних називаємо церквою-сестрою, за них молимося, усіх їх любимо і визнаємо своїми братами, як і інших християн». Як відомо, РКЦ часто обвинувачують у прозелітизмі, аргументуючи це тим, що Україна не є полем для місіонерства, оскільки була хрещена. «Але багато українців усе ще живуть безбожно незалежно від того, є вони атеїстами чи були хрещені в дитинстві. Дехто навіть не знає, як перехреститися. Ми ж не переманюємо в католицтво, а учимо Слову Божому», — говорить Макковський.
Протестантизм
Протестантизм — це напрям християнства, який виник у XVI столітті в результаті руху Реформації. Протестантськими є велика частина розвинених країн світу, зокрема США і більшість держав ЄС.
До протестантів найчастіше зараховують, наприклад, мормонів чи «Свідків Єгови», котрі до них (протестантів) не мають стосунку. Протест меншості за часів Реформації припускав повернення до чистої Біблії (Solo Scriptura), а не перекручення Святого Письма, як це відбувається в маргіналів.
Протестантські конфесії ж діють в Україні (за винятком харизматів) із XIX століття, тобто мають досить глибокі корені. Щоб оцінити вплив протестантів на українську культуру, досить пригадати спадщину Григорія Савовича Сковороди, котрий першим почав нести Євангеліє в маси простою і зрозумілою українською мовою. Як говорить Віктор Бондаренко, «жодна з таких протестантських церков — лютерани, євангельські християни, баптисти, п’ятидесятники — не потрапляють під визначення секти, тому називати їх сектантами як мінімум безграмотно». Православним церквам варто було б звернути увагу на позитивний досвід протестантів у таких питаннях, як дослідження Біблії, місіонерство і, нарешті, братерське ставлення одне до одного.
Лютерани і реформати
Лютеранство, засноване в XVI столітті найбільшим реформатором церкви Мартіном Лютером, догматично ближче за інших протестантів до православ’я та католицизму. Наприклад, лютерани вважають Причастя (святу Євхаристію) таїнством, а не згадуванням про розп’яття Христа, як ті ж реформати. Лютерани з’явилися в Україні ще в XVI столітті, але перша домашня лютеранська громада виникла тільки 1765 р. На сьогодні в країні три церкви цієї конфесії. Німецька євангелічно-лютеранська церква України (НЄЛЦУ), що має 30 будинків, де ведеться служіння. Основна маса парафіян (близько тисячі) відвідує парафії в Одесі та Києві. Оскільки лютеранами в основному були етнічні німці, виникали побоювання, що конфесія стане відділеною за національною ознакою. Але цього не сталося — у країні з’явилася Українська лютеранська церква (УЛЦ). Як розповів В’ячеслав Горпинчук, єпископ Української лютеранської церкви, «УЛЦ росте і, я гадаю, що через 5 років вона налічуватиме близько 10 тисяч чоловік». За словами В.Горпинчука, основна проблема церкви — це небажання місцевої влади виділяти на законних підставах землю під будівництво храмів.
Реформація ділиться на лютеранську і кальвіністську. Кальвіністська реформація призвела до утворення в першій половині XVI століття Закарпатської реформаторської церкви. На сьогодні ЗРЦ має 101 парафію, 92 храми, в її лоно входить 54 пастори і кілька десятків тисяч парафіян.
Євангельські християни
Свого часу євангельські християни і баптисти служили Господу окремо. Потім радянська влада організаційно об’єднала ці напрями. На сьогодні євангельські християни знову окрема деномінація.
В Україні одним із духівників руху євангельських християн був Іван Степанович Проханов, котрий втілив християнські цінності в практичному служінні ще в XIX столітті. Що особливо цікаво в діяльності Проханова — це його діалог із православ’ям, у якому їм удавалося знаходити спільну мову. Як розповів Анатолій Калюжний, голова ради Собору незалежних євангельських церков України, «від інших протестантів нас різнять зовнішні форми служіння: у євангельських християн богослужіння більш динамічне, вільне, менш традиційне, аніж наприклад, у баптистів». У Києві євангельські християни мають дві найбільші місії — «Нове життя» і «Світло на Сході», що окрім місіонерської діяльності займаються християнською благодійністю. «Нове життя» відкрило центр реабілітації інвалідів, зібрало футбольні команди для тяжких дітей, проводить факультативні семінари серед молоді. За словами президента місіонерського товариства «Світло на Сході», голови правління Асоціації місіонерських церков євангельських християн України Василя Давидюка, «ми ввозимо в Україну з Німеччини 8—9 великовантажних автомобілів на рік із безкоштовною християнською літературою та гуманітарною допомогою для сиріт, хворих, залишених людей; безплатно поставили лікарням функціональні ліжка для хворих, обладнання для операцій, інвалідні крісла, медичні візки». «На сьогодні євангельські християни — найактивніша частина протестантів, — каже В.Бондаренко. — Їх вирізняє найбільш розвинена місіонерська і благодійна діяльність».
Баптисти
Баптизм виник в Англії на початку XVII століття як форма розвитку пуританства, течії в Англіканській церкві. На сьогодні баптисти і пресвітеріани — основні конфесії християн США та Канади. 1886 року прокурор Одеської судової палати свідчив про українських баптистів, що вони «усі без винятку ведуть цілком тверезе, скромне і трудове життя, проявляючи в такий спосіб у своєму житті принципи християнського вчення». На думку Віктора Бондаренка, «відтоді мало що змінилося, баптистів і сьогодні вирізняє дуже висока моральність». В Україні представлено цілий ряд спілок баптистських церков, серед яких Всеукраїнська спілка об’єднань євангельських християн баптистів, Братство незалежних церков євангельських християн баптистів, а також Рада церков, куди входять незареєстровані баптисти. За словами Віталія Ткачука, віце-президента ВСО ЄХБ, в українському баптизмі є відбиток традиційного православ’я. Наприклад, молитва відбувається на колінах чи стоячи, прославляння — стоячи. На Заході ж баптисти моляться і славлять Господа сидячи. Про визнання і вплив баптистів в Україні говорить те, що Президент України Леонід Кучма цього року зустрівся в Києві з керівником Всесвітньої спілки баптистів Дентоном Лотцом.
П’ятидесятники
Є досить багато підстав стверджувати, що в історії християнства ХХ століття є століттям п’ятидесятницького руху, що виник як новий напрям у протестантизмі на межі XIX-XX століть і стрімко поширився в усьому світі. «Загальноприйнята назва «п’ятидесятники» відбиває теологічну особливість цього руху, що підкреслює важливість і сутність події, котра відбулася у свято П’ятидесятниці в Єрусалимі — зішестя Духа Святого», — розповідає Володимир Франчук, помічник президента Спілки церков християн віри євангельської — п’ятидесятників України. В Україні п’ятидесятники входять у Спілку церков християн віри євангельської п’ятидесятників України, Об’єднану церкву ХВЄ, Спілку вільних церков християн євангельської віри України, Церкву Божу України. Усього кількість п’ятидесятників перевищує 200 тисяч, ними відкрито силу-силенну місій (у тому числі найбільшу в галузі допомоги дітям-сиротам) і богословських навчальних закладів. Основна проблема п’ятидесятників — виділення земельних ділянок під будівництво центрів і молитовних будинків. «Президент України Леонід Кучма під час кількаразових зустрічей із керівництвом нашої Спілки говорив про своє добре ставлення до нас, і в нас довірчі взаємини з київською владою. Але, попри це, отримання земельних ділянок для зведення молитовних будинків у столиці залишається для нас нерозв’язною проблемою», — каже Володимир Франчук.
Харизмати
Харизматичний рух церков повного Євангелія наймолодший з протестантських. Він з’явився в нашій країні лише на початку дев’яностих. За словами Анатолія Гаврилюка, президента Об’єднання незалежних харизматичних християнських церков України (повного Євангелія), «характерною рисою повноєвангельських церков є те, що ми багато сил приділяємо вивченню Слова Божого. Кожна церква має біблійну школу і біблійні інститути». Дві найбільші харизматичні церкви України — це «Перемога» (пастор Генрі Мадава) і «Слово віри» (пастор Сандей Аделаджа).
Як каже А.Гаврилюк, «єдина проблема, котра у нас була, це конфлікт із Міносвіти, що у своєму циркулярному листі, направленому в школи, назвало харизматичні церкви шкідливими сектами, із якими не можна мати нічого спільного. Ми були змушені подати до суду на Міносвіти і виграли процес. Міносвіти зобов’язалося направити в школи лист зі спростуванням попереднього».
* * *
Картина взаємовідносин різних християнських деномінацій на сьогодні парадоксальна. З одного боку, зберігаються напружені відносини не тільки між конфесіями, а й між церквами. Водночас є всі підстави для того, щоб християни жили в любові і злагоді. А головне — є розуміння того, що це необхідно. Не даремно святий Апостол Павло писав у «Посланні до єфесян»: «Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, Котрий над усіма, і через усіх, і в усіх нас».