Є категорія людей, яка пише грамотно. Правильно розставляє розділові знаки, без помилок пише слова. Та при цьому вони далеко не завжди знають правила російської мови. Запитайте в них будь-що про прикметникові чи дієприкметникові звороти, про винятки в написанні: та вони про них поняття не мають! Уроджена грамотність чи лінгвістична інтуїція — ось як це називається.
1+24
Є близько сорока визначень інтуїції, і найпростіше з них — це отримання якогось знання без розуміння як джерела походження цього знання, так і того способу, за допомогою якого це знання було отримано.
Тому що свідомість сліпа. А ось підсвідомість бачить і пам’ятає все. Чому ми не довіряємо інтуїції? Наша повсякденність — це 25-й кадр навпаки. Це означає, що з двадцяти п’яти стимулів, які впливають на наші органи чуттів, ми ледь встигаємо розпізнати та ідентифікувати один із них, найсильніший, який найбільше впадає в очі. Приміром, ви гуляєте по лісу, і раптом звідкись вилітає оса й жалить вас. Пухлина поступово проходить, і після цього ви починаєте побоюватися ос. А раптом ще ужалить? Це наша свідома реакція. Та є і несвідома — вона вміщає в себе ще 24 кадри, які пройшли повз нашу свідомість. Припустимо, у цей самий час у повітрі витав сильний запах хвойних смол. І навколо було дуже багато густої соковитої папороті. І зозуля кувала. І ще багато чого. Ба-бах! У нашій свідомості відбиток: оси — сволоти такі, від них потрібно триматися щонайдалі. І нічого більше. Крапка. А в нашій підсвідомості — цілий кінофільм про те, що оси — сволота, що живуть вони в місцях, де густа папороть, де сильно пахне хвойною смолою, де кує птах, де сонце не пробивається крізь товщу дерев й чимало іншого. І ось отримуємо результат. Для свідомості: потрібно триматися подалі від ос, вони кусаються. Для підсвідомості: мені потрібно триматися подалі від ос, вони кусаються; потрібно бути дуже уважним, якщо навколо багато папороті: там може бути оса; потрібно бути обережним, якщо є сильний хвойний запах: десь поруч можуть бути оси. Тощо. Як бачите, уявлення свідомості та підсвідомості дуже сильно різняться: останнє виявляється набагато змістовнішим. Через п’ять років, коли все вже забулося настільки, що й не згадаєш, той самий громадянин гуляє по зовсім іншому лісу й в іншому місці. І раптом виникає тривога, занепокоєння, страх. При цьому свідомість болісно шукає: та в чому справа, власне?! І не знаходить. Пташки собі цвірінчать, хвойним лісом пахне, крони дерев захищають від сонячного світла. Начебто б усе прекрасно. Навіщо іти? Це питання інтерпретації, заснованої на фактах. У свідомості фактів занадто мало, їй немає на що спиратися. У підсвідомості фактів забагато. Жалюгідність ситуації ще й у тому, що підсвідомість не може пояснити свідомості, чого потрібно боятися. Вона також не може допомогти їй пригадати, тому що не можна пригадати те, чого ти не бачив або не побачив. Саме тому я кажу, що свідомість сліпа. І вона може просто придушити цю тривогу і занепокоєння, тому що не знаходить для неї жодних причин. Тоді підсвідомість, яку зовсім не хочуть слухати, починає робити різні підлянки: приміром, у вас може раптом виникнути алергічна реакція або різке подразнення на тих місцях, де колись вас кусали оси. Підсвідомість волає: ну, пригадай! Небезпека! Свідомість думає: треба ж, алергія якась з’явилася. Все вже, гади, отруїли, і в лісі вже сховатися не можна від хімії.
З цього прикладу має бути зрозумілим, що першим і найголовнішим ворогом інтуїції є наша свідомість, яка вимагає фактологічного пояснення і доказовості будь-якої отриманої інформації. Основне лихо — навіть трагедія, я б сказав, — нашої підсвідомості — це синкретизм, або вміння дивитися на речі лише в цілісності, безпосередньо. Воно бачить 25 кадрів із 25 і не пропускає жодного, але при цьому воно не здатне відокремити одне від іншого, — те, що так добре вміє робити свідомість. Папороть, зозуля, рясні крони дерев — усе це або припускає укуси ос, або навіть стверджує, що це і є самі оси. Для свідомості все це — повна нісенітниця: вона легко відрізняє та розрізняє, що оси — це оси, а папороть не кусається. Та ось досада: свідомість узагалі знати не знає про якусь там папороть чи хвойний запах. Вона знає лише про ос. У результаті дві потужні структури, які в ідеалі мають взаємодоповнювати одна одну, діють за принципом «хто в ліс, хто по дрова». І сліпий знає всі дорожні знаки, та не бачить їх, а зрячий бачить усі знаки, але майже нічого про них не знає. При цьому вони постійно сваряться, затикають один одному рот і б’ються замість того, щоб бути якомога уважнішими до реплік і думок іншого.
Творча інтуїція, наукові осяяння
Кожний із нас знає, що пану Менделєєву його таблиця просто взяла та й приснилася. Адже міг ще тридцять років її придумувати. Кекулі приснилася формула бензолу, яку він довго шукав. І тисячі вчених і творців осягають різні інтуїтивні осяяння, які виникають раптово, з нічого. Заліз у ванну і зробив відкриття. Або впало яблуко на голову, і зробив ще відкриття. Все це наводить нас на думку, що подібні здібності — інтуїтивні осяяння або муза творчості, — можна розвивати й накачувати, як біцепс. Це, звичайно, надихає. Та перед тим, як щось накачувати, зверніть увагу ось на такий випадок: адже не Архімед придумав таблицю Менделєєва, сидячи у ванній. І не Кекулі на голову яблуко впало. А Менделєєву приснилася саме таблиця, а не формула бензолу й не сюжет для книжки «Мертві душі». Кожного чомусь, через якийсь дивний збіг обставин осяває саме в тій галузі, у яку він занурений, на якій повністю зосереджений. Мабуть, це зосередження такої неймовірної інтенсивності, що пошук рішень відбувається навіть тоді, коли людина спить. Його аналітична частина відключається і відпочиває, а його синкретична частина, його підсвідомість працює, як паровоз. І дуже часто знаходить для нас рішення, які ми не змогли знайти, коли не спимо й повністю зосереджуємось на процесі пошуку рішення. Та це означає й інше: якщо ми ні на чому не зосереджені, то наївно було б чекати від підсвідомості геніальних осявань і творчих відкриттів.
Геній — це один відсоток натхнення і 99 відсотків поту, як казав Гете, але ніяк не навпаки. Чи можна тренувати й розвивати інтуїцію? Звичайно, якщо ви розумієте під цим ефективнішу комунікацію між своєю свідомістю та підсвідомістю. Я вважаю, що це найкращий шлях для надбання нових можливостей. Можна, звичайно, сліпо довірятися голосу підсвідомості, але тоді на вас чекає сумна необхідність жити на основі її уявлень, а вони далеко не завжди ефективні та корисні. Найважливіше завдання в таких тренуваннях — це, нарешті, дати своїй підсвідомості можливість виговоритися. І це не так просто, як може вам здатися: уже з раннього дитячого віку синкретичні уявлення розпочинають випалюватися розжареним залізом доказовості та аргументованості суджень, логікою та аналізом подій.
Вправа з дзеркалом
Для його виконання вам знадобиться дзеркало й година вільного часу, коли вас ніхто не тривожитиме. Сядьте або встаньте перед дзеркалом, що ближче, то краще. Чи можна поставити невеличке дзеркало на стіл. Поза будь-яка, не має значення. Зосередьтеся на хвилину на своєму відображенні, дивіться собі в очі й тільки в очі. Після цього розпочинайте говорити вголос на будь-яку тему, яка тільки спаде вам на думку. Можна заздалегідь сказати тему, вибрати її: нехай це буде монолог про те, яких тварин ви любите. Чи які люди вам не подобаються. Завдання: говорити, жодної секунди не зупиняючись, і весь час дивитися в очі самому собі. Погляд не відводити! Не шукати потрібних слів чи підхожих висловлювань. Говорити, говорити і говорити без зупинки. Якщо хочете ускладнити вправу, розглядайте при цьому свої зіниці, спостерігайте за тим, як вони змінюються, вивчайте райдужні лінії сітківки ока, лінії судин. Розмовляйте п’ять-десять хвилин, на ваш розсуд. За годинником не стежте, дивіться тільки собі в очі й більше нікуди. Якщо відвели погляд або втратили думку, передихніть хвилин п’ять, походіть кімнатою і розпочинайте спочатку. Я це називаю прочищенням комунікативного каналу.
Очі в очі
Приблизно те саме, що й у випадку з дзеркалом, але потрібний співрозмовник. Можливо, ви пам’ятаєте, що є така гра в «передивляння», — хто кого передивиться. Ви весь час дивитеся в очі іншого, не відводите погляду. Якщо хочете влаштувати собі справжнє випробування, робіть це в громадському транспорті, або в будь-яких місцях (приміром, у парку), де люди сидять один навпроти одного. Сенс вправи — обмінюватися репліками, повністю фокусуючись на очах свого співрозмовника. Не відводьте погляд, говоріть і слухайте лише «очі в очі». Час тут не має значення, можна просто вибрати тему, на обговорення якої у вас піде понад п’яти хвилин.
Розфокусований погляд
Напевно, вам доводилося з таким зіштовхуватися: людина дивиться прямо на вас, але відчуття таке, що вона вас не бачить зовсім. Завдання складне: досягти такого стану, а потім робити те саме, що й у випадку з дзеркалом, — говорити без зупинки кілька хвилин. Ідеальний варіант, якщо у вас є змога попрактикуватися з кимось.
Концентрація на складному моторному акті
Ще один фокус-покус із серії: говори, не задумуючись, про що ти говориш. Його можна робити поодинці або з партнером. На початку розмови або до неї потрібно вибрати якусь складну моторну дію: приміром, задати певний такт погойдуванню ноги або ж тарабанити пальцем у якійсь складній послідовності. Після цього ви говорите й при цьому повсякчас стежите лише за виконанням цієї дії. Тут зосередженість і повна концентрація на руховому акті не потрібна, цілком досить уважного спостереження за процесом виконання дії. Ідеальний результат вправи — ви досягаєте ефекту, коли не обмірковуєте щось, перед тим, як висловити, і не шукаєте слів. Слова знаходяться немов самі по собі, без найменшого зусилля.
Навіщо все це потрібно? Дані вправи дуже хороші не тільки для того, щоб відкрити доступ до підсвідомості, а й для знаходження нових ефективних навичок ораторського виступу, сценічної промови. Якщо ви були уважні, то напевно помітили: кожну вправу ускладнює ваш звичний процес спілкування. Який у цьому сенс? Перше: будь-яка з цих вправ має мету зняти або послабити так званий дисоційований контроль, або, іншими словами, прагнення нашої свідомості немов спостерігати за собою з боку, зважувати й оцінювати все те, що ми хочемо сказати та зробити. Ефект вивільнення від внутрішнього цензора відчував кожний, хто вживав алкоголь: у вас раптом зникає почуття ніяковості та непевності, мова стає природною та жвавою, ви відчуваєте себе комфортно, як у своїй тарілці. Саме такий ефект може бути досягнутий, якщо ви завантажуєте свою підсвідомість якоюсь дурницею, вивільнюючи себе для природної і гармонійної підсвідомої промови. Без будь-якого алкоголю.
Другий смисл — це, усупереч НЛП, блокування всіх каналів доступу, — візуального, слухового та кінестетичного. У спілкуванні ви ініціюєте спогади за допомогою цих каналів, звертаючись до відповідних структур пам’яті — слухової, зорової і тілесної. Дай-но я спробую щось згадати, немов розмовляєте ви, і починаєте щосили згадувати. Це не дуже ефективно. На одній поличці у вас кує птах, на іншій — витає запах хвойного лісу, на третій — доторки до ваших долонь або босих ніг соковитих стебел папороті. Що ж ви намагаєтеся згадати? Переривання каналів дає можливість звертатися до синкретичних структур пам’яті вашої підсвідомості, яка мислить, як я вже казав, цілісними картинами, а не їх розрізненими та атомазованими на окремі сутності елементами. Підсвідомість не шукає вирішень і не аналізує ситуації: вона миттєво розшукує серед трильйонів готових психосхем найсхожіший шаблон і видає закінчене рішення. Інколи — раніше, ніж ви дали собі волю й привід задуматися й осмислити те, що відбувається. Ось так воно і буває: ви ще не думали, а рішення вже є, або є знання, що робити далі. Це й називається інтуїцією.
Чому інтуїція інколи підводить? Через дві причини. Перша з них — це не інтуїція зовсім, а несвідомий захисний механізм, який запобігає небезпечній для вас ситуації або повторному наступу на «граблі». Як правило, він будується на узагальненнях. Друга причина: виявлення в ситуації елементів, характерних для контексту минулих фізичних чи психологічних травм. Приміром, у дитинстві вас налякав великий дядько з густою чорною бородою. Ви виросли і, звичайно, цього не пам’ятаєте, але підсвідомість — пам’ятає прекрасно. І щойно в полі вашого зору з’являється бородатий мужик, ви відразу відчуваєте до нього різку антипатію. Підсвідомість не може відрізнити небезпечних бороданів від безпечних, а свідомість узагалі не знає, що їх потрібно боятися.
Інтуїція або шосте почуття?
Якщо терміном «інтуїція» позначаються підсвідомі процеси, то під поняттям шостого почуття припускається такий собі субсенсорний канал, який не вкладається в парадигму звичних уявлень про п’ять органів чуття. Ніхто не знає, де він у нас знаходиться, і яку специфічну сенсорну інформацію отримує. Усі лише кажуть, що він є. Ось простий експеримент, який «доводить», що в нас є шосте чуття. Деякій групі людей у випадковому порядку пред’являють фотографії, де на одних зображені приємні для очей картини природи, а на інших — різні гидоти на кшталт павуків та інших неприємних комах. При цьому в піддослідних вимірюються і фіксуються шкірні реакції. За результатами виявляється, що чим далі йде експеримент, тим частіше сильні реакції на шкідливих комах з’являються раніше, ніж пред’являється фотографія. Тобто фотографію з павуком ще й не показали, а людина вже трошки злякалася, десь за дві секунди до показу фотографії. Якщо вона злякалася раніше, ніж їй показали фото, то шосте чуття є, інакше чого б вона злякалася заздалегідь? Але ви вже прочитали приклад з осами й папоротями, і добре знаєте: у той час, як свідомість готова реагувати тільки на ос, підсвідомість реагує на більшу кількість інших стимулів, які відповідають або синтонні основному подразнику. Приміром, їй під силу запам’ятати періодичність, із якою пред’являють фотографії, і, таким чином, сигнал небезпеки йтиме не на конкретно пред’явлений стимул, а на очікуваний, — зараз виникне зображення павука! Це винятково область розрахунків: що більше повторів, то вищий відсоток угадування. Про шосте відчуття могло б йтися, якби людина вгадувала павуків перед першим їх пред’явленням! Та якщо їй вже показали сто вісім разів гарну природу і п’ятдесят шість разів — шкідливих ос, то підсвідомість насторожі: зараз знову покажуть! Ось і все шосте чуття.
Ну і, нарешті, пригадайте, до яких фантастичних розрахунків був здатний герой фільму «Людина дощу», яку грав Дастін Хоффман. Для свідомості це майже неможливо, вона надто зайнята аналізом і зовнішньою атрибуцією речей. Для підсвідомості, яка вбирає в себе 25 кадрів із 25 можливих, — нічого надзвичайного.